СЛОВО І ЧАС · с. 12сторінка оригіналу ↗
ДУХ ТВОРЧОСТІ ІВАНА ФРАНКА
Слово Просвіти, №75 за 2000 рік
В творах Франка повно маємо прикладів, як народжується наново людина в людині, як прокидаються приспані життям, заколисані буденщиною щиролюдські почування. «Цілий чоловік», що живе повно, всіма сторонами людської, непокаліченої натури, — це ідеал нашого гуманіста, і він кожного благає бути «хоч хвилечку ним», отим цілим чоловіком... С. Єфремов. «Історія українського письменства»
Величі і геніальності Івана Франка не можна виміряти ні численним цитуванням із хрестоматійних творів, які закарбувались у пам’яті багатьох поколінь, ні кількістю дисертацій, які захистили багато достойних учених мужів. Спадщина Івана Франка належить народу, нації, людству, вічності. До духовного храму Івана Франка можна тільки йти! Благословен, хто ступає на дорогу пізнання! Нелегко сьогодні, у наш складний час, вести розмову, дискусії про феномен Івана Франка. Не беруся стверджувати напевне, але висловлю думку, що українська нація, у своїй переважній більшості, таки не знає у повному обсязі ні його справжньої величі, ні реальної геніальності. Та й творчий доробок теж знають далеко не всі. У силу різних, у тому числі й соціальних обставин постать великого сина українського народу часто подавалася для широких верств населення якщо нев спотвореному, то у завульгаризованому світлі. У чому ж полягала ця вульгаризація? В найпростішому — у незнанні, а часом і в малодоступності для широких читацьких кіл його доробку, а звідси — прийняття «на віру» дефініцій та визначень, зроблених відносно світогляду митця — творчих засад цього генія, філософських, естетичних, політичних тощо. І справа не тільки в тому, що ці визначення, оцінки були кваліфікованими чи некомпетентними, а в тому, що вони були суб’єктивними, часто припасованими до соціального тла плакатами. Хто для масової аудиторії донедавна був Іван Франко? Для більшості — автор вірша «Каменярі», повістей «Борислав сміється» та «Захар Беркут», поем «Іван Вишенський», «Мойсей»... Одне слово, він був тим Франком, якого вивчали у школі. Освіченіша публіка, безперечно, знала більше. Філологи знали і студії про Данте Аліг’єрі, і про Тараса Шевченка, і перекладацьку спадщину, статті із психології творчості, про фольклор, народознавчі праці... Менше знали Франка-філософа, соціолога, дослідника християнського світу. І от, здавалось би, що завіса, із виходом 50-ти томів, спала. Будь-хто може читати і мати із того духовну втіху. Але де взяти такого читача, який би прочитав Івана Франка, скажімо, на такому рівні, як Франко читав Шевченка? Звичайно, що це справа дослідників та науковців, алей не тільки їхня. Є постійна потреба втому, щоб розширювати, поглиблювати поле нашої свідомості, аналізувати, зіставляти, віднаходити контакти із тими світами, до яких торкалася мисль генія: бо сказано «Ви — сіль землі...» Джерело, яке не зміліє із плином часу, — криниця Івана Франка. І кожна людина, яка претендує на звання українця, інтелігента, а то й просто — грамотної, думаючої людини, повинна мати перед своїм духовним зором не мертвих ідолів, а живе втілення духовної сутності світильників рідної землі. Така людина у Франковому розумінні і була отим «цілим чоловіком»! Але чи тільки така? Потрібно додавати іще дуже багато чеснот і якостей, щоб побачити більш-менш повний образ цієї людини! Не раз Іван Франко у своїх творах звертається до імен великих, якими засіяні обрії людства. Йдеться про увагу до особи, про непересічну, навіть геніальну природу людини... Часто йдеться про такі особистості, які несли в собі «скорботу всіх
ВЕРЕСЕНЬ, Ч. 9 (75), 2000 РІК людських бід», які переймалися громадською скорботою життя, віддавали своє життя служінню своєму народу, були борцями, мучениками за ідею: Христос, бичами зсічений, криваві Терни в волоссю, хрест свій приволік; В руках, ногах від гвоздів діри ржаві, Стоїть і шепче: «Ось я, чоловік!». Постійна, напружена, зосереджена дума над складним життям людей, над сирітською долею людини у світі, над людськими злиднями і світом ловців і визискувачів — навіть у духовній сфері — розуміння невідворотної драматичності життя, «дантівського» метання і поневіряння людського духу по пеклу життя і часто благословення життя як такого (із його мудрими основами), замилування, гарячка до боротьби за справедливість, любов людська, справжність вчинків і почуттів — ось далеко не повний перелік того, що хвилювало Івана Франка в людині. А ще ж була і перейнятість за людське в людині, і віра, і зневіра, і думка про марноту боротьби та змагань. Знання про одвічну природу (включаючи і суспільну) зла, точне означення його інституцій, небуденна бентега, порив до ідеалу змогли народити такий твір, як «Замість пролога» (Вічний революцйонер...). Характеристика, діагностика світу, контраст — з одного боку, з другого — індивідуальність, Творець, «цілий чоловік»... Світ, як носій вічних, застиглих, але живущих суспільних форм! Прочитайте дослідження Івана Франка «Пісня про Правду і Неправду» у т. 43, с. 280 або статтю «Пъснь о свътъ». А кому забагато, то хоча б 66-й сонет В. Шекспіра. Воістину, як говорив новітній філософ: «Завоювати собі право на створення нових цінностей — це найтяжча із праць». Щоправда, у Франковому розумінні людина має значно привабливіший, багатовимірніший зміст. У передньому слові до видання — Шевченко Т. Г. «Перебендя», Львів, 1889 рік, — Іван Франко пише: «Індивідуальність поета стала найвищою властю, виломлювалась з усіх правил і границь суспільних, поезія стала вітхненням, ясновидінням, чимось божеським і безсмертним...» І далі: «Він нещасний нещастям свого народу, цілого народу; як одиниця вибрана, він непомірно сильніше відчуває радощі й болі, ніж кожний чоловік; він заступник народу, терпить за весь народ...» (Т. 27, с. 290). Що й говорити, Іван Франко із тих творців, які запрягали себе в ярмо непосильної роботи, мали найглибшу міру самоусвідомлення, але ніколи не опускалися до спрощеного розуміння творчості, боротьби і перипетій життя. Очисним вогнем віє від його творчості, від Людини-творця, катарсисом — очищенням перед ідеалами, боротьбою за людину в людині, часто (як уже згадувалося) через ходіння духу по пеклу життя. Та є й інший Франко, про якого писав М. Коцюбинський: «У Франка є прекрасна річ — лірична драма «Зів’яле листя». Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи, їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв...» А твори для дітей — золота сторінка у творчості генія!
* * * «Книгы подобни сут глоубинъ морстъй, во ню же порынающе бысер выносят дорогый». «Ізмарагд», Слово Єфрема Сіріна
Пригадуються не такі вже й далекі часи, коли оці слова у Франковій інтерпретації висіли на стінах аудиторій та у школах... Але рідко хто навіть серед студентів-філологів знав джерело їхнього походження: Книги — морська глибина, Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить. Звісно, що це аж ніяк не применшує генія! Це ще одне потвердження тому, як оживають під пером творця улюб-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
