Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
СЛОВО І ЧАС · с. 12сторінка оригіналу ↗

МАТЕРИК ТОДОСЯ ОСЬМАЧКИ ПОВЕРТАЄТЬСЯ В УКРАЇНУ

Слово Просвіти, №72 за 2000 рік

Відкриваючи вечір з нагоди 105-ї річниці від дня народження видатного українського письменника Тодося Степановича Осьмачки у столичному Будинку вчителя, його ведучий і не менш видатний сучасний прозаїк Павло Загребельний так образно висловився про творчу долю цього феноменального таланту: «Він був поглинутий рікою забуття, але не потонув у темній воді, бо великий». І далі, парадоксальне, на перший погляд: «Селянський син, що все життя хотів бути божевільним, але життя не дало; хотів утекти, але не зміг, такі помер втікаючи… Як з трагедії народжується велич — один із секретів творчості». Чому і від кого все життя тікав селянський син? Про «похмуру унікальність його долі» говорив і один з перших реставраторів материка творчості Тодося Осьмачки в Україні, письменник і літературознавець Михайло Слабошпицький. Це стало можливим і це продовжує відбуватися лише в роки незалежності. Його справді унікальна постать, як айсберг, з’являється не одразу. Вона потребує осмислень, нових, нестандартних підходів до феномена власне творчості, до того, що ми банально називаємо натхненням, не замислюючись: а хто і що надихає… У світлі останніх документів, а саме опублікованих матеріалів слідчої справи, стало відомо, що переконання талановитого уродженця села Куцівки Смілянського району на Черкащині трактуються однозначно: він був членом «Просвіти», воював у лавах «чорних запорожців» — елітних частин армії УНР, обстоював права української мови, вчителював. У 30-х роках, у зв’язку з так званою справою СВУ, як пише сам Осьмачка, «почував, що й мене не мине ця чаша, і на всякий випадок почав обдумувати ролю божевільного». Вперше його ЧЕРВЕНЬ, Ч. 6 (72), 2000 РІК заарештували в 1932 році. Тоді й почалася та нескінченна втеча. Замість їхати, як було приписано, в Свердловськ, Тодось Осьмачка поїхав до сестри в рідну Куцівку. Ночував у полі в скиртах, на цвинтарі. Там написав унікальний в українській літературі твір — «Думу про Зінька Самгородського», ватажка українських селян-повстанців, який загинув від рук більшовиків. Заховавши «Думу…» в пляшку, закопав, передчуваючи, що його ось-ось спіймають. В’язниці, медекспертизи, Кирилівська лікарня для душевнохворих, звідки вийшов з приходом у Київ німців. Тепер тікав на Захід, відкопавши «Думу…», яку й надрукував у 1943 р. у Львові. Перебування Осьмачки у Львові було тріумфальне та плідне у творчому плані, але Червона армія наближалася, і Осьмачка знову зривається із затишного й комфортного місця, щоб податися в чужі краї. Уже в Німеччині він з ностальгією напише: «…в Баварії я став мов гострий колос// або мов з хмари пущена стріла// з бажанням-тугою почути голос// з далекого черкаського села». Почуття немовкнучої туги за Україною, за рідною Черкащиною не відпускатиме його впродовж усього мученицького — гнала манія переслідування — життя на чужині. Щодо божевілля Тодося Осьмачки Михайло Слабошпицький поставить питання так: «Чи був божевільним Тодось Осьмачка, чи був божевільним світ навколо нього..?» Хто знає критерії нормальності, і чи не є нормальність банальним стандартом? Талант Тодося Осьмачки — це, в буквальному розумінні, талант від Бога. Він сам відчував і писав, що йому дано Дар, якого «його власник не має сили почувати тоді, коли схоче, і не може точно окреслити йому меж». Про це свідчить перша книжка молодого поета («Круча», 1922), в якій, попри романтичний революційний ентузіазм більшості його сучасників, Осьмачка прозирає моторошні, апокаліптичні картини майбутнього своєї землі. Гадаємо, саме від цих видінь і хотів утекти, саме від них він і хотів оборонитися чи то симульованим, чи істинним божевіллям. «Од північних льодів, //од глибоких, мохнатих, далеких снігів// ще й не битими шляхами,// а кривавими манівцями,// на шляху нічної птиці// щось велике, необоре,// мов сторуке люте горе,// прошуміло по Вкраїні// на незримій колісниці». Торжество «червоної комуни» він бачить так: «З печер і нор,// з хащів, лісів// вовки пішли…// Звір бенкетує!..» Поет розумів, з ким він стає на прю, — не зі звичайним злом, аз апокаліптичним звіром, але він мусив це зробити. Якої нелюдської відваги коштувало сказати в ті страшні дні, які ламали цілі горді нації: «…нехай у лапах вашої гордині// в безодню тріпає земля, — //на бій із вами виступить однині// душа знеможена моя!». Тягар такого трансцендентного знання і таких моторошних видінь був занадто важким для людської свідомості, і вона шукала втечі. В одній із найкращих своїх повістей — «Старший боярин» — Тодось Осьмачка показав Україну — Атлантиду, яка зникає, сонячно-іскристу, розкішну, духмяну, ще навіть поодинокі грозові розряди не навіюють тривоги. Та погода має властивість мінятися дуже швидко. Уже в повісті «План до двору» бачимо, що чорна хмара екзистенційного зла з півночі накрила Україну і в ній іде поступове вимирання всього живого, насамперед джерела українського духу і моралі — села. Творчість Тодося Осьмачки — це поки що не досліджений, або, точніше, досліджений фраґментарно, український філософсько-етичний материк, пов’язаний географічно й духовно як з праукраїнськими глибинами, так і з тогочасними європейськими пошуками й тенденціями. Витягнути його на поверхню з намулів історичних упереджень, забуття — завдання сьогоднішньої літературознавчої науки. З нагоди 105-ї річниці від дня народження письменника на його батьківщині в Черкасах була проведена Всеукраїнська наукова конференція, у якій взяли участь учені — дослідники його творчості, письменники, викладачі Черкаського державного університету ім. Богдана Хмельницького. Цінні й цікаві наукові розвідки, що прозвучали на конференції, оперативно видано завдяки сприянню Ліги українських меценатів (президент — Петро Яцик, виконавчий директор — Михайло Слабошпицький). На літературному вечорі в Будинку вчителя, що зібрав широку аудиторію поцінувачів творчості Тодося Осьмачки, виступили, окрім уже згаданих письменників, заступник голови Черкаської облдержадміністрації Анатолій Кузьмінський, син Тодося Степановича Ігор Тодосьович Осьмачка, завідувач кафедри української літератури Черкаського університету Володимир Поліщук, дослідник творчості Тодося Осьмачки Микола Скорський, поет (Нью-Йоркська школа) Богдан Бойчук, поет Петро Перебийніс. Вірші про Тодося Осьмачку прочитала актриса Галина Стефанова, актор Василь Обручов прочитав уривок з повісті «Старший боярин». І, як наголосив Павло Загребельний, нам залишилося зробити основне — видати доступними тиражами та в повному обсязі твори письменника, щоб ми могли читати їх, сприймати, засвоювати і таким чином повертатися з епохи вимушеного культурного небуття в нормальний людський контекст цивілізованого світу. Галина ПАЛАМАРЧУК

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин