ГАЗЕТА І ЧИТАЧІ · с. 6сторінка оригіналу ↗
«ПОДОРОЖНІЙ ЩОДЕННИК» Д. КРМАНА ОЧИМА КРАЄЗНАВЦЯ
Слово Просвіти, №72 за 2000 рік
Минулого року в Києві у видавництві «Просвіта» в перекладі О. Булах та Г. Булаха вперше вийшов друком «Подорожній щоденник» (Itinerarlum, 1708—1709) видатного словацького релігійного діяча Даніела Крмана. Переклад українською мовою здійснено зі словацької, хоча оригінал «Подорожнього щоденника» написано середньовічною латиною. Вступна стаття до книги належить академіку І. Дзюбі. Передмову, примітки, іменний покажчик та покажчик місцевих назв склав Микола Неврлий. Книга супроводжується також резюме словацькою, французькою та англійською мовами. Автор книги — відомий релігійний діяч ХVIII століття, один з ідеологів релігійної реформації в Австрійській імперії. У 1708 році він очолив делегацію до шведського короля Карла ХІІ, щоб знайти в нього підтримку для євангелічної церкви. Ставка Карла ХІІ в цей час була розміщена на території Речі Посполитої, в Могилеві, і шлях Д. Крмана до міста пролягав через Польщу, Східну Пруссію, Литву і Білорусь. Тут він приєднався до ставки короля і разом з нею розділив усі перипетії українського походу та втечі через Україну, турецькі володіння та Молдову. Д. Крман був дуже спостережливою людиною, яку передусім цікавили політичні і дипломатичні події, свідком яких він був, а також природні та географічні обставини, етнографія та релігія народів, у середовище яких занесла його доля. Свої записи він робив під безпосереднім враженням від побаченого і почутого. І це робить їх особливо цінним джерелом для допитливого дослідника нашої вітчизняної історії. Книга ця не є повним перекладом «Подорожнього щоденника», а тільки тих його частин, що стосуються України. Велику увагу Д. Крман приділяє гетьману України І. Мазепі, главі держави «Козакії», якого він називає «козацьким генієм». Поруч з найчастіше вживаною назвою нашої країни «Козакія», автор послуговується інколи і назвою Україна. Український народ часто називає «козацькою нацією». Для сучасного читача дуже цікавими є свідчення про таких державних діячів як шведський король Карл ХІІ (саме так називає Д. Крман короля) та гетьман Іван Мазепа, а також їхніх соратників — шведських генералів і придворної знаті та української старшини — полковників, сотників, духовенства та цивільної адміністрації. Все це уважний читач знайде у пропонованій книзі. На цю книгу хочеться подивитися і очима краєзнавця. Адже Д. Крман на зламі 1708—1709 років разом зі ставками Карла ХІІ та Івана Мазепи перетнув Україну з півночі на південний захід і залишив багато свідчень, що часом докорінно змінюють наш погляд на деякі історичні події та факти. 6 жовтня 1708 року шведи, подолавши густі ліси на висотах, чи, як пише Д. Крман, «...гори, дикість яких тяжко описати будь-яким пером», трьома шляхами (колонами) «...відійшли до Козакії».
Тут, недалеко від кордонів Гетьманщини, в селі Дроки, Карл ХІІ пробув чотирнадцять днів. Уже тут, в умовах початкової стадії походу, Д. Крман завважив ряд істотних помилок, допущених Карлом ХІІ у плані проведення кампанії, що призвели пізніше до трагедії під Полтавою. Тільки 8 листопада, коли вже лягла сувора сніжна рання зима, Карл ХІІ зустрівся в селі Гірки, неподалік від міста Новгорода-Сіверська, з гетьманом, чи, як пише Д. Крман, «ясновельможним князем козаків Іваном Мазепою», він влаштував на його честь у своїй резиденції обід. Далі шляхи Карла ХІІ в Україні пролягли на Батурин, Ромен (Ромни), Гадяч, Зіньків, Опішню, Будище, Полтаву, Нові Санжари, Білики, Кобеляки, Переволочну, Очаків, Бендери, Яси, Сучаву, Хуст, Мукачеве. Так детально називаю основні віхи цього маршруту для того, щоб сучасний читач побачив, що за 300 років, які минули з часу тих подій, дуже помітно змінились як основні шляхи сполучення, так і значення та роль ряду населених пунктів, колись гомінких і багатолюдних, а тепер маловідомих невеликих сіл чи селищ. У Батурині, столиці Гетьманщини, автор «Подорожнього щоденника» записав: «Ми лиш побачили задимлені млини, розвалені будинки, людські трупи, що були наполовину спалені і закривавлені». Переклад щоденника здійснювався з латинської на словацьку, а з неї на українську мову. Це призвело до помилок, а інколи і прямих перекручень назв і понять. Наприклад, село Голінка, нинішнього Бахмацького району, названо Голенки, Мізин — Мезин і тому подібне. Можливо, що ці назви колись саме так і звучали, але ж переклали книжку на сучасну мову. А раз так, то вона повинна бути зрозумілою тому, хто читає її сьогодні, а при зміні назви треба було зробити відповідні примітки. Взагалі мова перекладу досить недосконала. «Подорожній щоденник» писався на початку XVIII століття, і його сучасний переклад повинен мати якийсь відтінок архаїчності, бути збагаченим словами того часу. Але справа ця далеко не проста і вимагає великого такту і великих знань. На жаль, авторам перекладу не вдалося подолати всіх «загадок» першотвору. А взагалі — невичерпним джерелом знань для краєзнавців є і «Подорожній щоденник» Д. Крмана, і козацькі літописи Величка, Грабянки, Самовидця та багато інших історичних документів. Думається, що «Подорожній щоденник» Даніела Крмана приверне увагу не тільки краєзнавців, а буде прочитаний усіма, хто цікавиться історією рідного краю. Наклад книги становить усього 3000 примірників, тож було б непогано, щоб наші музеї та музейні кімнати при школах та інших навчальних закладах, а також бібліотеки мали примірник цієї книги. Вона того варта.
Б. КИРИЧОК, історик, смт Дмитрівка Бахмацького р-ну Чернігівської області
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
