Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
МАЛІ МІСТА УКРАЇНИ · с. 11сторінка оригіналу ↗

Закінчення. Початок у ч. 7—11 за 1998 рік; ч. 1—3, 5, 6, 8, 10 за 1999 рік; ч. 1 ц. р.

Слово Просвіти, №72 за 2000 рік

Історію колишнього містечка, — а нині села в Новоселицькому районі Чернівеччини, — Боянів можна назвати яскравою ілюстрацією до всієї історії української Буковини. Містечку довелося зазнати всіх тих поворотів колеса фортуни, які судилося пережити мальовничому краєві над Прутом і Черемошем: це й панування молдавських воєвод, і польсько-турецька війна кінця XVII століття, і напади татарських орд, і нескінченні російсько-турецькі війни... А таємнича назва оселі ще більше збуджує фантазію. Звідки воно, це ім’я? Що це — пам’ять про уславленого народного співця княжої доби? Чи пам’ятка молдавської боярської влади? Якщо перше припущення нагадує скоріше легенду, то друге упритул пов’язане з реальним минулим Боянів. Так, уже перші документи з історії поселення — грамоти молдавських воєвод Штефаніци 1523 року і Рареша 1528 року — згадують Бояни як маєтність боярських родів. У XVI столітті село належало родові Табучі, а пізніше — їхнім спадкоємцям Старчі. 1704 року власником Боянів став князь Кантакузіно. Помітна сторінка минувшини села — польсько-турецька війна 1670-х років. Як відомо, не останнім чинником у ній була спроба гетьмана Правобережної України Дорошенка визволити козацькі землі від польської влади з допомогою турецького султана. Так, 1673 року в Боянах зупинилося польське військо на чолі з королем Яном Собеським, а на початку жовтня 1685-го тут відбулася велика битва, що закінчилася повною поразкою поляків. На початку XVIII століття Бояни від І знову перед нами Гетьманщина — козацький край, край лицарства і пісні, край величі й поезії. Багато є в Гетьманщині сіл і містечок, у чиєму минулому кожна мить, здається, просякнута духом козаччини. Таким є і колишнє сотенне містечко Іркліїв — нині село над Дніпром, у Чорнобаївському районі Черкащини. Пам’ятає Іркліїв і Хмельниччину, і ті славні дні, коли був полковим містом, і сонячні дні веселих гамірних ярмарків, і врочисті престольні свята, коли до старих козацьких церков сходилися парафіяни... Перша згадка про Іркліїв (як про слободу в Білоцерківському старостві) датована 1601 роком. Саме тоді Лівобережну Наддніпрянщину тримав у покорі княжий рід Вишневецьких. У покорі... Та не хотіли коритися шляхті вільні козацькі сини. Уже 1616 року в містечку з більш ніж трьохсот двадцяти родин, щонайменше, триста були козацькими («домів міщанських послушних 20, козацьких більше як 300», — йшлося в тогочасній люстрації Ірклієва). Протякнязів Кантакузіно перейшли до власності роду Некулче. Першим власником села, що був вихідцем із цього роду, став Йон Некулче (1672—1745) — видатний молдавський просвітитель і літописець, автор праці «Літопис Молдавської країни від Дабіжі-Води до Йоана-Води Маврокордата». Літопис Некулче охоплював історичні події з 1661 по 1743 рік: відображено в ньому й окремі моменти з минулого української Буковини. Новим воєнним лихоліттям для Боянів стала російсько-турецька війна 1735—1739 років, під час якої село не раз опинялося в епіцентрі боїв. Так, саме під Боянами тоді відбулася кривава битва російського війська з союзниками Туреччини — кримськими татарами, внаслідок якої село було майже повністю розорено. 1772 рік, як відомо, став датою остаточного приєднання західноукраїнських земель до Австрії. Бояни увійшли до складу Чернівецької округи Королівства Галичини, що згодом, 1849 року, була виділена в окремий «коронний край» — Герцогство Буковину. Уже 1775 року в Боянах, що опинилися біля кордону, було засновано митницю, а пізніше — інспекторат буковинських митниць. Прикордонне розташування Боянів сприяло певному розвиткові села: тут гом десятиліття число козацьких родин сягло вже чотирьох сотень. Повстання 1630-х років пробудили волелюбний дух іркліївців. Приставали вони й до війська Павлюка — уславленого Тарасом Шевченком «козака Павлюги», і до лав гетьмана Якова Остряниці. З початком Хмельниччини в Ірклієві утворився козацький полк на чолі з полковником Филоном Джалалієм: до його складу входило тоді п’ять сотень. 1649 року, щоправда, полкове правління (знову-таки під керівництвом Джалалія) було переведено до містечка Кропивної, а Іркліїв залишився сотенним містом — центром трьох козацьких сотень, які очолювали Клим Семенович, Кузьма Вергун та Іван Воропай. Найбільшою зних була Перша Іркліївська сотня, що налічувала 323 козаки. Після ліквідації Кропивнянського полку Іркліїв увійшов до складу Переяславського полку як сотенне місто (тепер уже центр однієї сотні). Сотниками в містечку були Василь Завойко (1685— 1690), Тарас Вербинський (1711—1715), сербський вихідець Славуй Требінський (1715—1739), його син Олексій Требінський (1739—1753), син Василя Завойка Петро (1754—1763), Семен Красовський (1763—1779), син Петра Завойка Павло (1771—1777) і Павло Юзефович (1779—1781). Як бачимо, в Ірклієві теж, як і по всій Гетьманщині, утворилися свого роду сотницькі «династії», серед яких особливо помітні роди Требінських та Завойків. Іркліїв доби Козаччини був типовим

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин