ШКОЛА СЬОГОДНІ · с. 10сторінка оригіналу ↗
РОЗДУМИ ПРО БОЛЮЧЕ
Слово Просвіти, №78 за 2000 рік
Питання утвердження і розквіту української мови на рідній землі дуже болюче і злободенне. Тож приємно повідомити про маленький оазис української культури, що успішно процвітає на південному півострові. Нещодавно Київ відвідали учні колишньої 33-ї сімферопольської школи, а нині — української гімназії. І не просто учні, а колектив, трупа самодіяльного театру-студії «Світанок», який діє в Сімферополі на базі Республіканського будинку дитячої та юнацької творчості. Вони привезли на суд своїх ровесників-киян дві вистави: «Сон» за однойменною поемою Т. Шевченка та «Ніч після випуску» за п’єсою В. Тендрякова. Вистави демонструвались у київській школі-інтернаті № 19, де гості зупинились, і на сцені КМА, експериментального студентського театру при Університеті Києво-Могилянська академія. На жаль, мені довелося побачити лише виставу «Ніч після випуску», хоч і про «Сон» чула багато схвальних відгуків. Гостру, психологічну драму Тендрякова, герої якої — їхні ровесники, а тому близькі і зрозумілі, студійці самі переклали українською мовою. З перших хвилин юні актори заворожують і тримають глядачів у напрузі. Зовсім без декорацій, у безпосередній близькості до зали, що завжди утруднює гру, юні таланти зуміли передати динамізм і гостроту п’єси, вималювати характери. У їхній грі проглядаються перші зерна професіоналізму, відчутно, що ними керує досвідчена професійна рука. І хоч є деякі мовні похибки у перекладі й вимові, студійці це розуміють і виправляють. Адже це — навчання. 33-я сімферопольська школа нещодавно стала українською гімназією. Ще в 1991 році діти пішли в перший український клас, створений при російській школі у Криму. І відтоді вони беруть активну участь у аматорських виставах емає такої людини, яка б не мала стосунків з педагогікою. Дитина, учень, студент, працівник... І завжди діє взаємовплив, спілкування «учень — учитель»; з минулого — в сьогоднішнє, а потім — у майбутнє. Незалежно, ким ти працюєш, у якій галузі людської діяльності, але те минуле — «батьки і ти», «вчитель і ти» — на все життя. Нова країна потребує нової людини. Багато соціальних інститутів спрямовані на це. У всі часи поставало питання: як виховувати? Бо людська душа — це велика сила. І як їй розкритися в конкретних умовах? Недарма сказано: «Із посудини можна вилити лише те, що в неї було налито» (Ш. Руставелі). Що сьогодні працює на завтра? З одного боку, — школа, позашкільні заклади (незалежно від відомства та профілю), сім’я (не завжди), з другого, — телебачення, вулиця, однолітки, найгіршого ґатунку література, преса, незабезпеченість сім’ї, відсутність надії на завтра. Я не помилюсь, якщо скажу відверто: час вибракував випадкових учителів. Бо працюють сьогодні ті, хто не уявляє себе в іншій справі, це — покликання душі, спосіб існування. Не буду наголошувати на скрутному становищі, нерозумінні проблем освіти чи культури з боку шанованих чинів. Може, забулось дитинство чи виросли діти, а до інших діла нема, а може, однобокість? Але завтра це може вилитися бідою нації — деградацією. Почала я так розмову тому, що вирішують наші законотворці вивести позашкільні заклади з місцевого бюджету на позабюджетні кошти. Звучить не «ліквідація», але це — знищення. У дискусії не тільки у вищих колах, алей у місті іноді лунає думка — «естетичне виховання — діло еліти», тобто хто спроможний, хай платить за музичне, художнє виховання, позашкільну освіту.
ГРУДЕНЬ, Ч. 12 (78), 2000 РІК
У позашкільних закладах нашого міста зайнято понад 4,5 тисячі учнівської та студентської молоді і ще більше тисячі в інших закладах. Проте значна частина дітей полишена на самих себе. Добре, якщо це сім’я, що сприяє розвиткові та формуванню особистості. Але, на жаль, сьогодні це виняток. Місто перетворюється на безмежний ринок, де дорослі цілий день працюють, інші — в довгих самовідрядженнях у Росії тощо. Діти в цей час палять, вживають наркотичні засоби, вчиняють злочини. Є вже поняття — «молода злочинність». Ми, дорослі, знаємо, який вплив на нас має, до прикладу, гірке слово, неповага. А що чекати від неосвіченої, безкультурної людини? Яке буде майбутнє в нашої країни, дітей? Школа — це обов’язкова освіта. Інші виховні заклади — це формування особистості згідно з державним замовленням. Так було завжди. (Та й нині є відповідне чинне законодавство.) Через оволодіння художньою майстерністю, декоративно-прикладним, музичним мистецтвом, фізичною досконалістю, економічною освітою виростає справді гармонійна людина, незалежно від фаху. Теоретиками доведено, що позашкільна освіта в Україні визнана кращою (наприклад, на відміну від соціальних педагогів, які діють у негативних осередках молоді). Навіть Японія запозичила у нас систему музосвіти.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
