НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ: УРОКИ 10-річчя · с. 2сторінка оригіналу ↗
ІДЕАЛИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ І СКЛАДНОСТІ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ Відповіді на Анкету «Слова Просвіти» учасників міжнародної науково(практичної конференції Іван ЮЩУК, проректор Міжнародного інституту лінгвістики і права, член Центрального правління Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка
Слово Просвіти, спецвипуск №70 за 2000 рік
1. Національна ідея в Україні спрацювала під час референдуму 1 грудня 1991 року. Серед українського народу вона, як її не паплюжили зайди та їхні прислужники («український буржуазний націоналізм»), ніколи не згасала і так чи інакше завжди спалахувала, як тільки наставав слушний момент. Але біда в тому, що вона виявилася переважно чужою для тих, хто на цей час був і залишився при владі на всіх рівнях. Бо ж за попереднього режиму до влади допускалися тільки особливо перевірені люди, в яких у душі не залишилося ні крихти українського національного почуття. Тож доки при владі не стануть справжні українські патріоти, які усвідомлюють себе передусім українцями, яким болить доля України, які розуміють, що тільки з Україною, з добробутом українського народу, а не з іноземними банками пов’язане їхнє процвітання й майбутнє їхніх нащадків, доти й наша економіка, й наше духовне життя будуть дедалі більше руйнуватися. 2. Українське суспільство сьогодні не має ніяких ідеологічних засад, крім вижити. На вершині його є ті, хто прагне будь-що втримати особисту владу; поміж них є жменька людей, фанатично відданих національній ідеї, але поки що безсилих; і є розчаровані, втомлені маси людей, позбавлені будь-яких орієнтирів. Без національної державницької ідеології будувати демократичну державу неможливо. 3. Законів, які б стосувалися мови й культури, поки що в незалежній українській державі не прийнято жодного. Щоправда, Кабінет Міністрів 8 вересня 1997 року ухвалив гарні «Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови». Але вони так і залишилися на папері: жоден із пунктів цієї програми досі не виконаний. Є лише стаття 10 в Конституції України, але ми ще добре пам’ятаємо, з яким скрипом Верховна Рада приймала її. І є рішення Конституційного Суду від 14 грудня 1999 року, на яке ніхто не зважає. То чи ж українська в нас держава? Тож чи потрібна була незалежність (для кого?), якщо українська мова, українська культура й досі в Україні ледь животіють, а то й нищаться? А національна держава створюється насамперед для того, щоб захистити й розвивати власну, успадковану від попередніх поколінь культуру й мову, упосліджену в іншій державі. Інакше не було б сенсу створювати її, цю державу. Якби духовність, національна ідея нічого не важили в економічному прогресі суспільства, економіку, мабуть, можна було б так само успішно розвивати і в будь-якій іншій державі. Але для повноцінного існування людини самої лише навіть процвітаючої економіки недостатньо. 4. Доки національна ідея не стане провідною в діяльності тих, хто керує нами, Україна, тобто всі ми, й українці, й неукраїнці, будемо приречені на безбарвне животіння на задвірках історії. Україна має бути насамперед українською державою (як Німеччина є німецькою, Франція — французькою, Польща — польською), тоді й народ повірить в її майбутнє. А той досі на площах наших міст і сіл стоять пам’ятники тим, хто нищив Україну, вулиці й майдани названі іменами її найзапекліших ворогів, скрізь стирчать символи вже неіснуючої чужої імперії. Майже скрізь панує силоміць накинута нам мова колишньої метрополії, а українська, яка єдина може служити для консолідації суспільства, — ігнорується. То хіба це незалежна держава Україна? Не про таку Україну мріяли ті, хто голосував за її незалежність, не за таку Україну віддавали своє життя кращі її сини. 5. Кожен народ покоління за поколінням нагромаджує власний життєвий досвід, досвід міжлюдського співжиття і спілкування з природою. Він закріплюється в мові, культурі, у віруваннях. Цей досвід у кожного народу свій, унікальний. Зникнення його збіднює все
5. Повернення до національних джерел може бути ефективним, якщо такий поворот здійснюватиметься одночасно на владному рівні і на рівні активності народу, його громадських об’єднань та щоденної роботи з денаціоналізованим елементом. У швидке повернення до цих джерел тих, що при владі в столиці, й особливо у провінції, я, правду кажучи, мало вірю. Тут потрібен стандартний 40-річний термін: повна заміна поколінь (Мойсей мав перевести народ з єгипетського рабства до обітованої землі за 40 днів, але, оскільки народ плакав і ридав за єгипетським ярмом під час подорожі Синаєм, Бог продовжив їм подорож до терміну в 40 років, поки всі плакальники за минулим не перемерли). Пришвидшити повернення до національних джерел можна тільки на рівні народу, тяжкої виховної праці з ним. «Просвіта», наша преса (не їхня!), церква, національне шкільництво, демократичні партії повинні попрацювати в цьому напрямі, не покладаючи рук, років десять, — тоді всі будемо біля наших чистих джерел. В іншому випадку доведеться чекати 40 років. 6. Ці дві ідеї взаємно себе не виключають: це дві рідні сестри. Не можна в конкретній ситуації України давати перевагу національно-державницькій ідеї перед національно-етнічною хоча б тому, що український етнос все ще перебуває під тягарем недавнього колоніяльного гніту Москви і його треба витягувати з цього липкого болота до розуміння, що він є вже громадянином державної нації. Крім того, «національно-державницьке» часом прирівнюють до поки що недосяжного «громадянського суспільства», а чим воно неприйнятне сьогодні, я щойно сказав. Отож, етнічне є першоелементом, з нього з’являється й державницьке. Тільки в такому порядку розвиток може бути природним. 7. Світоглядні орієнтації — справа дуже хистка і непевна: сьогодні одні, завтра інші. Подібні орієнтації треба виховувати і спрямовувати, а не рихтувати під них національну і державницьку ідею, яка є нормою кожного нормального суспільства і його лідерів. Ідентифікувати українське суспільство можна аж до другого пришестя Ісуса Христа на землю, а національно-державницька ідея потрібна вже сьогодні, — як хліб, як вода. Наша Конституція настільки демократична, що дозволяє й упокорити тих, хто відкидає національно-державницьку ідею України під тим претекстом, що не всі світоглядні орієнтації і не в усіх регіонах ще збіглися між собою.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
