Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

ПРАВО НАЦІЇ І ПРАВА ЛЮДИНИ

Слово Просвіти, спецвипуск №70 за 2000 рік

Національна ідея — явище не лише українське. Будь-яка спільнота людей, яка на певному етапі свого розвитку усвідомлює себе нацією, проймається національною ідеєю, тобто ідеєю своєї окремішності, значимості у світі й взаємосолідарності. «Ми не гірші від інших». «Свій до свого по своє». «Полу вріж, а від москаля втікай». «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі — чужі люди...» Національна ідея окремішності неминуче переростає в ідею незалежної національної держави. «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». Адже тільки незалежна національна держава може забезпечити цілісність етнічної території з усіма її багатствами, гарантувати національну безпеку, проводити власну політику в інтересах нації, сприяти розбудові власної економіки, розвиткові власної науки, піднесенню духовності, збереженню й збагаченню власної культури, утвердженню національної мови і, нарешті, поширенню в світі, кажучи словами Шевченка, «доброї слави» про народ. Коли в 1918—1920-х роках українці мали хоч яку-небудь державність, було, незважаючи на тодішні важкі умови, засновано Українську академію наук, відкрито ряд українських вищих навчальних закладів, розбудовано українське шкільництво, створено Українську автокефальну православну церкву, налагоджено українське книговидання, організовано функціонування українських засобів масової інформації, досягнуто певних успіхів у культурному будівництві. У суспільному житті після століть принижень і переслідування почала посідати належне їй місце українська мова. Але з кінця 20-х років і пізніше державність України в складі СРСР стає фікцією: керівники всіх рангів призначаються й затверджуються Москвою; економіка‚ освіта‚ культура України до найменших дрібниць визначаються й регламентуються метрополією; армія‚ інші силові структури в Україні повністю формуються Москвою і підпорядковуються їй. І оця за всіма ознаками окупаційна (чи колоніальна) московська влада передусім тому, що вона була чужинська, організовує в Україні жахливий голодомор 1932— 1933 років, внаслідок якого в страшних муках загинуло від семи до дванадцяти мільйонів українців; депортує до Сибіру тисячі найпрацьовитіших українських селян; фізично винищує цвіт нації — українську інтелігенцію; ліквідовує Українську автокефальну православну церкву; руйнує історичні пам’ятки, обкрадаючи українську культуру й нищачи історичну пам’ять; силоміць насаджує в Україні російську мову, культуру й звичаї, принижуючи й відсуваючи все українське на задній план. Певні державні посади мали право обіймати тільки росіяни, які масово наводню- Фото В. Орлова, 1991 рік ють Україну, як, зрештою, й усі інші республіки. «Ляхи були, усе взяли, кров повипивали!.. А москалі і світ Божий в путо закували» [1]. Чи могло б таке статися, якби українська нація мала власну державу? Безумовно, ні. Адже Гітлер був не менш жорстокий і нелюдяний, але принаймні не винищував масово німців, не плюндрував Німеччину, як це робили — нерідко й руками самих зденаціоналізованих українців — московські, тобто чужинські правителі в Україні. Чи як це було вчинено з кримськими татарами, з чеченцями, з іншими не такими чисельними народами. Проте ідею незалежної національної держави в українському суспільстві не могли умертвити ні жорстокі репресії, ні ідеологічне зомбування. Так само, які серед литовців, латвійців, естонців, казахів, чеченців, інших народів колишньої радянсько-російської імперії. І коли трапилася слушна нагода, ця ідея (якоюсь мірою свідомо, а якоюсь — підсвідомо як природний інстинкт самозбереження) спрацювала беззастережно: жоден із народів не відмовився будувати свою самостійну національну державу. Це була реалізація народами свого природного права, до речі, закріпленого в багатьох міжнародних актах. «Усі народи мають право Закінчення на с. 4

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин