ПИСЬМЕННИЦЬКИЙ РОЗДУМ · с. 14сторінка оригіналу ↗
Апокриф буття
Слово Просвіти, №77 за 2000 рік
Вона була наступною, удосконаленою моделлю. Якщо першого Творець зліпив «із земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя», — то другу творив він, використавши першого як чорновий варіант, врахувавши при тому його переваги і недоліки. Колись він відкриє людському племені їхню історію, вони її навіть запишуть, як зуміють. Але осмислити не осмислять: їхній розум перебуватиме в сутінках. «Земний порох» люди розумітимуть буквально, тоді як це насправді означатиме живу земну біологічну істоту, лише, на відміну від людини, без отого божого «віддиху», без божественної душі, — з тієї істоти Творець витеше мистецький твір і вдихне до нього життя. Звісно ж, таким матеріалом для побудови чоловіка міг бути не хто інший, як орангутанг. У нащадках людського племені його риси прорізаються інколи дуже виразно. І те, що він узяв від чоловіка ідею, від якої й пішла наступна модель – жінка, люди витлумачать по-своєму, як продиктує їхній убогий розум і суспільна свідомість: буцімто він узяв ребро від чоловіка, з якого й створив її, наступну. До того дикого існування на кам’янистих землях, серед брудних овець і ріденьких маслинових гаїв, ще було дуже далеко, ще мало статися так багато різних важливих подій... А тим часом вона бігала і підростала у батьковому маєтку. Батько її дуже любив і давав повну свободу. Власне, він був творцем, але так багато свого вклав у творіння, — по-перше, образ і подобу, а по-друге, віддих, у творінні пульсувала часточка життя творця, тому він цих двох вважав за своїх дітей. Їм прислужували його помічники — крилаті створіння різних рангів. Але те її мало цікавило. Як і старший, перша модель. Він був цибатий і не пригладжений так, як вона, друга. На ньому позалишалося багато вовни, та й розпізнавальна здатність його душі була на кілька порядків нижчою, ніж у неї: він був слухняний і не міркував. Він був рішучий і не вагався. (У вигнанні ці якості солдафона дозволять йому взяти над нею гору і вдосталь поглумитися за те, що вона — досконаліша.) А все тому, що на його дисплей потрапляло обмаль факторів, та й ті були усереднені й однозначні. Вона ж фіксувала настрій Батька, стан його оточення, рухи всіх творінь у саду Едемі, напругу світів навколо, розгорання, згасання, таємні пульсації зародків і натужні хрипи смерті; вона вловлювала все і ціпеніла перед величчю незбагненного. Але вона була доброю дівчинкою. Вона росла й пізнавала. Інколи, набігавшись у луках, брела в тихий таємничий сад, де дозрівали різні плоди. Тіні никали садом, поливали, підрізали і розчищали крони, брали проби кори, бруньок, зав’язі. Вона розуміла: тут проводяться досліди. Триває творення нових прекрасних світів, у лабораторії Батька — сезон випробовування для них флори і фауни. На деревах округлювалися плоди. Між деревами бігала дівчинка, яка й подумати не могла, що колись у ній самій зрітиме й округлюватиметься таємничий плід, жива ланка в ланцюгу земного життя, еволюції, Божого досліду. Перед кожною істотою, якщо вона жива і має власну волю, щохвилини відкривається безліч варіантів поведінки. Вона може імпровізувати новелки на комп’ютері чи потягувати через трубочку сік, може, зітхнувши, побрести на базар і купити зо два десятки яєць — або купити в якоїсь старої її дівоцькі босоніжки на жахливій платформі, може зачати дитину чи скористатися контрацептивом і ніколи не мати дітей... Себто вибір справді дуже багатий. Шлях у житті і доля людини залежать від її ж таки вибору. А від чого залежить вибір? — можна запитати. І це вже буде питання складніше, на нього можна відповісти дуже загально: вибір залежить як від досвіду індивідуума, так і від історичного досвіду виду, а також значною мірою від оточення. У другої, як, втім, і в першого, не було ні особистого досвіду, ні видового. А проте вибір був і в них. Коли улесливий старий гад, спокушаючи її, як значно більш допитливу і перспективну Божу дитину, новими знаннями й відчуттями, підштовхував другу покуштувати заборонений плід, вона могла або піддатися спокусі, або проявити дисциплінованість та слухняність і не порушити заборону Батька. Вона пішла першим шляхом, і вся наступна довга історія жінки буде жорстким вихованням і тренуванням у ній дисциплінованості та слухняності. Перший хоч і не проявив надмірної допитливості до заборонених плодів, та не проявив він і чеснот, у тому числі тих-таки витримки і слухняності. Адже це йому наказував Творець не їсти з дерева пізнання добра і зла. Чому ж їв? Не запихали ж його, як гусака, силоміць тим яблучком. Виявився він безініціативним і слабкодухим. Виявився малодушним. Довга історія чоловіка буде спробою розвинути в ньому риси лідера і лицаря, прищепити ініціативність і відповідальність. Для того, щоб земний світ розпускався, як троянда з бутона, проникав у доти невидиме, таємниче, неосвоєне, як троянда займає все більше місця, розпускаючись, їм, вигнанцям, потрібно було виконувати Боже призначення, не перекладаючи власних функцій одне на одного, не перешкоджаючи, не застосовуючи насилля одне до одного. Йому свербіли його м’язи. Замість того, щоб вергати каміння в пустелі, він бив свою подругу, проганяв її з товариства, громадських інституцій, наукових установ: мовляв, жінці там не місце. Але приклад з дітонародженням свідчив, що вони все мусили робити удвох або принаймні перебуваючи поруч, тільки тоді результат буде життєздатним, як і дитинка людська. Земний порох без Божого віддиху — лише орангутанг, так само будь-який винахід
ЛИСТОПАД, Ч. 11 (77), 2000 РІК вав на, коротко кажучи, жіночність — ті риси, якими було наділено її, пестунку, слабшу, але через те досконалішу. Яка потребувала догляду, захисту і дуже вмілого поводження. Його ж груба м’язиста конституція не свідчила про сяку-таку досконалість, а відтак суперечила цим претензіям. Це все одно якби лопата — хороший, потрібний інструмент на своєму місці, — претендувала перебувати в божнику. Не дай Боже таке станеться: і поле буде занедбане, і божник буде спаплюжено. (Щось подібне і відбулося в людей.) Кожен повинен пам’ятати про своє призначення. Вона дуже розкаювалася у скоєному і мужньо переживала наслідки проступку. Він протягом усього свого шляху скімлив, що геть ні в чому не винен, і робив з другої страховисько майже таке, як змій стародавній. Крізь пласт похмурих віків, які зваляться на неї згодом, коли ввімкнеться час, щоб відміряти довжину покарання, призначеного людям за первородний гріх, вона інколи, у сні чи в мареннях, прозиратиме едемський сад. Інколи його легкий вологий вітер, попри сувору заборону, — але що з нього, вітру, візьмеш, — вриватиметься в її спрагле життя, щоб торкнутися сухої виснаженої зів’ялої щоки тієї далекої щасливої дівчинки, яка, бувало, літала з ним, пустуном, наввипередки по м’яких едемських луках, рясно всіяних пругкими великими різнобарвними квітами. Тоді вона підніматиме бліду, як неживу, руку до щоки, недовірливо проводитиме по шорсткій шкірі, озиратиметься, не розуміючи і не здогадуючись, хто це був. Але її серце тим часом омиється кров’ю, яка пам’ятає все. Комори мозку запечатані, рецептори сприйняття заблоковані до часу, лише кров і серце, безмовні, але розумні й чутливі, купаються в інформації, яка інколи проривається до свідомості у вигляді інтуїції, видінь, інших паранормальних проявів. На тонкій межі реальності і сну Едем підступав так близько і так до сліз реально, що на якусь коротку мить вона згадувала все. В ту коротку мить наставало прозріння. Всі хворобливо побільшені проблеми земної людини маліли, а простіше — перетворювалися на ніщо, ставали тим, чим вони є насправді. Гіпертрофовані людиною, комп’ютерна матриця якої заблокована, людиною розгубленою, безпорадною, у сліпій паніці, — вони зазвичай безбожно глузували з неї. У страху, як відомо, очі великі. На межі земної дійсності і царства Гіпносу ще не потушена до решти свідомість усе бачила в правдивому освітленні. Прокидалася пам’ять про такий близький, неначе вчора втрачений, Едем. Ніздрі жа-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
