НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ: УРОКИ 10-річчя · с. 2сторінка оригіналу ↗
Дмитро СТЕПОВИК, доктор філософії, доктор мистецтвознавства, професор
Слово Просвіти, спецвипуск №70 за 2000 рік
1. Всупереч фразі, кинутій ніби ненароком, що українська національна ідея не спрацювала, я думаю, що вона спрацювала і продовжує працювати. Для кого вона не спрацювала, то вже ніколи, мабуть, і не спрацює. Бо всяка ідея — це стан душі. Душа українського народу жива і невмируща. Ті, хто ставлять собі за мету знищити або бодай притлумити українську національну ідею, — вони воюють з вітряками. Наша національна ідея виходить з духовної ідеї: як неможливо витравити з українця чи українки віри в християнського Бога, так неможливо забрати в них ідею торжества в їхніх душах всього українського. Я маю на увазі нормальних людей, а не манкуртів і новітніх яничарів, а їх, на жаль, маємо чимало. І все ж вони — виняток, а не правило. Національний і християнський чинник уже об’єднані в Україні в духовній діяльності києвоцентрично зорієнтованих церков, насамперед УПЦ Київського патріархату і УГКЦ. Некиєвоцентричне християнство поступово буде відходити на марґінес. Якщо ця тенденція розвиватиметься, — а вона вже успішно розвивається, — зростання добробуту й економіки в Україні близькі. Бо духовне — первинне, а матеріальне залежить від нього. 2. Сьогодні в українському суспільстві циркулює кілька ідеологій, речниками яких є відкриті й закриті партії й угруповання: 1) ідеологія слов’янської єдности — новітній виплід порослого мохом панславізму; це реакційна проімперська ідеологія, спрямована на те, щоб накласти на Україну нове ярмо; 2) ідеологія громадянського суспільства — зовні приваблива ідеологія денаціоналізованих скоробагатьків, так званих кланів; хоч до неї линуть і деякі демократичні й національно свідомі люди та групи, але це обман: як не можна поставити воза поперед коней і добре їхати, так неможливо збудувати громадянське суспільство, не збудувавши перед тим національного суспільства. Старі нації Європи мають громадянські суспільства, бо в їх центрі є міцний стрижень — титульна нація держави з такими неодмінними засадами, як патріотизм, пріоритет національних інтересів, однієї мови, культури, віри в Бога, прав людини; 3) ідеологія національного суспільства, за якою — майбутнє, і то недалеке майбутнє.
3. Українська національна ідея присутня у перелічених Вами структурах, так би мовити, в мінімальній дозі. Хто сповідує цю ідею і кому вдалося туди пройти, не можуть реалізувати її, бо генеральна лінія спрямована там не до цієї ідеї. На вершині цієї піраміди голоси апологетів національної ідеї поки що звучать, мов голос волаючого в пустелі. Але так все не буде. Коли кількість перейде в якість (є такий закон діалектики), ідейні пріоритети поміняють на 180 градусів. Але для цього треба не спати, а напружено працювати українцям і українкам на всіх рівнях. 4. Недостатня притягальність національно-державницької ідеї для так званих «пересічних громадян» полягає саме в тому, що ці громадяни є «пересічні»: їх і їхніх пращурів довго і жорстоко сікли, висікли найкращих, найбільш роботящих і морально порядних людей з селянства, інтелігенції, ремісництва і робітництва. А тим, що лишилися, «всікли» в голови колоніяльний комплекс неповноцінності й меншовартості. Проте, всупереч сатані, над українським народом працював і Бог. А Він словами апостола Павла прорік: «Сила Моя здійснюється в немочі». З тих українців, що вижили, вийшло багато прекрасних людей: вони, їхні діти і внуки роблять і ще далі зроблять нашу державно-національну ідею не тільки притягальною, але й сяючою золотом чистоти і правди. Отож, ворог прирік залишених бути рабами, челядниками, вірнопідданими служками; а Бог нині продукує з них будівничих нової України. Уроки останнього десятиріччя ХХ століття справді вагомі: мало позитивного, безліч негативного. На жаль, упродовж перших трьох-чотирьох років (1991—1994) було допущено декілька (небагато!) помилок, але вони виявилися фатальними. Тому маємо те, що маємо. А могли б мати набагато більше і йти сьогодні в одній шерензі з Польщею і прибалтійськими державами. Шкода, що розумні й тонко чутливі люди в критичні моменти бувають надто обережними, ступаючи навшпиньки, а не повною ступнею.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
