Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
ДУХОВНИЙ ПРОСТІР · с. 15сторінка оригіналу ↗

ВОГОНЬ БЕЗ БРОДУ

Слово Просвіти, №78 за 2000 рік

Як заспіває пробите свинцем — Кулею, що прилетить, — З каменю тесане вічним творцем Гроно в майстерні століть?! 1908 Ці рядки ще молодим написав геніальний грузинський поет Галактіон Табідзе. Максималізм у любові до Батьківщини переповнює краї чаші поетової душі. Маємо патріотизм такої напруги, над яким не владні ніхто і ніщо — ні властьімущі, ні (за Франком) тюремні, царські мури, ані війська муштровані, ні шпигунське ремесло. Так, є така влада — це влада слова. І під пером справжнього майстра воно має безмежну силу. Муза Рауля Чілачави невіддільна від чеснот і традицій однієї із найдостойніших у світі ти і про історичний досвід боротьби народу, і про лицарське ставлення до ідеї народності, і про ту «надмірну» любов до краю, межі якої може означити хіба що Господь. Сьогодні, як не прикро, доводиться говорити про біль нації, про втрати, які не оминули і душу поета. Книга Рауля Чілачави — це слово патріота своєї землі, правда лежить в основі багатьох його творів. Думки і почуття працюють у «напруженому режимі», залишається тільки суттєве. Я, Грузіє моя, у горі був з тобою. В душі твоя журба озвалася журбою. З тобою я шукав до світла путь крізь хмари. Карають мій народ — я не біжу від кари. Я заслужив її — за те, що в мить розпуки Я не волав, мовчав про всі майбутні муки. Завдяки зусиллям Максима Рильського як перекладача і редактора в 1951 і 1954 роках в Україні вийшли у світ збірники вибраних творів Варпета. 1970 року побачило світ третє, розширене видання, а 1975 року — четверте видання у зв’язку зі столітнім ювілеєм Варпета. Я був упорядником цієї книги, автором передмови до неї, одним із перекладачів. У ній уперше надруковано поеми «Пісні Алагязу» (перекладач Б. Олійник), «Абу-Лала Магарі» (в моєму перекладі). Кілька віршів для цього видання відтворили І. Драч, В. Струтинський, О. Ющенко. Я підготував також збірку віршів Ісаакяна для дітей середнього шкільного віку («Серце моє на вершинах гір». — К.: Веселка, 1979). На її сторінках уперше надруковано поезії «Вітання всім» та «Авіку» в перекладі незабутнього Станіслава Тельнюка. Не можу без хвилювання читати листа Варпета Рильському українською мовою, в якому він висловлює сердечну вдячність українському побратимові, всім перекладачам за публікацію його творів у збірці 1951 року і надіслану книгу-подарунок: «...Ви, Ваші та мої друзі переклали мої вірші щиро, добре змогли передати яскравою та багатою мовою, мовою незабутніх сердечних пісень, які я люблю з давніх літ, мої почуття та думи, все, що близьке і рідне моєму серцю. Велике щастя для мене, що героїчний, поетичний український народ прочитає мої поезії, та, я хочу надіятися, полюбить їх...» «Народ його не забуде ніколи, бо він вийшов із його серця і йшов до його серця», — ці слова Варпета, сказані про каталікоса Гайріка Хрімяна, з повним правом можна сказати стосовно самого Аветіка Ісаакяна. Віктор КОЧЕВСЬКИЙ, м. Київ За те, що вороги святині топчуть наші, Сьогодні, краю мій, я п’ю з твоєї чаші. Такий ось вірш «Я караюсь з тобою, Грузіє!». Що тут казати? Із таким непоквапом пишуть епітафії на плитах, так промовляють молитву. Строгість мислі і чистота почуттів говорять самі за себе. Такі вірші відразу можна друкувати у хрестоматійних підручниках, хоча від того легше не стане. Трагедії народів, на жаль, мають здатність повторюватися. Різучим, сліпучим чорно-білим світлом позначено чимало творів Рауля Чілачави. Горе Грузії, помножене на власне, народить почуття того, з якою вражаючою гідністю людина несе хрест своєї долі. Доле, ти скидалась на химеру, Та була безбарвною й сумною... Чистий аркуш білого паперу Світло запалив переді мною... ...Пролягла дорога поміж нами Найкоротша і єдина в світі. Я, мов хрест зруйнованого храму, Що постав з руїн цієї миті. Це строфи із вірша «Біла хвиля». Так щоразу стукають у душу справжність, життя, поезія. Можна багато цитувати, а ще більше міркувати над віршами, строфами та рядками цієї талановитої книги, написаної на вогні небайдужого серця. Годилося б тут згадати і про перекладацьку майстерність Сергія Борщевського, який зумів передати строгий стиль поезій Рауля Чілачави. Василь ОСАДЧИЙ ГРУДЕНЬ, Ч. 12 (78), 2000 РІК

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин