Село на нашій Україні · “Ген корів розсипана квасолька Доганяє хмари у полях”. Ліна Костенко · с. 5сторінка оригіналу ↗
НАШІ КОРОВИ — ЧЕМПІОНИ
Слово Просвіти, №01 за 2009 рік
— Миколо Петровичу, неодноразово чула, як лагідно Ви відгукуєтеся про худібку. Звідки така любов до тварин? — Народився я на Чернігівщині в селі Осіч, яке колись належало до знаменитого Крупецького монастиря поблизу Батурина, ліквідованого після революції. Нині він капітально відбудовується. Монастирські люди були вільні, ніколи не знали панщини, займалися різними промислами: хліборобством, рибальством. Після революції з одного монастирського приміщення зробили восьмирічну школу, я там навчався. В інших влаштували зерносклади. Землю розділили “на їдока”, селяни жили самостійно. Коли я був малий, ми тримали двоє корів. Їх пасли в череді, а я підпасував увечері. Одну звали Лиска, а другу Райка. Вони були дуже слухняні, особливо Лиска. Сказав, куди йти, — вона туди йде, і все, що накажеш, виконує. Мій батько пропрацював завідувачем фермою у тому самому селі майже сорок років. На його фермі було близько восьмисот дійних корів, а всього в селі — дві тисячі. Усе моє життя пов’язане з тваринами. Батько з самого ранку йшов на доїння. Тоді корів доїли на лузі, там, де випас, ставки, річка. Ми туди ходили купатися. Це найприємніші спогади. — Ви вирішили продовжити справу батька? — Закінчив Харківський інститут механізації сільського господарства і прийшов працювати в радгосп “Київський” (це землі Мироцької сільської ради, туди входила й Буча). Це було на той час знамените господарство, новаторське. Любов до тваринництва мені прищепив Герой соціалістичної праці Іван Руденко — надзвичайна людина. Навіть у ті часи в радгоспі надоювали по 5 600 літрів молока на корову. Ми були на дошці пошани на Виставці досягнень народного господарства, отримували високі зарплати, премії. Іван Юхимович мене вчив: “Корова пережила все — війну, післявоєнні труднощі. Нею орали, вона й молоко давала. Ті, що мали корову, навіть у Голодомор вижили”. Ще з дитинства я знав, що корова — це годувальниця. Коли став директором радгоспу імені Шевченка, на чотири села було три ферми: Петрушанська, Гореницька й Луцька. Молочне господарство часом бувало збиткове, бувало прибуткове. Але здаючи молоко, наче в банку відсотки отримуєш. Корів доять щодня. Надоїв 10—15 тонн — отримав гроші. І так постійно. А щоб мати прибуток, наприклад, від фруктів чи овочів, потрібно чекати рік. Тваринництво — це основа села. На відміну від овочівництва чи інших галузей сільського господарства, тут цілий рік є робота для механізаторів, водіїв, доярок, охоронців, інших працівників. Села, у яких лишилися ферми, — живі, розвиваються. Люди мають роботу, зарплатню. Село, де немає ферми, занепадає. Такої інфраструктури дрібних підприємств, як на Заході, у нас немає. Де в селі працювати? У школі, дитсадочку, на пошті — та й усе. А що іншим робити? Їхати в місто або за кордон. Це, звичайно, менше стосується приміських сіл, де люди їздять на роботу в місто. А віддалені села стають безперспективними. Не маючи роботи, люди спиваються, нація деградує. Більшість наших керівників вийшла з села, а до села ставляться, як прибульці з космосу.
— Нині тваринництво в Україні занепадає, а Ви будуєте найсучасніший тваринницький комплекс. Як Вам вдається “плисти проти течії”? — Дев’ятнадцять років працював у радгоспі імені Шевченка. Ми завжди мали непогані статки. У Києво-Святошинський район 1961 року вперше завезли з Голландії породу корів голштіни і розподілили по господарствах. Корови цієї породи високі, худі, але дають багато молока. До нашої зони вони не зовсім пристосовані. Науковці методом схрещування з цією породою вивели українську чорнорябу молочну породу, адаптовану до наших кліматичних умов. У КСП “Шевченківському” ми організували племзавод. У Києві
Дві тисячі дев’ятий рік, ти Мінотавра правнук кревний? Чи молодий і сильний бик, якого пограйки красиво і натхненно протне, прошпажить й кине на арену тореадора переможний крик?
Дві тисячі дев’ятий рік, чи, може, Зевс ти у подобі зубра і йдеш узять жону собі для втіх — цнотливу, лагідну, вродливу, мудру? А за любов, як справжній чоловік, ти кинеш їй під ноги материк?
Дві тисячі дев’ятий рік, а може, ти не Зевс, не Мінотавр, а віл, що йде селом, загубленим між трав, між трав і бід, між сліз і мрій?.. Ти Віл отой, якому стане і снаги, і сил зорати землю, що заткав пирій! Раїса ХАРИТОНОВА
Микола Винник — голова КСП “Шевченківське” у Києво-Святошинському районі. Особливе місце в господарстві займає тваринництво. Микола Петрович мріє зробити його якнайкращим. Про це наша розмова.
Перше теля Лисичка, яке з’явилося на світ завдяки трансплантації ембріона
2009 рік
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
