БУДИНОК З ЛЕВАМИ · с. 14сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Початок ч. 8 за 2000 рік
Слово Просвіти, №75 за 2000 рік
мерехтливому барвистому тумані гарячого повітря — постать дівчини з коромислом. Мініатюрна, як і вся картина, вона оповита кольоровим серпанком, який і робить її буденне вбрання справжнім самоцвітом. Густе зело дерев, кущів, трави на картинах Петра Левченка перегукується з Гоголівським: «Все густо заросло розлогими вишнями, бузиною, лопухом, що просунув аж на самий верх свої високі стовбури з чіпкими рожевими шишками. Хміль укривав, немов сіткою, верховіття усього цього строкатого зборища дерев та кущів»... Картини «Водяний млин» та «Подвір’ячко» — наче ілюстрації до наведеного опису-пейзажу. Та це літні картини. Але й для зимового пейзажу художник знаходить багаті барви. Паморозь у нього сяє відтінками від синюватих до рожевуватих, відлига — ціла кольорова гама. На картині «Засніжені оселі» хатки, коли дивитись на них згори, вкриті снігом, наче теплими шапками.
БАРБІЗОНЕЦЬ ІЗ ЗАПОРІЗЬКИМ ТЕМПЕРАМЕНТОМ
Сергій Васильківський залишив нащадкам тисячі картин, ескізів, замальовок. «Вільний козак», як жартома називав він себе, Васильківський не був одружений. Подейкували, що причина в нещасливому першому коханні. Він покохав, а вона ні. І на все життя залишився вірним цьому почуттю. Але друзі Сергія Івановича жартували: — Де вже Сергієві знайти час справити весілля. Навіть родинне щастя промалював. За кордоном Васильківський створив тонкі й тендітні пейзажі: «Ранок у Барбізоні», «Село Лютерна Бретань», «Рання весна. Франція». Його картина «Череда. Околиця села» повторює мотив барбізонця Тройона, в картинах якого знайшло своє відображення характерне для барбізонців панорамне бачення простору, високе небо, серпанок «батечка Коро». Все це бачимо й у багатьох українських пейзажах Сергія Васильківського. Навіть на картині «Козача левада». Сюжет, здається, суто український, а манера виконання — «офранцужена». Та є у Васильківського чимало пейзажів, таких як «Опішня. На Полтавщині», «Воронець у цвіту», в яких ців — у делікатній колористиці, пронизаній серпанком м’якій розтушованості, у димчастій трепетності дерев, що стоять обабіч шляху, наче благословляючи і кличучи чумаків у далеку путь. Гуртом працювати веселіше, особливо коли співавтори такі яскраві натури, як Васильківський, Самокиш, Яворницький. Утрьох вони створюють альбом «З української старовини». Малювали, зрозуміло, художники, а текст написав Яворницький. Коли складали угоду, видавець, людина практична, застеріг: — Хочу вписати в угоду, що коли ви продасте іншому видавцеві право публікувати ваші малюнки, маєте сплатити мені двадцять тисяч карбованців неустойки. — Та краще вже два мільйони, — весело відповів Сергій Васильківський. — Не розумію, ви жартуєте? — розгублено мовив видавець. — Та ні, цілком серйозно. Ні двадцяти тисяч, ані двох мільйонів у нас однаково немає. А мільйони, знаєте, воно якось солідніше...
ОБРАЗ КОХАНОЇ
...Ранок. Петро Олексійович ніколи не візьме пензля до рук, поки не поголиться, не підстриже рудувату «чеховську» борідку. А щоб краще працювалося, підійде до рояля, візьме кілька улюблених Шопенівських акордів. Частіше до рояля сідає Матильда, пограє йому, поспіває. Хто хоч раз бачив у музеї роботи Петра Левченка, той неодмінно завітає сюди ще раз, щоб відчути їхнє сердечне тепло. У 1960-х роках до Києва майже щороку, долаючи десятки тисяч кілометрів, приїздила американська поетеса, уродженка України Наталя Вендель. Приїздила, щоб ще і ще раз помилуватися роботами Левченка. Як на прощу. Особливо полюбляла його інтер’єри з портретами Матильди. Їх чимало: «Матильда в рожевому», «Натхнення», «Матильда біля рояля», «За книжкою при рожевій лампі», «У садку за столом». Ось дружина музикує. В кімнаті висвітлено лише невеликий куточок. Ця тендітна мініатюра — справжній шедевр живопису. В картині «Світ лампи
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
