ЦІКАВО ЗНАТИ · с. 16сторінка оригіналу ↗
ДУША ПРАГНЕ ТЕПЛОТИ
Слово Просвіти, №78 за 2000 рік
У галереї «Мистецький курінь», що в центрі Києва, нинішня осінь тепла й затишна. Тут у кількох, на жаль, невеличких кімнатах виставка художника Сергія Щербакова. Це ім’я уже знайоме шанувальникам акварелі. Він — учасник багатьох виставок і чимало його робіт зберігається у приватних збірках як в Україні, так і в далекому та ближньому зарубіжжі. Художник працює багато, плідно і має своє творче обличчя. Географія його пейзажних мотивів (саме мотивів, а не факсимільних відбитків того чи іншого куточка природи) досить широка. Тут і Київ, і Прибалтика, і Білорусь. Частинка душі віддана Криму, де пройшли юні роки художника. Акварель — це почуття, чистота і прозорість камерного звучання. Такі можливості та особливості цього матеріалу. А ще — насиченість та ніжність кольорів, енергія і плавність мазка, темп у роботі. Вони відповідають глибині почуття, відтінкам переживання.
Такі думки з’явилися під час неспішного огляду виставки. Важка й складна в освоєнні акварель, не кожному відкриває таїну матеріалу. Однак число художників-акварелістів досить велике. Одних приваблює широкий діапазон її можливостей, що дає змогу вирішувати складній образно-колористичні завдання. Других захоплює рухливість матеріалу, можливість імпровізації, неповторність та активна дія самої техніки на думку та почуття автора. Для частини акварелістів головне — це можливість писати в один прийом «а ля прима», на одному диханні. Інші для втілення задуму працюють у кілька етапів. Можливо, до останніх і належить Сергій Щербаков. В усякім разі, за легкістю і прозорістю «Співучої бухти» — найпоетичнішої, на мій погляд, акварелі, відчувається чіткий задум і великі зусилля. А поезія — це вже як результат. Цікавий у концептуальному плані великий аркуш «Тиха гавань, або місто примирення». Гадаю, це не лише думки самого автора — це споконвічний потяг людини до злагоди й добра. Тривогою і співчуттям до ближнього наповнена акварель «Списані». В глибшому розумінні нині всі ми, принаймні більшість нас, — це списані, покинуті й забуті. Тому так хочеться, вдивляючися в «Місто з сонячного каменю», хоч би подумки зігрітися. Душа прагне теплоти. Цю теплоту випромінюють і «Тиша, бо бринить», і «Теплий сум», і «Смак меду». Назви промовляють самі за себе. Може, тому так тепло і затишно в галереї «Мистецький курінь», дирекція якої без зайвого галасу робить свою благородну справу виховання справжнім мистецтвом. Виставка Сергія Щербакова — тому підтвердження. Адлер КОРОЛЬОВ, член Національної спілки художників України
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
