Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
МАЛІ МІСТА УКРАЇНИ · с. 14сторінка оригіналу ↗

Продовження. Початок у ч. 7—11 за 1998 рік; ч. 1—3, 5, 6, 8, 10 за 1999 рік; ч. 1 ц. р.

Слово Просвіти, спецвипуск №70 за 2000 рік

Найдавніше минуле Коростишева, нині — міста в Житомирській області, над мальовничим Тетеревом, колись — містечка в Радомиському повіті Київської губернії, оповито таємницею. Так, сучасні наукові джерела найчастіше сходяться на думці, що місто було засновано, судячи з усього, на початку або в середині XIV століття. Але побутувала свого часу й інша думка: деякі українські краєзнавці саме в Коростишеві вбачали літописний Іскоростень — легендарну столицю волелюбного народу деревлян, знищену колись хитрощами мстивої княгині Ольги. Ось як про це зазначалося в офіційній довідці кінця XVIII століття: «Містечко Коростишів — у давнину колишнє місто Коростень, відоме з історії покаранням, вчиненим великою княгинею Ольгою деревлянам». Суттєвий аргумент на користь того, що літописний Іскоростень був розташований на місці саме Коростишева, а не Коростеня на Овруччині, наводив відомий київський краєзнавець середини XIX століття Лаврентій Похилевич. У «Повісті минулих літ», зазначав він, згадувалися «ліпші мужі деревлянські», що прибули до Ольги «у човні... і пристали під Боричевим узвозом». Навряд чи міг існувати повноцінний водяний шлях між Києвом та нинішнім Коростенем, бо річка Уж, на якій стоїть Коростень, набагато менш придатна для судноплавства, ніж Тетерів, на якому стоїть Коростишів. Так само, підкреслював Похилевич, слід узяти до уваги й те, що столиці земель-князівств (а Іскоростень у X столітті був столичним містом деревлянських князів!) звичайно засновувалися поблизу великих водних артерій, що також наводить на думку про берег Тетерева як більш придатне місце для розбудови столиці, ніж береги Ужа. Але поки що все це залишається в царині гіпотез... А історично вірогідні звістки про місто, тоді ще містечко, Коростишів справді походять із XIV Містечко Вороніж на Сумщині, що стоїть недалеко від уславленої козацької столиці — Глухова, вперше згадується в літописах ще в XII столітті — під 1177 роком. Саме тут, вважає більшість істориків, існував «город Вороняж», який згадав безіменний автор Київського літопису, відтворюючи події княжих усобиць: саме тоді володимирський князь Всеволод Велике Гніздо приборкував своїх супротивників, зокрема Ярополка Ростиславича, якого було взято в полон якраз «у городі Вороняжі». Місто, вочевидь, припинило своє існування після монголо-татарської навали 1240-х років: аж до початку XVII століття зникають будь-які документальні згадки про нього. Лише напередодні Хмельниччини з’являються окремі звістки про «хутір Вороніж» по дорозі до Новгорода-Сіверського, на той час великого укріпленого міста-фортеці, центру одного з повітів Чернігівського воєводства. З утворенням Гетьманщини Вороніж перетворюється на сотенне містечко: так, уже 1654 року він згадується у складі століття. На той час він був маєтністю Житомирського замку, тобто належав до власності тамтешніх старост. Однак уже наприкінці того самого століття Житомир було «звільнено великими князями від влади старостинської», а ще століттям пізніше — віддано заможному литовсько-руському бояринові Кміті. Родові Кмітів належали досить великі маєтки на Українському Поліссі: недарма нащадок цієї родини Ян Кміта в XVI столітті почав писатися Кмітою- Чорнобильським. Наприкінці XV століття в одній із грамот великого князя Олександра Коростишів було вперше названо «містечком». 1565 року, незадовго до утворення Речі Посполитої, містечко «за чотириста кіп литовських грошей» купив інший литовський магнат — граф Олізар. З того часу і аж до початку XX століття Коростишів залишався власністю Олізарів. Наприкінці XVI століття Олізари побудували в містечку костьол, 1602 року — замок (саме тоді для Коростишева було підтверджено офіційний статус містечка), 1634 року — міст через Тетерів. Однак уже з початку XVII століття в Коростишівському краї почастішали визвольні виступи козаччини. До козацьких загонів приставали поліщуки, що не хотіли миритися ні з поступовим покатоличенням краю, ні з надмірними податками й митами, які Олізари правили з коростишівців. Перше з таких повстань відбулося 1618 року, наступне — вже напередодні Хмельниччини, 1640 року, в період «межигетьманства». Нарешті в 1648—1649 роках містечком прокотилася хвиля визвольної війни. Коростишів перетворився на центр ко- Ніжинського полку. Першим відомим нині воронізьким сотником став козак на прізвище Супрун. Мимоволі спадає на думку: чи не його народ увічнив у славнозвісній пісні «Про козака Супруна»? Ой, не знав козак, ой, та не знав Супрун, Як славоньки зажити... Протягом другої половини XVII століття Вороніж з невеличкого хутора став визначним укріпленим містечком. Було споруджено вал та дві брами — Глухівську й Клишківську. Гетьманська адміністрація передала містечко «на гармату», тобто на утримання генеральної військової артилерії: на той час ця частина козацького війська мала особливу пошану в Гетьманщині, а її начальник — генеральний обозний — навіть вважався другою в війську особою після гетьмана. Протягом кінця XVII — початку XVIII століття сотниками в Воронежі були Сава Григорович (1672—1687), Роман Лазаревич (1693—1708), Потап Піскуненко (1708—1715), Іван Холодович (1716—1740), його син Андрій Холодович (1740—1763), Микола Бугаївський (1764—1770) та Тимофій Хильчевський (1770—1777). Крім сотенної канцелярії, в містечку діяла ратуша. Мав Вороніж і свій самобутній герб, зображення якого збереглося на тогочасних ратушних печатках. Герб відтворював, вочевидь, назву містечка: у його щиті малювався крук (ворон), під яким — два геральдичні бруски. Подібно до інших ратушних міст Гетьманщини, Вороніж мав кілька

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин