Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ: УРОКИ 10-річчя · с. 7сторінка оригіналу ↗

Закінчення. Початок на с. 5

Слово Просвіти, №71 за 2000 рік

І скільки б усілякі зайди не називали їх бандитами, вони для нас, українців, — справжні герої, лицарі духу українського. Саме висока національна ідея стала рушійною силою, основою героїзму для молодих крутян у 1918 р., вояків УПА під час війни 1941—1945 рр. і у 70-х Олекси Гірника як вияв незламної сили духу проти російського поневолення. СЬОГОДНІ УКРАЇНА, ЯК НІКОЛИ, ПО- ТРЕБУЄ КУЛЬТУ ЛИЦАРСТВА, КУЛЬТУ ВЕЛИЧІ Й САМОПОВАГИ, ЩОБ ПОЧУ- ВАТИСЯ ВІЛЬНО І ГОРДО У ЦЬОМУ СВІТІ. Бо, як показує життя, ні багатющі чорноземи, величезні природні багатства, ні розум, ні мільйони убієнних не можуть бути запорукою процвітання і достатку, задоволення культурно-духовних потреб. Над цим усім ми маємо поставити культ сили духу, бо духовне — первинне. «ПРОСВІТА» СТОЯЛА БІЛЯ ВИТО- КІВ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ. СЬОГОДНІ ОДНИМ ІЗ ОСНОВНИХ ЗАВДАНЬ Є ВИХОВАННЯ І ОБ’ЄДНАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕЛІТИ, ЯКА ПРАЦЮВАТИМЕ ДЛЯ ФОРМУВАН- НЯ САМЕ НАЦІЇ І НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕР- ЖАВИ. КОНСОЛІДУЮЧИМ ФАКТОРОМ СУСПІЛЬСТВА Є УКРАЇНСЬКА МО- ВА — ТОЙ ПОЛІТИЧНИЙ ЧИННИК, ЯКИЙ МОЖЕ СКОНСОЛІДУВАТИ УКРАЇНСЬ- КИЙ НАРОД. Нині маємо Конституцію України, де ст. 10 закріплено державність української мови, маємо Державну програму розвитку мов (1990), постанову Кабміну від 8.09.1997 р., маємо Раду з мовної політики при Президентові України, рішення Конституційного Суду (грудень 1999 р.), а стан з українською мовою дійшов до критичної межі. Такого не було навіть за комуністичних часів. Процес руйнації української мови, української духовності розпочався в 1994 році із сумнозвісної інавгураційної промови Президента України, коли було заявлено про надання російській мові статусу офіційної. Цей процес продовжується досі. І результат усім нам очевидний. Причин можна назвати багато, але головна в тому, що відсутня тверда, послідовна і принципова позиція державної влади у цій справі. Точаться лише пусті балачки. Висувається хибна теза про первинність економіки, всього матеріального, а духовне, питання мови відсувається на другий план, а то й до уваги не береться. УКРАЇНСЬКА МОВА ДЕМОНСТРА- ТИВНО ІГНОРУЄТЬСЯ БІЛЬШІСТЮ ВИЩИХ ПОСАДОВИХ ОСІБ У ДЕРЖАВІ. МОВА — ЦЕ ДУХ НАЦІЇ. ДО ТОГО ЧАСУ, ДОКИ БУДЕ ІГНОРУВАТИСЯ ПОСА- ДОВЦЯМИ ДУХОВНА ОСНОВА СУСПІЛЬСТВА, ТОБТО ВЕСЬ КОМП- ЛЕКС ДУХОВНОЇ СФЕРИ, ТО ПРО БУДЬ-ЯКЕ ПОЛІПШЕННЯ НЕ МОЖНА І МРІЯТИ. Така політика веде не до згуртування нації, її миру та злагоди в суспільстві і зосередження уваги еліти на вирішенні пекучих соціально-економічних проблем, а до загострення суперечностей у духовній сфері. Окрім того, відсутня державницька політика у сфері міжконфесійних стосунків. Викликає подив і нерозуміння загравання влади то з однією, то з іншою гілкою Православної церкви. Крім шкоди та загострення суперечностей на релігійному ґрунті, це нічого не дасть. Як показує практика, в цій ситуації «Просвіта» не вдається до плачів, не чекає манни з неба, а наполегливо повсякденно працює. Можливо, ще не так, як цього хотілося б, але твердо і послідовно рухаємося вперед, щоб бути біля чистих українських джерел, бо в іншому випадку 40-річний стандартний термін — поки всі плакальники не вимруть. Один із механізмів утвердження української справи, національної ідеї «Просвіта» використовує і буде ще інтенсивніше використовувати — це звернення до міжнародних організацій, міжнародної спільноти про факти грубих порушень національних прав українців на одержання освіти, інформації рідною мовою та задоволення духовно-культурних потреб. Ми налаштовані рішуче, не зупинимося ні перед чим у відстоюванні національних інтересів українського народу! Микола НЕСТЕРЧУК, відповідальний секретар Товариства «Просвіта» атрибута нації нового віку. Треба нагадати, що основною розрізнювальною ознакою у феодальному суспільстві були не привілеї, не мова, не етнічна належність. Ми, звичайно, не можемо стверджувати, що мова в ті часи зовсім не виконувала функції ознак етнічної належності. Ми тільки підкреслимо, що цю функцію не виконувала єдина спільна для етнічної спільноти писемна мова. Тому словаки в разі необхідності могли вживати кілька мов, передусім — латину і чеську мову — щоразу в різних галузях її (писемного) вжитку. До утворення літературної мови функцію ознаки етнічної належності виконувала словацька мова у формі діалектів та інших культурних (культивованих) мовних проявів. Єдність мови формувалась у процесі етнічного національно-інтеграційного розвитку — в підсумку цього розвитку. Єдність словацької мови можна схарактеризувати, описати на основі суто мовних знаків. Цю єдність мають усі форми існування національної мови. Ця спільна для всіх словаків мова, від найдавнішого часу існування словацької етнічної спільноти, виконує роль ознаки, атрибуту цієї спільноти. Тому, наприклад, чеська мова, яка певний час відігравала у словаків роль практичного спілкування, передусім у писемній формі, не зробила майже ніякого впливу на розвиток словацької (спільнословацької) мови. Це тому, що вона потрапляла на територію Словаччини в той час, коли внаслідок процесів етнічної і мовної інтеграції у словаків давно вже закріпилася словацька (спільнословацька) мовна свідомість, що стала природним виміром (критерієм), нормою, яка непогрішимо установлювала правила спонтанної адаптації іншомовних елементів у словацькій етнічномовній ситуації. Мовно-історичний розвиток у словаків відбувався доситьтаки визначеним шляхом — шляхом культивування власної словацької мови. Адаптації, що відбувалась у відповідності із закономірностями, закодованими в загальнословацькій мовній свідомості, зазнали, звичайно, і запозичення із інших мов. Суттєві знаки мовної єдності стають складовими мовної свідомості, яка охоплює основні закономірності, правила функціонування мови. Ці закономірності, у свою чергу, установлюють також правила адаптації інородних мовних елементів. Мовна свідомість формується в дитинстві разом із засвоєнням рідної, материнської мови. Отже, із етнічно-інтеграційними процесами пов’язане відчуття етнічної взаємності, формування спільної мови, етнічного суспільства, яке інтегрується, а також його самоназивання. Історична глибина цих процесів знаходить своє відображення в історичній і мовній свідомості сучасного словацького народу. Згадані процеси і результати історико-етнічного і мовного розвитку є для сучасників вийнятково важливим уроком і водночас гарантом успіху сьогоднішнього і майбутнього розвитку, що продовжує торувати давно намічений шлях. Ян ДАРУЛЯ, професор, м. Братислава ТРАВЕНЬ, Ч. 5 (71), 2000 РІК

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин