ШКОЛА СЬОГОДНІ · с. 11сторінка оригіналу ↗
ЧИЯ МОВА — ТОГО Й ДЕРЖАВА
Слово Просвіти, №78 за 2000 рік
Аналіз звернень, листів до Кабінету Міністрів України, публікацій у засобах масової інформації свідчить про те, що громадян турбують питання, пов’язані з активізацією роботи щодо запровадження державної мови в усіх сферах суспільного життя, особливо культурній та сфері обслуговування, а також у сфері діяльності державних органів влади та засобів масової інформації. Матеріали преси засвідчують далеко не однозначне ставлення громадськості України до національно-мовних питань. Зустрічаються навіть полярні погляди при порівнянні публікацій і листів, уміщених у лівій і правій пресі, для якої характерна підвищена увага до національної теми. Щодо центристських ЗМІ, то вони в основному опікуються економічними, соціальними, культурно-мистецькими та питаннями, що мають реґіональний характер. Якщо ж і піднімають етнічні та мовні питання, то намагаються бути поміркованими і лояльними щодо офіційної політики. У публікаціях ЗМІ лівого спрямування, особливо на Півдні та Сході України, ще й досі живі ідеї про повернення до Радянського Союзу, про союз трьох слов’янських країн (Росії, України і Білорусі), про насильницьку українізацію «українських росіян», неминуче зубожіння української культури без російської мови і навіть про пріоритетність російської культури і мови в питанні об’єднання всіх націй на території України (Крымская правда. — 2000. — 27.09. — С. 2). Газета «Донецкий кряж» опублікувала матеріал «Лидируют раздражение и напряжение», в якому подано результати соціологічного дослідження, в ході якого 92,5 відсотка опитаних жителів Донецької бласті висловились за те, щоб російська мова використовувалась в Україні нарівні з державною. Тільки 6 відсотків були проти. Однак більше третини (38,7%) опитаних не погодились із твердженням, що «всі громадяни України, незалежно від національності, повинні володіти українською мовою». А в публікації «Выбор издания должен оставаться за читателем», надрукованій у харківській газеті «Время», піддається критиці ідея урядового проекту Закону «Про внесення змін і доповнень до деяких законів України з питань оподаткування у частині, що стосується видавничої справи». Водночас уже сьогодні далеко не всі ліві поділяють тезу щодо «притеснения русского языка».
Народний депутат Верховної Ради Б. Олійник із парламентської трибуни дав відповідь однопартійцям-комуністам: «Кожна держава, яка хоч трохи себе поважає, захищає свою духовну ауру всіма наявними конституційними засобами, передусім — пільгами. У Франції одвіку, скільки вона існує, функціонує комітет із захисту французької мови на державному рівні». Із лівими проросійськими газетами у національному і мовному питанні солідарні деякі газети, що називають себе центристськими, ліберальними чи космополітичними. Центристів об’єднує з багатьма лівими те, що вони ставлять на перше місце економічні та соціальні питання. Національноетнічні та мовні проблеми для них другорядні, несуттєві. Як вважають у національнодемократичних колах, ігнорування національних і зокрема мовних проблем спостерігається, на жаль, і у владних структурах усіх рівнів, особливо у східних областях України. Але не для того Україна здобувала незалежність, аби залишатися колонією. Мовна політика незалежних держав — це один із напрямів деколонізації. Посади державних службовців зобов’язують знати досвід Чехії, Індонезії та десятків інших країн, що впорядкували своє мовне господарство після здобуття незалежності. Члени Наукової Ради Світового Конгресу Українців (НРСКУ) не погоджуються з думкою, що все повністю залежить від економічного стану країни і що при нинішній економічній кризі не можна виділяти фонди на культурні потреби. Вони переконані, що повноцінне життя будь-якої країни позначене гармонійним поєднанням матеріальної та духовної сфер буття. На переконання правих і правоцентристів, державною мовою в Україні повинна бути українська, тобто мова корінної титульної нації, як у Польщі, Франції, Японії, Росії тощо. І це природно, це є показником справжньої демократії, основоположний принцип якої в умовах нинішньої України — відродження історичної справедливості, і це сконсолідує суспільство, зробить його гуманним і цивілізованим, а державу сильною. Ще давні латиняни казали: чия мова — того й держава.
Олесь КОЗУЛЯ, заступник голови Київського Конгресу української інтелігенції
РЕПЛІКА
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
