ДЕРЖАВНА СПРАВА · с. 2сторінка оригіналу ↗
ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКТОР В ЕКОНОМІЦІ. КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ
Слово Просвіти, №75 за 2000 рік
Політикум
Відомо, що політична стабільність і передбачуваність є важливими передумовами поліпшення інвестиційного клімату. З огляду на це найбільш позитивним явищем нинішніх політичних перетворень стало більш-менш однозначне визначення із стратегічним курсом держави і наявність структуризації в політикумі. Президент має чітку стратегію державного будівництва. У парламенті створено більшість, яка довела свою здатність ефективно працювати над законодавчою базою реформування і державотворення, Уряд показав свою спроможність ефективно розв’язувати актуальні проблеми сьогодення. Ці фактори можна вважати беззаперечними успіхами політичної стабілізації. У той же час ці успіхи є відносними, оскільки, на відміну від посткомуністичних країн, які відразу визначились із власними пріоритетами і долали перешкоди трансформаційного періоду, в Україні понад вісім років точилася боротьба між проросійськими реставраторами і прозахідними реформаторами. До останніх президентських виборів різні гілки влади по-різному розуміли шляхи розвитку держави. У країні не було єдиного і чіткого бачення стратегічних орієнтирів державотворення, а це дезорієнтувало громадськість та інвесторів. Тому найбільшим досягненням останніх років стало те, що сьогодні розуміння національних інтересів і державних пріоритетів стає якщо не домінуючим, то принаймні важливим чинником у здійсненні політики виконавчою, законодавчою і судовою владами. З цього погляду створення більшості у Верховній Раді і посилення виконавчої вертикалі є позитивним процесом.
Соціум
Але успіхи політичної структуризації і стабілізації політичної системи необхідно закріпити процесами соціального управління, оскільки ефективність реформування неможлива без дійової підтримки суспільства. Для передбачуваності і стабільності економічного розвитку Україні потрібен значний прошарок середнього класу, який стане гарантом продовження нинішнього політичного курсу. Тому структурні зрушення мають відбуватися не лише в політикумі, а і в соціумі. Але чи готові потенційні представники середнього класу повірити у можливість досягнення успіху в Україні? На жаль, важливість психологічного фактора як однієї з передумов успішності процесів реформування не до кінця зрозуміли українські економісти і політики. Постколоніальні і посткомуністичні стереотипи при відсутності державницької комунікативно-пропагандистської політики і незахищеності інформаційного простору призводять до нігілізму значного прошарку суспільства у ставленні до самої державності. Ці настрої підсилює корумповане «радянське» чиновництво місцевого рівня, яке нерідко користується авторитарними методами правління та правилами гри. В окремих випадках вони відверто нехтують Конституцією, законами та іншими нормативно-правовими актами. Тому люди втрачають віру у справедливість законодавства і силових структур, які мають доглядати за його виконанням. Усе це породжує недовіру до влади, держави й перспективи позитивних зрушень у нашій країні. Внаслідок цього мало хто вірить у можливість чесного бізнесу і успіху власної справи. Це гальмує процеси створення потужного прошарку середнього класу в Україні.
ВЕРЕСЕНЬ, Ч. 9 (75), 2000 РІК
Право
Для регулювання відносин між державою і суб’єктами підприємницької діяльності в Україні створена значна нормативно-правова база. Нещодавно вступив у дію Указ Президента «Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності», який повинен звести до мінімуму втручання чиновників у бізнес. Невдовзі будуть прийняті податковий, цивільний, митний, бюджетний та земельний кодекси, які, як очікується, пожвавлять розвиток бізнесу. Але в Україні значний відсоток суб’єктів економіки працює в тіньовому секторі. Ті, хто працюють у тіні, «оподатковуються» тіньовим засобом (хабарі, побори рекету і різних фіскальних органів). Кошти, які могли б піти в бюджет, розкрадаються. Підприємці бачать, що не завжди і не все залежить від законодавчої бази, бо нерідко чиновники знаходять механізми тиску на незговірливих підприємців. У таких умовах не хочуть працювати ні внутрішні, ні зовнішні інвестори. Внаслідок цього значний відсоток підприємливих людей утримується від бізнесу в Україні. На жаль, психологічну проблему правового нігілізму та соціальної апатії одними законодавчими актами важко змінити, оскільки суспільству, яке упродовж тривалого часу жило за подвійними стандартами, буде нелегко довести, що після прийняття хороших законів, указів і постанов можна буде чесно працювати та не боятися терору різноманітних фіскальних органів. Бо в кожному окремому випадку Президент і Прем’єр-міністр далеко, а знахабнілий чиновник поруч. Громадянське суспільство в Україні практично не функціонує, до того ж, майже генетичний страх перед можливим розкуркуленням (у країні досі діють сили, які хочуть повернути колесо історії) стримує ініціативу значного прошарку талановитих, але обережних людей на місцях. Водночас розшарування суспільства на багатих і бідних за відсутності значного прошарку представників середнього класу консервуватиме конфліктогенний потенціал, а відчуття перспективи з політичною невизначеністю у народу триватиме.
Приклади
Один з видатних класиків економічної теорії Джон Мейнард Кейнс надавав великого значення психологічним факторам в економіці. Він був переконаний, що вони важать набагато більше, аніж економічні розрахунки у процесі прийняття рішень про вкладення інвестицій та початок різних проектів. «Більша частина нашої діяльності, — говорив він, — залежить швидше від спонтанного оптимізму, ніж від математичних очікувань, що становить одну з характерних властивостей людської природи взагалі». Чеський реформатор Вацлав Клаус у своїй праці «Десять заповідей для економіки ХХІ століття» говорив, що «реформатори мають безмірно вірити в успіхи реформ, уміти запалити цією вірою своїх співвітчизників, створити широку коаліцію в суспільстві для сприяння реформам». У тридцятих роках у Сполучених Штатах однією з найважливіших умов запобігання ескалації соціального конфлікту стала так звана «американська мрія». Саме тоді, при бурхливому розвиткові засобів масової інформації, американці навчилися технологій стратегічних комунікацій, громадських зв’язків і соціального управління. Без цього уникнути соціальних потрясінь їм би не вдалося. Культивування образу Попелюшки в різних варіаціях стало одним із домінуючих в американській культурі. Цей образ став достатньою мірою міфологізованим і нерідко зустрічається у витворах американської культури, в яких ідеться про звичайного хлопця з бідних кварталів, котрий, завдяки наполегливій праці підприємця, досяг успіху і став мільйонером. Така комунікативна політика допомогла вселити віру в можливість досягнення успіху в бізнесі, незважаючи на соціальне походження. Без цього уникнути соціальних потрясінь їм би не вдалося. В Україні ж подібний досвід не лише не реалізується, але й не вивчається. Про який оптимізм за Кейнсом у цьому випадку може йти мова?
Комунікація
Враховуючи важливість психологічного фактора як однієї з передумов реформування і стабілізації економіки, варто було б виробити механізми застосування технологій соціального управління. Але у сфері формування масової свідомості в Україні досі не створено дійових методик, які б давали змогу запобігати негативним явищам у суспільстві. У розвинених державах цю функцію виконують урядові структури, котрі формують зміст комунікативної політики. Соціальне управління здійснюється через інститути громадянського суспільства, але найважливішу роль у цьому процесі відіграють засоби масової інформації. У всіх цивілізованих країнах масова комунікація виконує важливі консолідуючі функції, підтримує єдність і цілісність суспільства. В українському інформаційному просторі на сьогодні цілісна комунікація відсутня, оскільки в Україні функціонує значна кількість як іноземних, так і вітчизняних ЗМІ, котрі вороже ставляться до самого факту існування держави. У східних і південних областях домінують ЗМІ, в яких сучасне життя висвітлюється в песимістичних і депресивних барвах. Тому ми досі маємо розколоте суспільство, яке здебільшого не вірить у власну спроможність подолати труднощі на шляху до цивілізованого світу.
Висновок
Отже, від психологічного фактора у суспільстві значною мірою залежить не тільки успіх реформ, але й стабільність соціуму при ймовірності їх гальмування. А розв’язання проблем масової свідомості буде можливим за умови захисту інформаційного простору і створення єдиної державницької концепції формування громадської думки. Масова комунікація може стати носієм оптимізму і віри у можливість досягнення успіху в Україні, через неї буде неважко сприяти становленню та утвердженню середнього класу, котрий стане гарантом успішності нинішнього політичного курсу. Від цього великою мірою залежить також і те, чи бути Україні цивілізованою державою у ХХІ столітті.
Володимир ІЩУК
УКРАЇНІ — ЄДИНУ ПОМІСНУ ПРАВОСЛАВНУ ЦЕРКВУ
Складна історія Української держави невід’ємно пов’язана з історією українського православ’я, яке завжди підтримувало в народі високу мораль, духовність, почуття патріотизму. Хоча в Україні церкву відділено від держави, питання українського православ’я давно набуло політичного забарвлення і дедалі ускладнюється гострими соціальнополітичними суперечностями. Починаючи від періоду України-Руси, українське православ’я було частиною життя українського народу, його опорою і радником у години радості і поневірянь, відігравало велику політичну і духовно-виховну роль у житті українців як фактор незалежності нашого народу. Наприкінці ХVII століття, коли Константинополь відмовив Україні у підтримці, почалося нищення українського духовенства, навіть українські церковні книги заміняли російськими! За часів УНР почалося перше за багато століть відродження Української православної церкви, а по-справжньому вагомо це реалізувалося у 1990 році, коли було утворено УПЦ Київського патріархату на чолі із патріархом Філаретом. Такий крок був виваженим, юридично і морально обґрунтованим: Україна — незалежна православна держава і Українська церква має бути незалежною. Саме тому Москва як колоніальний центр СРСР зухвало відреагувала на цей прояв непокори — відлучила Філарета від церкви і підняла галас довкола питання легітимності УПЦ (КП). Паралельно єпископати Російської православної церкви, які залишилися на території України було оголошено Українською православною церквою Московського патріархату, і саме ця церква розпочала справжню війну проти українського православ’я: нормою її життя стало захоплення храмів, побиття українських священиків, антиукраїнська пропаганда тощо — сьогодні ці єпископати є центрами резидентури ФСБ і російського уряду. В українському суспільстві нині посилюється соціальне напруження на ґрунті протистояння церковних конфесій, і, незважаючи на те, що церкву відділено від держави, до зазначеного вище протистояння долучаються широкі маси прихожан, партії та громадські організації, органи державної влади, міліція, органи прокуратури тощо. Надання переваги Російській православній церкві є шляхом до нової колоніальної кабали. Складна економічна ситуація, в якій опинилась Україна на десятому році незалежності, невизначеність геополітичної позиції продовжують зв’язувати нашу державу кредитними зобов’язаннями і фінансовою заборгованістю з Росією, яка сьогодні намагається взяти реванш за 1991 рік і затягнути Україну в коло своїх імперських інтриг. На цю мету працює не тільки паливно-енергетичний шантаж, алей російські попи, які під рясами мають мундири чорних полковників КДБ. У цій досить складній ситуації українські владні структури, на жаль, орієнтуються на Московський патріархат: Президент їздив на Святу Землю у супроводі московського єпископа Сабодана; під час нагородження громадян України відзнаками Президента присутній той же Сабодан; у внутрішніх військах України уведено інститут військових капеланів із російських попів тощо. Така зрадницька позиція державної влади до питань Православної церкви викликає обурення у громадян України. Невиважена, шкідлива для України позиція владних структур щодо українського православ’я спонукала представників ряду політичних партій і громадських організацій створити Громадський комітет «Україні — єдину помісну Православну церкву», головою якого обрано народного депутата України, голову Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка Павла Мовчана. А нещодавно Вселенський Патріарх зробив заяву про те, що Константинополь поновлює свою опіку Українською православною церквою. Уже відбувся тур переговорів представників гілок українського православ’я у Швейцарії, і ми сподіваємось, що цей процес, спрямований на об’єднання розпорошеної довгими поневіряннями Української церкви, матимете позитивне завершення іна початку третього тисячоліття Україна нарешті здобуде не тільки політичну й економічну незалежність, але й єдину помісну Православну церкву. На реалізацію цієї шляхетної мети треба спрямовувати зусилля громадськості, органів державної влади, всіх громадян, які повинні пам’ятати, що не може бути у незалежній Україні церкви Московського патріархату — так само, як і двох державних мов чи подвійного підпорядкування.
Андрій ЧОРНУХА
• Чи стануть тенденцією позитивні перетворення в економіці України, започатковані Урядом Віктора Ющенка? • Чи віднайде українська влада дійові механізми соціального управління, які консолідують суспільство для підтримки курсу реформ? • Чи подолає соціум депресивні, нігілістичні настрої? • Чи повірить потенційний представник середнього класу в успіх економічних зрушень? Від відповіді на ці актуальні питання значною мірою залежить доля економічних і політичних трансформацій.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
