Емблема «Просвіта»Prosvita.DigitalSaber · Personas · Futuro
Página · p. 11página original ↗

Original en ucraniano · traducción en actualización

Ігор Павлюк. Де синя магма первісних пісень

Слово Просвіти, №28 за 2021 рік

­згадуючи образ: “Світлий і добрий зап’янений дядько Василь, / Що на Поліссі збирає горіхи”: Хочеться пісню таку написати – як світ – Той, що до мене, і той, що уже після мене. Потім – заснути: як в шкурах вовків, – у траві, До воскресіння щоб танцювали гени...22 Цей образ сплячого поета у вовчій шкурі дає чесну оцінку характеру не тільки письменника або того, хто говорить, але і всіх людей. Як розмірковує Мо Янь: “Я знаю, що в серцях і умах кожної людини існує туманна область, яку не можна адекватно охарактеризувати в простих термінах правильного і неправильного, доброго і поганого. Я бачу цю двозначність у творчості Ігоря Павлюка, і мені приємно усвідомлювати, що в Україні є дуже хороший поет”23. В іншому вірші Ігор Павлюк заявляє про своє право порушувати моральні межі, як мисливий “самотній вовк”, який, можна сказати, блукає – між “копицями сіна [і] цар квітів”24. Якщо Європа і світове співтовариство мають намір вилікувати свої власні жахливі розбіжності, в майбутні роки від нас все більше і більше будуть вимагатися такі делікатні пошуки таємних істин і спільних позицій. Для тих, хто хоче уникнути полярностей і крайнощів, Ігор Павлюк, поет із сонцем в серці, місяцем в очах, і метамодерністські критики на його боці – це дороговказ, якому можна довіряти. —————————— 1. Harjo, Joy. ‘A Message from the Poet Laureate’. Accessed 15 May 2020. 2. ‘Arthania’. Wikipedia. Accessed 3 Aug 2020. 3. Drozdovskyi, Dmytro. ‘The Fecundity of Spring and Fire: Ihor Pavlyuk’s Metamodernism’. Critical introduction to A Flight Over the Black Sea: Selected Poems by Ihor Pavlyuk, translated by Steve Komarnyckyj. (Hove: Waterloo Press, 2014). P XV. 4. Pavlyuk, Ihor. Untitled/’Don’t be surprised, my friend’, ‘On a Mass Grave’, Untitled/’A precise and windblown snowflake fell’, in Arthania. Translated by Yurii Lazirko. Revised and edited by Hilary Sheers (Pittsburgh: Dorrance Publishing, 2020). 5. Arthania’. Op. Cit. 6. Two Day International Peace Conference kicks off’. Dawn. 2015. Accessed 3 Aug 2020. 7. Drozdovskyi, Dmytro. Op. Cit. P XIII. 8. Drozdovskyi, Dmytro. Op. Cit. P X. 9. Vermeulen, Timothy & Robin van den Akker. ‘Notes on metamodernism’. Journal of Aesthetics & Culture, Volume 2, 2010. 10.Turner, Luke. ‘Metamodernist Manifesto’. 2011. Accessed 3 Aug 2020. 11. Ibid. 12. Drozdovskyi, Dmytro. Op. Cit. P XIII. 13. Pavlyuk, Ihor. Op. Cit. Untitled/‘Solitary like the Earth’. 14. Ihor Pavlyuk, quoted in Ihor Pavlyuk: “Between Bug and God” (Ігор Павлюк: “Між Бугом і Богом”). 15. Pavlyuk, Ihor. Op. Cit. ‘Goodness’,‘Home’. 16. Ibid. ‘My Days’, ‘A Toxic Snow’. 17. Ibid. ‘Revelation’. 18. Pavlyuk, Ihor. ‘From the Moment’, in A Flight Over the Black Sea: Selected Poems. Translated by Steve Komarnyckyj. (Hove: Waterloo Press, 2014). 19. Ibid.‘By the Sea’. 20. Pavlyuk, Ihor. ‘Gypsies’ in Arthania. Op. Cit. 21. Pavlyuk, Ihor. ‘Polissya’, in A Flight Over the Black Sea. Op. Cit. 22. Ibid. ‘The World is Not an Apple’. 23. Yan, Mo. Quoted from A Flight Over the Black Sea. Ibid. 24. ‘The Right to Be a Lone Wolf’ in Arthania. Op. Cit. Цитовані праці Pavlyuk, Ihor. A Flight Over the Black Sea: Selected Poems. Translated and Introduced by Steve Komarnyckyj. Hove: Waterloo Press, 2014. Pavlyuk, Ihor. Arthania: Selected Poems. Translated by Yurii Lazirko. Revised and Edited by Hilary Sheers. Pittsburgh: Dorrance Publishing Co, 2020. Мамай Осінь. Рано темніє. В полі – привид Мамая. Він вмирати не вміє. Він між пеклом і раєм. То співає, то б’ється, То сміється, то плаче, Як поранена птиця, Характерник козачий. Шрами навхрест у нього. Семиструнна шаблюка. Щось у ньому від Бога, Щось у ньому від крука. А кругом, на деревах, Одноразові гнізда, Пінопластові леви Мерседесами їздять. Він чужий цьому світу. Він сильніший за нього. Його зірка ще світить На безсмертну дорогу. І сміються людиська, І кар’єру клепають. Темно. Вітряно. Слизько. В небі привид Мамая. Скіф Цей гордий скіф народжений з конем, Поранений замерзлою сльозиною Коханої, яку не обмине І не обмане, п’яний батьківщиною. Цей дикий скіф – важкий аристократ – Нажив і шрамів, і сердечних храмів, Зв’язавши вирій ниткою Дніпра, Продовжений синами, як цунамі. Цей вічний скіф із плугом і мечем… Сідло солоне, як азовська риба. Якщо себе ми ще колись почнем – То скіфських коней все одно не здибим. В зіницях їхніх Місяць-пектораль, Варяг пливе у греки через жили, В яких дзвенить і золото, і сталь, І мрії, що із крилами втопились. Цей рідний скіф з невиспаних стихій, Не знає про ацтеків і про мене. Він – вічний спокій. Тільки сниться бій… Сплять у мені його шалені гени. Зустріч зі старим другом (Із циклу “У скляній корчмі”) Зустрів учора старого друга За чорним пивом. Пустили наше буття по кругу, Сумні, щасливі. Пили душевно за тих, що в морі, За тих, що в морзі... За те, що час наш, як потяг скорий, Пішов по торзі. За те, що трохи іще зосталось. Чого? Навіщо? Гріхи й тривоги, Як води талі, Зійдуть у вічність. Прийти ніхто вже не обіцяє До комунізму. Куди? Навіщо ми поспішаєм? Хіба на тризну?.. ...Сиділи з другом За чорним пивом Під жовтим кленом. Було нам ранньо, Було красиво, Було зелено. Летіли птахи, пір’я скидали. Лилася пісня. Дзвеніли сипко в друга медалі Об хрест залізний. А я в дарунок дістав із сумки Книжку поезій... Було нам вічно, Було нам сумно, Було тверезо. Про Перуна Перун воскресне не на третій день Жертовним білим півнем над Почайною, Де синя магма первісних пісень Його очистить хвилею печальною. Перун воскресне не на третій день. Ще будуть довго, довго, як луна, Блукати поміж зорями і тернами Його жерці – із духу і вина – Поети, козаки і характерники. Блукати будуть довго – як луна. Піснями й кров’ю славу купувать. Народ піднімуть… Може, і розбудять ще, Допоки свіжоскошена трава… Допоки люд і людище – то люде ще. Народ піднімуть… Може, і розбудять ще. Хрести Перуну сняться, як птахи. Хрести самотні, без розп’ять, апостолів. І бігають біляві дітлахи, Що люблять все, Що зацвіли й не постили. І бігають біляві дітлахи. Вони ще бунт піднімуть кров’яний На іграх генів, геніїв з юрбою. Перун воскресне. І зійдуть вони Вогнем і вітром, Глиною й водою. Вони ще бунт піднімуть кров’яний. З рабів постане плем’я золоте, Красиве і здорове, й трохи зоряне – Як двері раю, зірвані з петель, Замерзле море, Місяцем розоране. З рабів постане плем’я золоте. Їм час – ніщо. Їм простір – просто тіло ще, Тісна церковця і жертовник мал… Перун розп’ятий… Руки в нього – крилища. Нема його, бо крил у нас нема… Та й він воскресне не на третій день Жертовним білим півнем над Почайною, Де синя магма первісних пісень Його очистить хвилею прощальною. Перун воскресне не на третій день. Мушля В рожевій мушлі море привезу. Печаль мою, захвилену і пінну, Доповнюю гаданнями зозуль, Зітханням вітру в полі на Волині. Мене солило море недарма: Я буду довго в себе зберігати І даль, і сум, і те, чого нема, Але за що не шкода помирати... Там – голос чайки гріється в човні, А скелі – посивілі від загару. Морське чоло наморщив добрий гнів. І вітер вітру замовляє чари. ...Лежить та мушля в мене на столі. У ній шумить моє далеке море... Ідуть та йдуть крізь мене кораблі, Прощаючись вітрилами прозорими. *** Берег як берег. Вода як вода. Небо – зачитане до зірок. Зустріч із мрією така молода, Як розіп’ятий пророк. Візьмеш її руки – вино тремтить. Невже усьому вінець? Крапля до краплі, до миті мить. Ну, поцілуй мене. Без пульсу твойого і ритму час Якийсь не такий на дні. Скажи про життя, як у перший раз, Як йому говорила “ні”. Осінь як осінь. Душа стоїть Яблуком в горлі мені. І льодом порізані солов’ї Гострять об пір’я ніж. Вмирати – за себе. Любити за всіх – Із доторками без слів, Бо вбивство любові – Найбільший гріх На цій вороній землі. Візьмеш її в руки – уся тремтить. І як же така була?.. Молитва й пости, гріхи і пости... Красива і трохи зла. Тут берег як берег. Сльоза як сльоза. Жовтіють листки газет. У нас немає дороги назад. Нема дороги вперед... Пращур Йосипові Струцюку Вітер. Сивіють косми. Темна шаль на підлозі. Пращур їде у космос На чумацькому возі. Вічно їде й співає Про усе і про пісню. Й там нікого немає. І боротися пізно. Тож пропав би, здається... Та й упав би на руки. Трин-трава хай сміється Над розмовою круків. Над його ворогами, Над дідами і далі... Де руйнуються храми І ржавіють медалі. Плачуть наші багаття. Хрест меча похилився. Нас вже їде багато Із душею на лицях. Ми спокійні і добрі. Ми голодні й кохані. Із чумацької торби Всі дороги туманні. Вітер сивий, мов косми На спокійному Бозі. Пращур їде у космос По солоній дорозі.

«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF en Wikimedia Commons ↗

Емблема «Просвіта»Prosvitianyn