СВІТ ЖІНКИ · с. 14сторінка оригіналу ↗
Розділ четвертий: «НАРОДИТИ В ЛЮБОВІ»
Слово Просвіти, №73 за 2000 рік
рити: «Малюк, я чекаю тебе. Я допомагаю тобі — потерпи, і скоро все буде добре. Я люблю тебе, — постарайся, щоб ми швидше перемогли разом». Що ж, можливо, після цього ви швидше почуєте плач своєї дитини. Він обов’язковий, цей плач переможця, — ним він звітує, що чує доторки, бачить світло, відчуває температуру і рух повітря; його душа вражена пережитим (реакція на комплекс нейро-рефлекторних виявів, скажуть лікарі) — і шукає вашої підтримки: плач — поки що єдина мова, якої навчив його Господь, посилаючи на Землю, бо, на жаль, тільки на неї ще відгукуються не зовсім зачерствілі люди. Плач — свідчення того, що ти — людина, народжена людиною... Якось так повелося в наших лікарнях, що, виконавши всі необхідні операції, акушерка забирає дитя від матері, даючи їй «відпочити» — у пологовому залі, а потім у палаті. Цей відпочинок здебільшого тратиться на обговорення пологів з породіллями та чеканням, коли маля принесуть годувати, — через 6, 12, 24 години... А там, на Заході і Сході, роблять давно інакше. Називають це дещо грайливо: «метод кенгуру». А й справді, опалий, м’який живіт породіллі нагадує кишеньку в якій ще недавно ховалося маля. То чому б не дати синові чи дочці полежати на теплому, рідному, такому зручному ще кілька годин тому «пузцеві»? Маля заспокоюється, відпочиває. Можливо, у цю хвилину, коли настала тиша, воно переживає перше почуття з тих, які прийдуть до нього значно пізніше: колиска замала, потрібен простір... Ось він, світ! І поруч — найрідніша. Мама. Зрозумівши це, він заспокоїться, ручки і ніжки заворушаться. Саме тепер і прикладають його до материнських грудей — як відомо, молозиво надзвичайно необхідне новонародженому... Та й ви, відчувши його, після болю і мук, на легкому тілі, не відчуєте спустошення. Пуповина, яку перев’яжуть дитині просто на вашому животі, не буде закопана під порогом вашого дому чи під родючим деревом — не ті тепер часи. Та повит цей навічно прив’яже дитину до вашого серця — його стукіт дитя розрізнить у цей святий і життєво необхідний йому момент. Іще одне. Нині вже точно доведено, що відсутність материнського молока пояснюється нервово-емоційними причинами і небажанням матері годувати дитину. А якщо ви почуєте на своєму тілі оце крихітне безпомічне створіння, хіба у вас не виникне бажання прив’язати його до себе знов — уже не пуповиною, а молочним струменем, цівкою молока, яке для нього зараз украй необхідне?! Дитя обов’язково зможе смоктати, відчувши ваше бажання погодувати його. І того харчу, що є зараз у ваших грудях, для нього вистачить. А там ви подбаєте про те, щоб молоко при-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
