ОСТАННЯ СТОРІНКА · с. 16сторінка оригіналу ↗
З роси й води Олегові Князенку! «ГРАЙ, МОЯ ДУМО!»
Слово Просвіти, №76 за 2000 рік
ТУР
В безкраїх степах України, Де небо блакиттю дзвенить, — Ввижається древня картина — Прекрасний і сильний хтось мчить. То отрок білявий слов’янський, Минаючи клекоти бур, Мчить далі — до капищ полянських, І звати його — Буйний Тур. Уже він здобув перемогу В найпершім двобої своїм, А тури його злоторогі Розносять ту славу, мов грім. ... В широких степах України Мчать хмари, мов темна орда. Аркан яничарський... Руїни... І раптом — лука молода — Ударила в зграї ворожі, Ударила в темні віки: — Ану, хто козак — на сторожу! На те ж ми і є — козаки!.. То лицар завзятий і юний, Руйнуючи ворога мур, Взяв кобзу — й ударив у струни, Хай знають — карає їх Тур! В пшеничних степах України Залізні потвори повзуть. І знову — руїни... руїни. І знову скривавлена путь. Але не дрімає дозорець, — Розвідником в просторі мчить, І ворога, мов змієборець, Огненним списом він разить! В барвистих степах України Шануймо наймення свої, Яких не змогли на коліна Зігнути ні час, ні бої... Тур... Грім... Бондаренко... Чуприна... Ці прізвища — голосно слав! Щоб світ весь збагнув ту країну, Яку він так мало ще знав!..
Засновник — Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Реєстраційне свідоцтво № 1007 від 16.03.1993 р.
* * *
«Мамо, іде вже зима!» — Згадую давнього вірша. Туга за серце дійма: Згадую дні найгарніші, Очі селянських діток. Мама в кофтині простенькій Вчить їх пісень та казок. Лагідно так, потихеньку. Теплий і затишний клас. Вквітчані карти, портрети. Ми ще згадаємо вас — І музиканти, й поети! Скоро вже вечір... Сіда Сонечко, ген, за тим лугом... Прийде весна! Не біда. Та не впадаймо у тугу. І не страшний нам мороз,
Мамо, іде вже зима. Леся Українка
Вогник із печі сміється. Годі житейських загроз! Доля нам ще усміхнеться. ...І рушники, і пісні, І її лагідна мова — Все ожива в моїм сні, Наче спасенна розмова. Ліпшої згадки нема, Сині шоломи воскресли. «Мамо, іде вже зима...» А нам у душах так тепло...
* * *
О, таємничі флокси ніжні, Їх Коцюбинський ще любив. Стоять — такі ж, хоч співи — різні Посеред цих серпневих жнив. Мій дім у флоксах та в трояндах Такий величний, світлий дім. Завмерла в спокої веранда, А здалеку десь чути грім.
Час сутінків. Вже крона з воском, Маленької свічі вогонь. Затихло все і тільки флокси Ніяк не вирвуться з безсонь.
* * *
Білий рояль і зелений диван, Вікна блакитні і скатерть рожева. Чиста вітальня. Світанний туман, Ваза із квітами тут кришталева. А над комодом — злотистий портрет Ніжної, доброї всім господині, Мініатюрний альбом, що залишив поет Й вийшов з кімнати, немов на хвилину. Древній годинник заграв полонез, Звідкись долинула пісня гетьманська. Чар, як з’явивсь, так неждано і щез, Наче про мандри згадав океанські. Літо надворі... Та дивна печаль. Довго нема щось поета і дами. Ноти забуті... Білий рояль... А ще не дописана майстром ця драма...
* * *
Грай, моя думо, грай Трубежовими хвилями, Бийся об сиві свої береги. Дай подивитись на плинучу силу, Що зупиняла колись ворогів. Дай — на широкі простори погляну, Потім засну, щоб проснутися знов. Слово нев’януче і полум’яне... Хай клекотить серед синіх дібров. Серцю почути його дуже треба, Щоб, прокидаючись ранком весняним, Буряно-весело ринутись — в небо!.. ...Хвилі незламні... Хвилі жадані... м. Переяслав-Хмельницький тографія — її хобі. Пропонуємо кілька знімків з літнього творчого «врожаю» майстрині. Раїса ТАЛАЛАЙ
У вересні відомому поетові-просвітянину Олегу Князенку-Коломійцю, членові Національної спілки письменників України, який живе і працює у м. Переяславі-Хмельницькому, виповнилося 50 років. Олег Родіонович — самовідданий дослідник історії рідного краю та життя літературних діячів, автор поетичних книг, пише для дітей. Друкуємо добірку віршів Олега Князенка-Коломійця і приєднуємося до всіх привітань, які одержав ювіляр. Зичимо творчого неспокою, щастя, здоров’я. З роси й води!
Зам. № 33012011. Наклад 3000. Головний редактор Любов Голота
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
