Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
ДЕРЖАВНА СПРАВА · с. 8сторінка оригіналу ↗

ДО ДЕРЖАВНИХ МУЖІВ УКРАЇНИ

Слово Просвіти, №73 за 2000 рік

Мовна умовна, або віртуальна, війна — так розпочалося XXI століття для неньки України. Нічого. Нам не звикати. Україна — колиска війни і агрокультури. Є жито на ланах і є порох у порохівницях, щоб їх підпалити війною. А більше нічого для війни і не потрібно. Знову, ніби за батька Хмеля, саджають на мовний кіл вірних, розпинають на хрестах зради націонал-тубільців, ревуть ТіВі-гармати, палають стріхи мас-медіа, голосять вдовиці загиблих героїв по обидва береги телеекранів... Дитячі очі на лівому і правому березі мови наливаються ненавистю, як розтопленим свинцем, з якого відливають піар-кулі і з чого починаються піар- «каракулі». Піар-війна у розпалі — це віртуальна реальність інформаційного простору. Ами все ще вживаємо у своїх розмовах граматичну будучину, майбутній час, якого насправді у нас вже немає і ніколи насправді не було для України. Тому українці так полюбляють майбутній час. Ми говоримо одне одному: «будьмо» або «ми зірвемось у прірву», «на нас чекає кінець світу», «ми наближаємося до катастрофи», «ми втратимо рідну мову», «ми загубимо душу» або «ми полюбимо нарешті себе»... Граматичну форму будучини треба викреслити з рідної мови як таку, що завжди заважає нам опинитися в сьогоденні. Аж доки ми чесно не відповімо собі лише на єдине питання, яке, до речі, поставив перед Адамом сам Господь Бог ще за райських часів: «Де ти?» — доти ми і не зможемо опанувати власним життям. Ми-бо або не знаємо, де ми, або не хочемо знати, або нам навмисне замулюють очі різними віртуальними байками про демократію, незалежність, державність і Конституцію. На довічне питання Бога до людини: «Де ти?» — має відповісти кожен без винятку, без ухиляння від цього питання, і з собору відповідей на те питання і створюється реальність нашого життя. Ми і відповідаємо, але боїмося сказати правду. Сума наших неправд і є реальністю нашого життя. До речі, через те, що Адам не зумів відповісти Богові, де він, Адам, перебуває (а перебував він та той час у раю), його, Адама, було вигнано з раю. Не знаєш, де ти, не розумієш, не цінуєш, — то й гуляй, Вася. Де ми? Нас учили, а ми вірили, що колись був матріархат, потім якось вийшло, що запанував рабовласницький устрій, потім ніби впала на людей капіталістична формація, потім вища стадія загниваючого капіталізму — імперіалізм, коли перегнило — почався соціалізм, а там уже років за десять (у рамках саме нашого життя) мав розпочатися комунізм. Відразу і назавжди. Віра ця будувалася на тому, що два німецькі євреї бачили привид комунізму в різних європейських країнах поодинці, а кілька разів спостерігали примару разом. У Бабиному Яру євреям жорстоко помстилися за їхню маячню, — якщо дивитись упритул, під дулом шмайсера, комунізм виявився звичайним фашизмом і дійсним в рамках нашого життя. Половина мого п’ятидесятимільйонного народу теж зазирнула перед смертю в очі того комуністично-фашистського перевертня. Чомусь я і зараз відчуваю на своїй потилиці його крижаний погляд, а може, то ЛИПЕНЬ, Ч. 7 (73), 2000 РІК просто генетична пам’ять моїх згеноцидених предків пече мою потилицю. Так де ж ми? Кажуть, у постіндустріальному устрої суспільств. Що це? А це — коли все разом: рабство, капіталізм — як вільний ринок, колгоспний феодалізм, олігархічний соціалізм — як кримінальне управління і розподіл, імперіалізм — як засіб панування над олігархічними державними угрупованнями, фашизм як форма розвинутої демократії. Схоже, кажуть правду про постіндустріальну формацію, але головна характеристика цієї формації — непрозорість для споживачів цієї формації. Назва «постіндустріальна» лише евфемізм, що має приховати справжнє ім’я. А справжнє ім’я страшне, як ім’я Вія. Хто зазирне йому в очі, той помирає. Наш земляк Микола Васильович Гоголь був месією, що розповідав людям пророчі казки. Той Вій називається інформаційна формація. Ми живемо в добре темперованому інформаційному просторі-часі, і це єдина автентична реальність нашому буттю, а те, що ця реальність віртуальна, лише підтверджує факт нашого єства, як бітів інформації інформаційного простору. Гомо сапієнс — це вже в минулому, тепер ми гомо інформус — людина як об’єкт маніпулювання в інформаційному просторі. А щодо застереження Гоголя — ні за яких обставин не дивитися в очі Вію, то ми й не помітили, як порушили його застереження — лише те й робимо, що звечора до рання і зрання до вечора витріщаємось в екрани телеящиків, просто у вічі Вію XXI. Тому і стали гомо інформус, що не зводять очей з абсолютно непрозорої для нас, споживачів, інформаційної віртуальної реальності телеекрана. Щоправда, згаданий вище привид бачив багато хто і раніше, і не тільки в Європі. Але не впізнавав ніхто, бо то був привид зовсім не відомого ще інформаційного устрою цивілізації — перші прояви наступаючої інформаційної формації. Вибудовуватися вона почала дуже давно, біблійні тексти Старого і Нового Заповіту — це одні з перших алгоритмів праінформаційної доби. Першим, хто впізнав того привида і не помилився, був Ленін. То він ідентифікував того привида по одягу, по білому балахону екрана: «Кіно є важливішим з мистецтв!» — вигукнув він, наче славнозвісне: «Еврика!» — бо ухопився за поділ інформаційної операційної системи. А він знав, за що хапатися в боротьбі за владу. Таки він був До певного часу людині для виживання вистачало природних мов — жестів, дистанціювання, міміки, інтонованих вигуків, сміху й плачу — загальної і зрозумілої мови для всього тваринного світу. Із з’явою необхідності створення принципово нових ринків джерел харчування при катастрофічному зникненні основних об’єктів полювання та збирання під час льодового періоду та пошуках умов, придатних для народження і виживання нащадків, людина почала виділятися в елітне об’єднання серед тваринного світу. Ця закрита еліта тваринного світу створила знаряддя для свого елітного спілкування, фактично для виживання в умовах смертельної війни — мову, що відокремила тварину-людину від решти тварин. Людину створила не праця, як стверджував ідеолог комунізму (один з тих , хто бачив його привид на власні очі), а мова. Праця постійно навертає людину до тваринного стану. Тому мова постійно працює над піднесенням технологічного рівня праці, що, у свою чергу, підіймає людину на новий щабель, так би мовити, людяності. Людина інформована (інфікована інформацією) — це елітна людина, так би мовити, найбільш людяна людина. Інформаційний простір сьогодні — це середовище існування і виживання інформінфікованої людини. Інформаційний простір опановується мовами. Мов для опанування інформаційним простором повинно бути багато. Але у цьому всесвітньому інформаційному просторі створюються елітні угруповання — національні незалежні держави і наднаціональні екстратериторіальні імперії за принципом елітної (державної або імперської) мови. Україна перебуває в ситуації вибору: або відмова від власної національної елітної операційної системи управління (іншими словами — виживання) в інформаційному просторі і перехід в імперську структуру за принципом пануючої імперської мови (російської або англійської), або створення мовних умов (власної національної операційної системи опанування інформаційним простором) для існування і виживання, як незалежна національна еліта (держава) в соціумі рівноправних іншомовних еліт. Вибору, як завжди, немає: або пан, або пропав. Пан у дослівному розумінні. Або повноцінна особистість в повноцінній еліті, або раб в імперії. (Рабство у сучасних інформаційних імперіях може бути дуже комфортною позицією, раб може стати високооплачуваним слугою у сфері обслуговування імперських інтересів, скажімо — міністром або нардепом, телеведучим, культовим режисером і навіть президентом якоїсь інформколоніальної псевдонезалежності.) Мені вже байдуже, доживу я свій вік з тавром раба на лобі, бо помру я все одно вільним, — я так вирішив ще в шістдесятих; але небайдуже, чи проявиться це тавро в душах моїх синів як генетична програма для українців, розроблена піартехнологіями сучасної генної інформаційної інженерії. І я знаю, що єдиний порятунок і гарант мого генетичного незалежного виживання в сучасному агресивному інформаційному гіперпросторі є володіння операційною системою управління суверенним сектором цього простору, а це і є моя рідна мова. Бо чужа мова (будь-яка) захистить не мене, а чужого, носія тієї чужої мови. Чому б це чужаку так раптом закортіло замочити мою рідну мову, якби то не обіцяло йому абсолютної імперської влади наді мною? Товаришувати можемо і двома мовами, а то й трьома. Відома ж формула дружби народів: на троїх. Але я про інше... За десять років вимушеного безробіття за основним фахом (не знімаю як режисер уже десять років) почав уперто думати: «Чому б це»? І додумався до дурниць, і передумав ті дурниці наново, без наукових упереджень. Несподівано для самого себе дійшов висновку, що знімати фільми (у традиційному розумінні) вже не варто. Варто застосувати метод кінорежисури для створення нової віртуальної реальності. Написав кілька сценаріїв для деміургічної меґарежисури. Перший з цих сценаріїв називався «Агн і В нинішньому числі часопису Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка «Слово Просвіти» надруковано матеріал виняткової державної ваги. Це стаття-сценарій, стаття-книга, стаття-дослідження митця світової слави Юрія Іллєнка «PIAR—війна». Порушені в ній проблеми не можуть бути байдужими тим, хто покликаний владою і народом захищати мовну, культурну, духовну самобутність України, її інформаційний простір, дбати про національну безпеку держави і майбутнє українського народу. Переконливий аналітичний матеріал, реальні ділові пропозиції і, головне, — готовність Юрія Іллєнка створити творчу команду і здійснити задумане не повинні залишитись без відповіді. Публікація буде розіслана першим особам держави з проханням дати свої відповіді газеті з оцінкою пропозицій Юрія Іллєнка, та готовність підтримати їх, про що ми проінформуємо своїх читачів. Просимо також всіх просвітян прочитати статтю Юрія Іллєнка, обговорити її, надіслати до редакції свої міркування і пропозиції. Справа національного порятунку — понад усе!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин