Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
У ЧИЇЙ КРАЇНІ ЖИВЕМО? · с. 9сторінка оригіналу ↗

СУПЕРЕЧНОСТІ КИЄВА

Слово Просвіти, №72 за 2000 рік

Недавно мені довелось побувати у прекрасній нашій столиці Києві. Два дні — не той час, коли можна осягнути все, чим багате це місто. Однак навіть та пішохідна екскурсія (люблю це робити сама), яку я здійснила, навела мене на деякі роздуми. Чарівний, оновлений, а у вечірню пору освітлений тисячами вогнів, Київ цілком може рівнятися з іншими європейськими містами. Зрештою, я безмежно закохана в це місто. І що ж усе-таки наштовхнуло мене на роздуми? Йду на бульвар Тараса Шевченка. Чи думав геній українського народу, що бульвар його імені починатиметься пам’ятником катові України Леніну? Невже за 10 років державності не можна було перенести цю історичну «пам’ятку» в інше місце, не кажучи вже, щоб під вікна «товаріщу» Симоненку?! Поспішаю до Золотих Воріт, захоплююсь їх реставрацією, милуюся пам’ятником Ярославу Мудрому, але знову — але... У сутінках пам’ятника вже не видно, жодної підсвітки, а сквер зовсім темний. Затишною вулицею спускаюсь до знаменитої, неперевершеної Софії, проте серце стискається від того, що поза її стінами лежить «замурований», нехай у гарний, але холодний камінь той, хто багато страждав за віру, — Патріарх Української православної Церкви Київського патріархату Володимир (у миру Василь Романюк). Вечір. З вогнями Софії переморгуються вогні Михайлівського собору, гордості сучасного мера Києва пана Омельченка. Неповторна краса! З насолодою переходжу площу Богдана Хмельницького («Ой Богдане, Богданочку, нерозумний сину...») і поспішаю до нового собору. Якраз бій годинника, блиск золотих бань і ... зліва в монастирському будиночку — кафе! «Шановні, дорогі кияни! Роблячи своє місто чудовим, думайте трохи про те, щоб не було поєднання праведного з грішним», — так хотілося крикнути мені на цілий Київ. Фунікулером спускаюсь на Поділ. Слів нема для опису вечірнього Подолу. На другий день — Володимирська гірка, Верховна Рада, неперевершений витвір Растреллі, парк з літньою естрадою і прекрасними пам’ятниками (колись вони числились як скульптури) Лесі Українці, Софії Крушельницькій (без букви а в кінці прізвища) та Глінці. Тут повним ходом іде ремонт. То чому на будинку Верховної Ради і досі герб неіснуючої республіки? Сфотографуйте, відлийте у бронзі й віддайте в історичний музей, якщо вже так болить серце пана Ткаченка, але ж не будьте байдужими, кияни! Та тут би варто сказати своє слово й панові Президентові. Йдеться про зовнішність Верховної Ради, однак не можу не торкнутися її внутрішніх справ. Про мову й казати нічого, слава Богу, своє слово сказав уже Конституційний Суд, але в залі сидять явні антидержавники з чужими нам думками і мріями, значками на грудях. Ці люди ведуть себе зухвало, вороже, а ми мовчимо. Невже нема для них закону, управи? Адже вони явно заважають проводити ті реформи, які так необхідні нашій державі. За їх «добрих» часів вони вважались би дисидентами і давно валили б ліси в Сибірах. Вважаю, що громадським організаціям знову треба виступити з осудом дій фракцій Симоненка, Мороза, Вітренко. А Києву — якщо кращати, то обдумано, сердечніше, і щоб було без суперечностей. Оксана ШАРАНЕВИЧ, заступник голови Івано-Франківського міського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка ЧЕРВЕНЬ, Ч. 6 (72), 2000 РІК

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин