С В Я Т И Н І · с. 8сторінка оригіналу ↗
Стаття присвячена реконструкції Успенського собору, стилістичним особливостям інтер’єру, які прочитуються у процесі відтворення образу Великої церкви Успіння Божої Матері у стилі українського бароко.
Слово Просвіти, №74 за 2000 рік
Успенський собор у Києві, за яким ще й досі зберігається перша назва — Велика церква Успіння Божої Матері, постав у Києво-Печерській лаврі на честь Матері Господа нашого Ісуса Христа у 1073—1078 роках. Нині, як знак духовності, його знову будує вся Україна. Багатьом освіченим і талановитим, сумлінним фахівцям різної професійної орієнтації випала честь відновлювати святиню. Науковими і проектними роботами з реконструкції Успенського собору керує Державний інститут «Укрпроектреставрація». Головний архітектор проекту архітектурного комплексу по Успенському собору — О. Граужис. Численні дослідження історії будівництва Успенського собору, виконані І. Моргилевським, В. Богусевичем, М. Холостенко, Ю. Асєєвим, П. Раппопортом, Б. Рибаковим, М. Каргером, Н. Закревським, Д. Айналовим, С. Кілессо, Г. Логвином та багатьма іншими, свідчать про докладне вивчення історичного матеріалу щодо пластичної форми цієї архітектурної споруди. На жаль, у цих дослідженнях обмаль історичних даних про вирішення внутрішнього простору, що дуже ускладнює творчо-пошукову роботу фахівців щодо відродження інтер’єру Великої церкви. Доводиться майже по крихтах збирати історичні відомості, щоб «написати портрет з уяви» нашої святині. Не претендуючи на остаточну вичерпність дослідження, спробуємо лише наблизитися до художньої правди інтер’єру і зосередити увагу на його останньому «бароковому вбранні», в якому він загинув під час вибуху 3 жовтня 1941 року... Про всі перебудови і добудови Великої церкви дають уявлення гравюри у книжках лаврської друкарні. Взагалі доля церкви дуже трагічна, як і трагічним було багатостраждальне життя церкви Матері Божої. Коротко нагадаю. У 1230 році стався землетрус. Собор розколовся на чотири частини. Упали склепіння і південна стіна. Невдовзі, в 1240 році, татари з улусу хана Батия зруйнували «верх до полуцерква по окна низпровергша». У 1416 році знову був зруйнований військом хана Едигея і відновлювався у 1470—1471 роках князем Симеоном Олельковичем. У ніч з 21 на 22 квітня 1718 року страшна пожежа знищила всі дерев’яні споруди. Відбудований собор уже являв собою типову «барокову» споруду. Всі бокові вівтарі і каплиці, прибудовані в XVI—XVIII століттях, були надбудовані і об’єднані (Айналов Д. В., Редин Е. К. Древние памятники искусства Киева. — Харьков, 1899). Усі фасади, крім східного, були розділені на два поверхи декоративним, розвиненим у висоту карнизом. Другий поверх вінчався системою гарних барокових фронтонів з різьбленням по білому тиньку. У тій же техніці були виконані обрамлення віконних отворів і порталів, а фриз по периметру прикрашали круглі полив’яні керамічні розетки. Над пілястрами у верхній частині також були розміщені гарні полив’яні рельєфи із зображенням янголів. Особливо витонченим було різьблення по тиньку на гранчастих апсидах східного фасаду, де рослинний орнамент нагадує казкове мереживо з виноградної лози, квітів барвінку і троянд (Антонин. Киево-Подольская Успенская церковь. — К., 1891). Перебудова собору здійснювалася за проектом архітектора Ф. Васильєва майстром А. Каладіним. Декоративні фронтони на фасадах виконані народними
СЕРПЕНЬ, Ч. 8 (74), 2000 РІК майстрами С. Ковніром і Ю. Белінським. Із тих самих гравюрних зображень дізнаємося, що з 1471-го і до 1654 року цей архітектурний образ споруди не змінювався, незважаючи на капітальні ремонти, що проводилися Єлисеєм Плетенецьким і Петром Могилою, про що свідчить малюнок Успенської церкви на титульній сторінці «Акафіста» 1654 року. Та слід підкреслити, що Велика церква була значно перебудована між 1654 і 1661 роками, що видно із зображення на гравюрі «Патерика», виданого у 1661 році. У такому вигляді будівля залишалася до 1669 року, про що свідчить малюнок на титульному аркуші до книги «Мир з богом чоловіку». Наступні великі перебудови відбувалися в останній чверті XVII століття, що засвідчує «Акафіст» 1677 року. Без будь-яких особливих змін собор зберігся до початку XVIII століття. Після пожежі 1718 року собор набув нового архітектурного образу, витриманого у формах українського бароко. Під час останнього капітального ремонту 1890 року, незважаючи на протест громадськості Києва, були знищені всі існуючі розписи. Наприкінці ХІХ століття собор знову ремонтувався, але свій бароковий образ повністю зберіг. Таким чином, наші сучасники стають свідками десятого народження Святої церкви Успіння Божої Матері на початку третього тисячоліття. Воістину дивна та невмируща ця Церква свята! Історія інтер’єру поділяє трагічну і загадкову долю архітектури, бо він зазнав більших поневірянь, ніж сам собор. Судіть самі: собор будували п’ять років (1073—1078), а художнє вирішення та оздоблення внутрішнього простору тривало ще довгий час по тому і було завершене тільки 1089 року. Мозаїки і фрескові розписи виконували майстри, запрошені з Царгорода, а смальту для мозаїк виготовляли на території Печерського монастиря у спеціальних майстернях. Співавтором грецьких майстрів «Патерик» називає легендарного давньоруського художника Алімпія та його помічника Григорія. Алімпій був талановитим іконописцем, добре відомим ще за життя, його ім’я вимовлялося з повагою... (Патерик Киево-Печерского монастыря. — СПб, 1911). За свідченням «Патерика», Успенську церкву будували грецькі майстри. «Чотири вельми багаті мужі з Візантії привезли гроші і мощі святих. До будівництва церкви причетний ще й багатий варяг Шимон, що прийшов до Києва не сам, а цілим родом — три тисячі душ і робітників, і священиків своїх» (Килессо С. К. Киево-Печерская лавра. — М., Искусство, 1975). Як стверджує літопис, Велика церква була збудована за велінням Божим іза участю настоятелів Печерської лаври Преподобних Антонія і Феодосія та Великого князя Київського — Святослава (Антонин. — Названа праця). Організація внутрішнього простору церкви відповідала багатьом вимогам: була вона достатньо простора і вміщала багато віруючих, зручна для проведення літургії, розмежована на місця для священиків і пастви; було виділене особливе місце під вівтар, і, нарешті, містила в собі ту символіку, якою пронизувалося в усіх деталях церковне християнське мистецтво. Головними формами її візантійського живопису були: мозаїка і фрески, ікони. Стиль візантійського мистецтва був строгим і канонічним. Саме Візантія ви-
Інтер’єр Великої Успенської церкви Києво-Печерської лаври. Приріз по лінії північ-південь (східний бік) з п’ятьма іконостасами
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
