Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«ПРОСВІТА»: 1868—2000 · с. 9сторінка оригіналу ↗

СТОРІНКА ІЗ ЖИТТЯ РИГОРА ОМЕЛЯНЮКА

Слово Просвіти, №78 за 2000 рік

Закінчилася багатолітня кровопролитна Перша світова війна. Людям захотілося орати землю, сіяти, збирати врожаї, будувати, виховувати дітей. Люди потяглися до освіти і культури. Культурно-освітню працю серед автохтонного православного населення, що в основному проживало в сучасному Кам’янецькому районі Брестської області, очолило об’єднання «Просвіта». У 1920—1922 роках почали відкриватися національні школи з викладанням рідною мовою, але вже у 1927-му з’явилися нові заборони. «Просвіта» займалася не тільки школами, але й відкривала бібліотеки-читальні, при яких діяли гуртки — хорові, драматичні, танцювальні. Та й тут стала на перешкоді польська влада: то не дозволяла, то відміняла свої дозволи на проведення вистав, концертів. Ось за таких обставин почалася громадська діяльність члена «Просвіти» з села Лускали Ригора Омелянюка. Молода людина з головою поринула в діяльність культурно-освітнього об’єднання, яке ставило за мету збереження і розвиток рідної мови, своєї культури. Закінчивши місячні культурно-освітні курси в Бресті 1927 року, Омелянюк повертається до рідного села і разом з побратимами-просвітянами Тимошем Малюховичем, Іллею Карпуком (його донька Марія, у заміжжі Будкевич, багато років вчителювала, тепер на пенсії), Романом Сіренком, Антоном Курнецем береться до створення бібліотеки-читальні, в якій з’являються перші тридцять п’ять книжок. Навколо Лускальської бібліотеки гуртується молодь довколишніх сіл і починають діяти гуртки: хоровий, танцювальний, художній. До речі, такі бібліотекичитальні з гуртками при них відкрилися також у Деменичах, Углянах, Вовковичах, Бордьовці. А молодь у Лускалах готувала п’єси, танці, пісні, виступала перед населенням. Проте зробити багато не вдалося. Командант поліції Мізер заборонив концертну програму рідною мовою. А ось Углянській бібліотеці пощастило більше. На Богоявлення в місцевій школі було поставлено спектакль «Ой не ходи, Грицю», а наступного дня — «Сирітка Хася». Приміщення було переповнене. Великою громадою прибула молодь із навколишніх сіл, переправилися човнами через річку Лісну хлопці і дівчата з Новицькович і Шишової. Успіх був великим. У 1927 році за недозволене проведення зборів молоді Ригір Омелянюк був заарештований і два місяці сидів у Брестській в’язниці. Це не охолодило його юнацького запалу. Він продовжує громадську працю. 1928 року навчається ще на одних курсах — кооперативних, по закінченні яких організовує кооперативну лавку «Селянська праця» у селі Військая. Діяла вона чотири роки. З приходом на наші землі Червоної армії нова влада досить толерантно поставилася до українства. Лускальська молодь показала підготовлені колись концертні програми. В 1939—1941 роках почали працювати школи з викладанням української мови в селах Кощеники, Ратайчичі, Перковичі, Дем’янчичі, Шостакове, Тростяниця, Селяховичі, Олешковичі, Свищеве тав інших. 1940 року Ригір Омелянюк закінчує ще одні курси — учительські і з того часу назавжди пов’язує своє життя з учительською працею. В 1940—1941 роках учителює в селі Кощеники. З 1944 року, після приходу Радянської армії, працює в Церковниках, потім шість літ — у Свищевому. До 1950 року, коли тодішній міністр внутрішніх справ Білорусі Цанава остаточно заборонив викладати поукраїнськи, Ригір Омелянюк навчав дітей рідної мови. Посібники для навчання надсилали зі Львова. Люди старшого покоління добре пам’ятають його, Ригора Вікторовича Омелянюка — ретельну, обов’язкову, порядну людину, знавця краю, вчителя, просвітянина. Георгій МУСЕВИЧ, м. Кам’янець на Берестейщині

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин