Сторінка · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Слово Просвіти, №77 за 2000 рік
9 листопада 2000 року в Україні вчетверте відзначається День української писемності та мови. Свято стало просвітянським, але не всенародним. Так сталося через те, що державці не надають йому великого значення, — вважає голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка, народний депутат України Павло Мовчан.
Кор.: Павле Михайловичу! Чому «Просвіта» надає цьому святу такого значення і чому добивалась того, аби воно стало всенародним? Адже саме за ініціативою Товариства в 1997 році Указом Президента день 9 листопада, який Церквою відзначається як день преподобного Нестора Літописця, призначено для щорічного державного свята — Дня української писемності та мови. П. Мовчан: Справа в тому, що нас привчали до думки, що українська мова і українське письмо — явище пізнього часу. І великий масив української культури, української історії, української писемності від нас був захований. Це була єдина змога — показати, що ми розвиваємося безперервно, що золота нитка тчеться з глибини віків, що з ім’ям Літописця Нестора ми прив’язані до світової історії. І якщо говорити про це, то слід говорити про ту нову категорію, яку ми набули разом із словом писемним, — це категорія історичності. І вписання, вмонтовування нас у всесвітню історію. Власне тому і Літописець Нестор починає із біблійних часів, аби певний відрізок історичний, відомий йому і не тільки, — був умонтований у всесвітню історію. І таким чином ми утвердились через письмове слово, яке виконувало не лише функцію інформаційну, а мало характер суто релігійний: нові принципи, новий світогляд, нові категорії почали працювати з моменту появи письма. А, як відомо, воно в нас пов’язане з набуттям віри Христової. І тому ця безперервність у розвитку українського слова — від княжої доби часів Літописця Нестора і до сьогодення має — тільки умовно — пунктири, а насправді вона ніколи не уривалась. Тому потреба відновлення цього історичного зв’язку і спонукала просвітян звернутися до Президента, щоб він схвалив цей день як День писемності, тим паче, що ми шукали ту дату, яка була б чітко прив’язана до цієї події, і знайшли її — 9 листопада — День преподобного Літописця Нестора. Дата, потрібна всім українцям, — поява нової історичної свідомості. Відомо, що М. Грушевський літописи називав «цілим архівом нашої історіографії». Ми знаємо і про те, що давня літературна традиція автором «Повісті временних літ» вважала саме ченця Нестора. Щоправда, не раз піддавалась сумніву ця традиція, висловлювалися вченими і припущення про колективну працю. Та сьогодні нас цікавить більше символічний зміст... Коли ми говоримо про День писемності, то маємо на увазі слово писане взагалі, маємо на увазі всі джерела... Маємо на увазі життєздатність і життєспроможність української мови. Багато наших джерел до недавнього часу були недоступні широкому читацькому загалові. День писемності — це і повернення народові його духовних набутків, повернення історичної пам’яті. Прикладів тут може бути безліч. Візьміть хоч б видання М. Грушевського! Чи могли ми про таке мріяти? Грушевського ж не дозволяли навіть цитувати... А скільки повернуто творів із розстріляного відродження, а скільки — з діаспори! Без перебільшення — повернуто геніальні здобутки. Тепер треба зробити так, щоб вони «працювали»... Кор.: З появою цієї нової історичної свідомості ми не забуваємо про свої першовитоки і продовжуємо наповнювати цю свідомість новим суспільним змістом. І День писемності, рано чи пізно, має стати масовим — справді всенародним святом. П. М.: На превеликий жаль, не стало воно загальнонаціональним святом. Поки що. Можна говорити про інерцію. Вона прив’язує свідомість до тих загальнорадянських свят, а наші національні, знакові свята, включаючи і День незалежності, поки що є святами національно свідомих громадян. «Просвіта» вчетверте відзначає цей день як день нашого повернення до справді національних витоків. Думаю, що це свято стане дійсно національним. Годилося б, аби воно відзначалося в державних масштабах. У зв’язку з тим, що це справді велична історична прив’язка до прийняття християнства, утвердження його на нашій землі, заглибленість у нову етику, бо нове літочислення — від Різдва Христового, від Христа, який приніс нові цінності, нове світобачення, і українці прийняли цю віру, почали жити за тими категоріями, за якими вже жила більшість народів європейського ареалу. І тому, якщо говорити, яким я бачу це свято, то я бачу його як свято величі українського духу. Кор.: Але ж існують цілі томи радянських академіків, які доводять, що Нестор Літописець — це початок російської історії, російської літератури... П. М.: Саме тому, як я вже казав, ми й обрали цю дату — за нею прилучення нас до історичного масиву: це наша історія, наша література, наша культура, наша музика, наша архітектура... Вся давньоруська література, яка писалася на території України, — наша! Обов’язково слід оберігати цей наріжний камінь
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
