ЗАКОН ПРО МОВИ · с. 8сторінка оригіналу ↗
ПЕРСПЕКТИВИ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПРОГРАМИ
Слово Просвіти, №77 за 2000 рік
Конституційне розв’язання мовних проблем в Україні передовсім залежить від практичних дій державної влади. Становище української мови надто серйозне, щоб його можна було виправити рішеннями «круглих столів» і заявами чи зверненнями. Всеукраїнський лемент і бідкання на цю тему лише відволікають український інтелект від прагматичних радикальних дій. Тепер справжнє поле боротьби за українську мову — у сфері влади і права, а не в царині культури і мистецтва. Передовсім варто почати з ґрунтовного аналізу правової ситуації у сфері функціонування мов, оцінки відповідних урядових програм. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2000 року № 1004 внесено зміни і доповнення до «Комплексних заходів щодо всебічного розвитку і функціонування української мови», прийнятих 8.09.1997 року (постанова № 998). Вводиться нова редакція тексту заходів (ІІ розділ). Фактично це нова урядова програма. Цікаво, наскільки вона краща і чи зможе виконати своє завдання — забезпечити розвиток і функціонування української мови? Щоб з’ясувати це для себе, довелося зробити порівняльний аналіз документів (старої і нової редакції) і сформулювати свій, можливо, суб’єктивний погляд на урядову мовну програму. 1. Із тексту старої редакції документа вилучено пункт 1, який стосувався пропаганди і роз’яснення проекту Закону «Про розвиток і застосування мов в Україні», а також внесення пропозицій від громадськості та урядових структур до нормативно-правових актів у сфері функціонування мов. На жаль, цей пункт не можна вважати виконаним, бо текст не публікувався в засобах інформації і фактично невідомий навіть більшості активних громадсько-політичних організацій. Серйозних публікацій з аналізом проекту нового мовного закону практично не було. Опублікована мною стаття на цю тему в «Слові Просвіти» не вирішує справи через обмежене поширення газети. Дійовим могло б стати обговорення в міській та обласній пресі. Досі жоден із цих часописів проекту нового мовного закону не опублікував. А дарма, бо проект має дуже суттєві вади. Ця обставина вкупі з неоднозначністю позицій депутатів щодо питання української мови робить неможливим прийняття доброго закону без впливу потужної громадської думки. Ця думка громадськості повинна сама сформуватись в інформаційному просторі і виконати ще й місію розвіювання політичних спекуляцій навколо проблеми функціонування мов. Викристалізувалися б практичні правові засади конституційного порядку функціонування мов, раз і назавжди були б відкинуті необґрунтовані претензії російської мови на державність. Заодно це попередило б можливість референдуму з питання російської мови, який нині цілком можливий із прогнозовано «позитивним» результатом. Це тому, що українська громадськість не підготовлена для прийняття правового рішення з питання функціонування мов в Україні. Вилучено пункт 4 (стара редакція) про постійне широке роз’яснення, пропаганду та вивчення всіма верствами населення законодавства про мови. В новому документі цей захід продовження не має. Введення пункту 1 (нова редакція) щодо організації широкого роз’яснення відомого Рішення Конституційного Суду України від 14.12. 99 року про офіційне тлумачення 10-ї статті Конституції повністю не вирішує справи. Адже потрібні сучасні правничі коментарі і публікації не тільки про тлумачення офіційної функції державної мови. Дуже важливими є роз’яснення порядку функціонування мов в усіх сферах суспільної діяльності, включаючи конституційний обов’язок щодо державної мови кожного громадянина. Прогресивним є введений пункт 20 (нова редакція) щодо організації постійного обговорення в засобах масової інформації актуальних питань сучасного стану української мови та завдань щодо підвищення її пріоритету і престижності, посилення суспільно-консолідуючої ролі. Проте серед виконавців заходу чомусь немає
ЛИСТОПАД, Ч. 11 (77), 2000 РІК місцевих адміністрацій, які фактично контролюють найдоступніші засоби інформації. Та й чи має реальний вплив на засоби інформації України координатор «Комплексних заходів»? 2. Вилучено пункт 6 (стара редакція) про врахування при атестації бюджетних працівників рівня володіння і користування українською мовою. Приклад багатьох вищих посадовців свідчить про те, що захід не виконано. Тому цей пункт мав би залишитись у дещо зміненій формі, передбачаючи обов’язкове звільнення з посад усіх осіб, які ігнорують державну мову і не пройшли відповідної атестації. Новий пункт 2 (нова редакція) про проведення перевірок дотримання органами державної влади і самоврядування конституційних вимог щодо державної мови, на жаль, не передбачає наслідків таких перевірок. Можна було б увести хоча б універсальне правило — позачергову атестацію з відповідними висновками для порушників Конституції. Це певним чином частково компенсувало б вилучення пункту 6. 3. Замість пункту 14 (стара редакція): «Видати «Український правопис» у новій редакції (1997—1998) уведено пункт 14 (нова редакція): «Підготувати нову редакцію «Українського правопису» та забезпечити його видання» (IV квартал 2001 року). Тож замість видати новий правопис в 1998 році Уряд толерує згубну для української мови тривалу дискусію, яка триватиме загалом, напевно, п’ять років. Жодна мова не може витримати такого експерименту. Скоро ціле покоління школярів виявиться «умовно неграмотним». Чи витримає це мова, вражена зросійщенням і зумисним спотворенням в ЗМІ та рекламі?!! 4. Замість пункту 22 (стара редакція) про приведення мережі освітніх закладів у відповідність з вимогами законодавства про мови (1998—1999) вводиться постійно діючий пункт 4 (нова редакція) дивного формулювання: «Продовжуючи роботу, пов’язану з приведенням мережі дошкільних і загальноосвітніх закладів у відповідність з національним складом у реґіонах і побажаннями громадян». Адже «Комплексні заходи» стосуються виключно української мови, і навчальні заклади мали б приводитись у відповідність з потребами українського населення і з урахуванням пріоритетного становища української мови згідно з Конституцією, а не з урахуванням побажань громадян. Жодна, навіть дуже багата держава світу не може дозволити собі враховувати всі потреби здобути освіту будь-якою мовою. Виконувати такі забаганки, коли корінне населення змушене навчатися мовою російською меншини, є щонайменше негуманним і несправедливим. Йдеться не про повне задоволення освітніх потреб українців за рахунок перепрофілювання російськомовних шкіл. Необхідно продумати механізм компенсації втрат від тривалого зросійщення українців шляхом відповідної орієнтації системи освіти. Та навіть привести число навчальних закладів у відповідність з національним складом населення формально неможливо, бо в паспортах графи н а ц і о н ал ь н і с т ь немає. Всі ми українці, тож будьмо ними, вивчаючи і поважаючи українську мову! Нововведений пункт 5 (нова редакція) вражає своїм «радикалізмом»: «Вивчити питання про застосування державної мови в роботі загальноосвітніх навчальних закладів, дитячих будинків і садків інтернатного типу тау разі потреби надати їм практичну допомогу щодо активного впровадження української мови в навчальновиховний процес (2000—2001)». Виявляється, ще замало 10-річного терміну впровадження державної мови, яка має всі правові підстави повноцінно функціонувати всюди. Замість немовлячих вчителів давно треба найняти достатньо кваліфікованих і проблема української мови розв’яжеться одразу. Замість того Уряд ще на два роки видає індульгенцію на зросійщення української молоді в системі освіти і порушення Конституції та законів України про мови. А може, допомога Уряду полягає в негайній атестації персоналу зросійщених навчальних закладів і звільненні нездібних? Тоді варто було б сказати відкрито. За будь-яких умов контроль мовного режиму освітніх закладів і його корекція повинні відбуватися постійно, а не до 2001 року. Те ж саме стосується заходу щодо збільшення кількості тиражів видань українською мовою аж до 2002 року, замість робити це постійно. Жоден видавець не буде розраховувати на два роки! 5. Варто було б залишити пункт 33 (стара редакція) про роботу, пов’язану з пошуками за межами України документів і цінностей культури. Це було б якоюсь гарантією фінансування таких робіт з бюджету. 6. Введений пункт 28 (нова редакція) передбачає лише подання пропозицій щодо оподаткування імпорту друкованої продукції (термін до кінця 2000 року). Набагато дійовішими і конче потрібними були б заходи про зняття податків з українськомовної друкованої продукції і створення жорстких умов оподаткування імпорту. 7. Обнадійливим є поява пункту 18 (нова редакція) щодо розробки в IV кварталі 2000 року єдиної державної мовної політики стосовно засобів інформації і дотримання ними норм української мови. Ми всі є споживачами інформації, тому логічним було б широке обговорення громадськістю проекту цього документа. Ще на два роки продовжується термін підготовки трансляції українських радіо і телепрограм за кордон і створення для цієї мети окремого телеканалу. 8. Новий пункт 27 передбачає розроблення програми (протягом 2000— 2001 років) подальшого утвердження української мови у Збройних Силах, судових та правоохоронних органах, закладах та установах охорони здоров’я, спорту, туризму, а також у побуті. Вводити програми утвердження української мови в силових і правоохоронних, судових органах якось недоречно. Адже ці службовці складають присягу, яка зобов’язує їх з першого дня служби виконувати цю вимогу Конституції. З тими, хто не бажає здійснювати службу українською мовою, непотрібно вести агітаційні розмови. Програми утвердження української мови мають сенс лише у спорті і туризмі, а також конче необхідні для подолання тотального зросійщення побуту громадян. 9. Уведення пункту 39 «Провести мовну естафету «Малі міста України» можна сприймати як жарт. Це нагадує якусь недолугу старорежимну показуху і нічого, крім марної трати коштів, не дасть. Подібне важко собі уявити у вільній європейській державі. Чи, може, такий захід демонструватиме факт, що українська мова майже витравлена з міст і може хіба що передаватись по естафеті, поки її ще не виштовхали на задвірки. Тож не варто робити на українській трагедії шоу, а зекономлені гроші краще вкласти в один з радикальних заходів, зорієнтований на швидке утвердження української мови в Україні — хоча б українізувати спільними зусиллями столицю України. Загалом нова редакція «Комплексних заходів» містить ряд прогресивних пунктів, але їй явно бракує того правового прагматизму і радикалізму, які б давали надію на відчутний прогрес у зміцненні становища української мови в Україні. Вельми шкода, що в новій редакції заходів не знайшли свого продовження непогані пункти старої програми, а деякі питання вирішені не зовсім коректно. Створюється враження, що проект нової програми нашвидкуруч переробляли. Тому важко судити, яка редакція краща, нова чи стара. Особливої певності, що нова програма виконає своє завдання, немає. Не тому, що вона недосконала, а тому, що це програма не оздоровлення мовної ситуації, а лише її стабілізації з надто повільним прогресом. Та навіть за умови ідеальної програми важко очікувати належного ефекту, бо сам механізм її введення і дії принципово неадекватний конституційній вазі проблеми. Надання координаційно-організаційних функцій, пов’язаних з виконанням «Комплексних заходів», не піднімає відповідальність за розв’язання проблеми утвердження і розвитку української мови на загальнодержавний рівень. Адже питання значно ширше і охоплює не тільки гуманітарну сферу, а все суспільство, весь український народ. Логіка підказує на необхідність значно вищого, найвищого рівня затвердження такого документа — Указом Президента України. Контроль за виконанням такої програми могла б здійснювати Рада національної безпеки, а координаторами і організаторами могли б стати перші керівники всіх видів державної влади. Необхідно також передбачити механізм впливу на виконання заходів громадськості і громадський контроль через партії та народні організації. Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ
ПЕРЕДПЛАТА НА 2001-й Дорогі наші читачі! В Україні триває передплата періодичних видань на 2001-й рік. Нині, коли загроженість національного інформаційного простору очевидна, — російські видання не тільки повністю окупували його, але й ведуть відверту антиукраїнську кампанію, висміюють Українську державу, руйнують нашу мораль, світогляд і духовність, кожне національне демократичне видання стає бійцем на останньому рубежі. Передплативши українське видання, Ви особисто, дорогий читачу, зміцнюєте його позицію, його сили, його слово. Наша всеукраїнська газета «Слово Просвіти» (поштовий індекс 30617) — чи не єдина в Україні культурологічно-просвітницька газета, яка безкомпромісно відгукується на всі проблемні питання української мови, духовності, культури. Вартість річної передплати — 7 гривень 32 копійки. Ми всі з Вами, дорогі просвітяни, — будівники духовного українського собору. Внесок кожного — 7 гривень 32 копійки. Невелика сума, але велика винагорода. Усі українці, дорослі і діти, передплачуйте «Слово Просвіти»!
Просвіти
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
