Сторінка · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Слово Просвіти, №72 за 2000 рік
кручуванні фактів, перевертанні з ніг на голову законів; ними тонко і вміло керують гебістські специ з Москви. Скажімо, статистичні дані, що, як партизанські листівки, замелькали в Україні в усіх ЗМІ з легкої руки бувалого в бувальцях пана Владіміра Малінковіча, дуже схожі на «липу», тирада ж зеленої студентки Інни Косенко (газета «Стахановское знамя» від 5 квітня 2000 р.), яка стверджує, що «вся Украина говорит на русском», а саму українську мову називає «свежесостряпанной из множества диалектов», — на епатажне випендрювання недоучки. Юній захисниці «великого и могучего», до речі, мудро й аргументовано відповіла в тому-таки «Стахановском знамени» голова міського осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» Ніна Гейко. Можна здогадатися, як збирали свої цифри опитувачі пана Малінковіча: трішки, навіть собі в тому не признаючись, не там опитували… Скажімо, якби ці статистичні дані збирала я, то пішла б на будови, в «Зеленбуд», у приміські квартали, у спальні райони, — а не у владні контори чи затишні куточки, де традиційно селилися каґебісти, і колонки «мови переважання» у мене б мали дзеркально протилежний вигляд. За глибоко прихованим поривом душі можна скоригувати будь-які цифри, навіть не вступаючи в конфлікт з професійною етикою. А ще коли взяти до уваги видресируване тривалим колоніальним статусом і природним інстинктом самозбереження наше національне, просто-таки віртуозне вміння пристосовуватись: до українця звертаються російською — він запобігливо відповідає російською, якщо-то навіть буде на його хуторі; сьогодні вже до нього звертаються англійською — пліз, сер, він вам відповість і англійською, якщо сам не зможе, внучка гукне. Українськомовні громадяни знають щонайменше дві мови. Чому ж російськомовні так шалено опираються вивченню української — державної мови країни, громадянами якої вони є? Від цього віє якоюсь зоологічною ненавистю ката до жертви, якій вдалося вирватися з його рук. Та повернімось до консультування паном Філатовим скривджених Українською державою російськомовних громадян Донбасу. Скажімо, для реалізації ст. 25 Закону про мови — «вільний вибір мови навчання є не-
Початок червня позначено зворушливою датою — Днем захисту дітей. Людство закликає дорослих об’єднатися в ім’я свого продовження, свого майбуття, віддаючи дітям усе належне — достойне життя, захист здоров’я, освіту. Для України цей день — ще й привід до роздумів: який духовний спадок лишає наше покоління своїм дітям, аби ті, хто так зворушливо-довірливо дивиться нам у вічі, не запитав згодом: «Чиїх батьків ми діти?!»
від’ємним правом громадян» — він рекомендує з наївною простодушністю неляканого шовініста: «провести опрос родителей и на основании его результатов определить статус школ и их количество». Коли це є демократичний підхід, то як бути тим батькам, якщо навіть їх виявиться менше, кого не влаштовуватимуть результати опитування? А якщо в кожній школі, скажімо, того ж Донецька, результати опитування будуть однаковими, що накажете робити з правами меншості, якої в масштабах міста виявиться чимало? Насправді, щоб гарантувати всім без винятку, а не лише найагресивнішій частині суспільства, право вибору мови навчання, у місті має бути достатньо і навіть трохи більше шкіл з державною мовою навчання: таким чином задовольняться потреби не лише українськомовних громадян, а й тих далекоглядних російськомовних, які хочуть добра своїм дітям: адже галаслива російськомовна меншина мусила б усвідомити, що Україна й українська мова — це вже назавжди. А також мають бути школи з
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
