ЗОНА ОСОБЛИВОЇ УВАГИ · с. 4сторінка оригіналу ↗
«ДУРЕНЬ! ДУРЕНЬ! БИЛИ, А НЕ ВЧИЛИ»
Слово Просвіти, №77 за 2000 рік
Одразу скажу читачам, що назва моєї статті — цитата з поезії Тараса Шевченка «Гайдамаки» (написаної 7 квітня 1841 року в Санкт-Петербурзі). І що сама стаття — про ті події, які останнім часом розгорнулися навколо деяких газетярів, які заповзялися дискредитувати Кобзаря і національну ідею в Україні, намагаючись плюнути в саму душу українському народу. Отож — автор рубрики «Литературный ринг» у газеті «Киевские ведомости» Олесь Бузина отримав нокаут у прямому значенні цього слова. Трапилося це під Подільським райсудом міста Києва, який у черговий раз відклав розгляд позову Національної спілки письменників України проти розперезаного журналіста «козацько-шляхетського походження», як сам себе іменує Бузина в передмові до одного зі своїх недорікуватих писань. Хтось із присутніх не витримав нахабного поводження маленького зоїла, який заробив собі підлу славу, вправляючись в оскверненні національних геніїв: Шевченко — вурдалак, Леся Українка — збоченка, Котляревський — жидомасон. Хтось з хазяйчиків Олеся Бузини таки добре розгадав його графоманську заздрість і закомплексованість, щедро оплачуючи амбіції «руйнівника авторитетів і символів» і регулярно випускаю-
ЛИСТОПАД, Ч. 11 (77), 2000 РІК чи на «літературний ринг». Та й сам писака повірив у свою безкарність, бовтаючись у словесних помиях: керівництво газети, влада не звертають уваги на обурення громадськості, суди міста Києва один за одним відкладають розгляд цілком умотивованих позовів громадських організацій і законоулеглих позивачів. Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Т. Шевченка свою позовну заяву голові Шевченківського суду направило ще 16. 12. 1999 року. Після кількох засідань справу було передано в Радянський районний суд м. Києва. Останнє за часом, але не за результатом засідання там відбулося 10 жовтня. Ось як описує поведінку Олеся Бузини на суді присутній там кореспондент «Українського слова» (число 43): «Самовдоволений, веселий Бузина зі своїми дружбанами-однодумцями (чи то фанами) почали чіплятися до просвітян. Та бійки зорганізувати не вдалося. Не вирізнялися відповідачі чемністю й під час засідання суду: регіт, їдкі «підколки», образи й інші штуки з джентельменського (ха-ха) набору сучасного бритоголового бидла». Як догадався читач, слухання за просвітянським позовом перенесли ще на місяць... Підбадьорений такою — воістину радянською! — принциповістю суду до захисту честі й гідності та громадянської репутації національних авторитетів, Бузина до суду з письменниками підготувався аналогічно. Ті ж «фани», те ж нахабство, ще й допомога з «національної глибинки»: саме в цей час «Рівне вечірнє» (редактор Микола Несенюк) передруковує уривок з книги Бузини, де паплюжиться ім’я Шевченка. Чи не повна апатія влади до нищення державних устоїв і символів викликала реакцію рівненських громадян, які минулого понеділка відреагували на провокацію несенюківської газетки? Як співається в коломийці, «там не стільки того діла, скільки того зойку». Поки ж що Несенюк, як добре підгодований провокатор, трубить на сторінках своєї газетки про «одностайне засудження його (народного депутата В. Червонія) дій засобами масової інформації та громадськими організаціями з різних кінців країни і навіть з-за кордону». Цікаво було б знати, чому ці «засоби» та «організації» так захищають тих, хто руйнує нашу віру, нашу духовність, наші святині? З-за якого «кордону» їм обіцяють підтримку? Доки триватиме і ким режисується спланована кампанія проти всього українського, духовного, морального, яке наш народ проніс через віки, а нині, «на рубежі тисячоліть», кинутого в багно?! Чому намагання спалити дім Василя Червонія ігнорується, хоч це — пряма загроза життю його рідних, моральний тиск на рухівського керівника? Бузина і Несенюк, подібно до театральних ляльок, щедро підгримованих йодом, поволі стають «героями і страждальцями» так званих незалежних ЗМІ. Вони й справді вже майже повірили у свою героїчність. Несенюк навіть наважився заговорити від імені Тараса Шевченка: «Тарас Шевченко... навряд чи захистить, як навряд чи захистив, якби був нині живий». «Дурень! дурень! Били, а не вчили», — відповідає Шевченко. І ще, для таких-от бузин, несенюків та іншої лабуди писане: Дарма праця, пане-брате: Коли хочеш грошей Та ще й слави, того дива, Співай про Матрьошу, Про Парашу, радость нашу, Султан, паркет, шпори... Співай, бузиновий горобчику, за щедрі крихти від тих, хто шкребе шпорами державні паркети! «А слава тебя найдет!..» Нам же йдеться про інше: хто ж захистить національні святині? В якій країні живемо? Хто ми, куди йдемо? Любов ГОЛОТА
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
