Поетичний автограф · “Земля — це відповідь на всі питання”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Микола ВОРОБЙОВ ПРОВАЛЛЯ ОСЕНІ Віршовані записи
Слово Просвіти, №01 за 2009 рік
* * * Синя куртка намокла, синє листя розпластано обнялося з асфальтом, синій кіт у вікні незворушно тримає дві великі краплини синіх очей… синій чай нітрохи не гріє, а дощ ллє і ллє… і мені налий, синій дощ…
* * * Фіолетова мапа провалля осені… збираю горіхи на жовтому дні…
Знайшов я сокиру але дуже синю… замерз закоцюб і вертаюсь додому… додому щоб їсти солому червону-червону на дні…
* * * Якщо вирішено, що ми не повинні нічого знати-то ми справді нічого не знаємо… але дерево ні на мить не лишається деревом… і так будь-що. Відповідь зовсім в іншому — аніж запитання…
Я боюсь помилитись, бо якщо згадати нічних метеликів — то що таке “спати”?
Вмикаю світло щоб листа прочитати — читаю про світло…
* * * Осіннє сонце розкришилось на металевих ґратках, на інеї, на квітах, вкритих інеєм… Я вас вітаю!
* * * Виходячи за огорожу цвинтаря знімають перуки, перекошені маски мокрі від сліз… Сідають в автобус. Дощить…
ПОСЛАНЕЦЬ
Ст. Вишенському
Мене послали в світ щоб я щось передав…
Та я не дочекався тих кому мав передати…
Бо саме зачинявся гастроном а черга більшала і всім здавалось: на всіх не вистачить горілки…
* * * Наближаєшся до людини — віддаляєшся від інших людей… сієш добро — і ворогів сієш… Квадрат — це хрест безкінечний…
* * * На тому що має впасти раптом з’являються маленькі крильця: сині, рожеві, білі… Тому що падаючи вниз все піднімається угору…
НАЦІОНАЛЬНА СВЯТИНЯ
Стародавній замок величезний, зором його не охопиш, навіть якщо дивитися згори… Складність в тому що пошуки його фундаменту тривають і досі безперервно від часу будівництва замку…
* * * Якби за квітами не стояв затінок-то квіти не здавалися б такими красивими…
СКРИНЬКА З ПРИКРАСАМИ
— А де наша скринька з прикрасами, щоб прикрашати життя? Ну де? І коли вже не було кому ставити це запитання, я випадково її відшукав у великому дзеркалі відшукав…
ПОКИНУТА ЗАЛА
Нечутно кольоровими віялами опадає зітхання на потріскані сходи…
темнопурпурове листя опускається потрісканими сходами…
блакитна дівчина із віялом — далека далина із вітром…
* * * Затока (натюрморт): На скатертині ніж блищить.
* * * В синю стіну не залітало нічого-бо все в ній було…
А за базаром височіли піраміди… Зграї птахів на їх тлі теж здавалися синіми, уловлювалось тільки мерехтіння…
— Куди ти дивишся? — вона мене спитала.
* * * Людина завше та сама тому мале й велике не розрізнити… міняючи місце не зміниш дому…
Хочу мати те що зникає… Все зникає… Але повертається Коли повертаюся я…
* * * Ось і камінь. І можливо він тебе чекає… Але ти не можеш до нього Наблизитись-бо не можеш змінитись…
* * * Вони лежать на піску вриті золотистими бруньками піску, обсипані синіми пелюстками, бо тільки-но вийшли з води. Бруньки осипаються, пелюстки відлітають… — Ти дуже змінився — каже вона. — Я хочу бути самим собою…— говорить він.
* * * Ол. Найдену
Старовинна люстра позеленіла на сонці Зирить слюдяними більмами на березі річки що обміліла…
Спалахує щовечора коли згасають крики чайок… Часом ні берега, ні чайок лише безжурні статуї але у павільйоні розставлено стільці і столики…
Із вудкою простує Найден… (і де це він у спеку роздобув червей?) — Сашко! Але на світлі він зникає… Ні берега, ні чайок…
* * * Чарівна троянда — бо самітня… а квітка польова ще чарівніша…
* * * Коли речі сильніші за людей люди блукають: верх не освітлений низ не затемнений форми без форм…
* * * Аллі Павленко
Жінка яка перечікує дощ — це жінка якої ніколи не було…
Безліч кімнат, в кожній велике дзеркало — це жінка якої ніколи не було… Безмір квітів і клумб із квітами — це пошуки жінки, якої ніколи не було… Я приглядаюся до квіткарки… Вона? Ні, вона перечікує дощ…
Театри, парфуми, парасолі, сміх за дверима у вигляді червонястих тріщин на дверях — це все вона, жінка якої ніколи не було…
Скільки треба кімнат щоб загубитись? Скільки треба квітів щоб не вернутись? Скільки треба дощів щоб не дочекатись жінки якої ніколи не було..?
* * * Якщо немає відповіді на одне запитання-то немає відповіді і на будь-яке інше запитання, будь-що — частина іншого…
* * * Спали будинок звільни місце і вже не доведеться воювати.
Трохи попелу надішли до всяких там ООН хай посипають голови.
Я знаю — ти вагаєшся але незабаром будуть горіти, горіти, горіти всі слова що стали речами щоб горіти, горіти, горіти…
ВЕЛИКИЙ СМІХ
Якщо вслухатись у великий сміх-то розумієш що під шапками піни після того як вони погаснуть проступлять ребра а потім і весь кістяк
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
