Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
З блокнота письменника · “Буде в цей рік великий урожай і біда на злодіїв. Все потайне виявиться й наверху стане”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Василь ПОРТЯК ГУЦУЛЬСЬКИЙ РІК (На берегах старого календаря)

Слово Просвіти, №01 за 2009 рік

Головосіки. Насварив сьогодні Настуню — або не рви яблука, бахуре пустий! Скільки то можна вчити?.. Ще би урвала маку, або, сох-рань Боже, капусту на самі Головосіки врубала! Боже, таке на світі твориться, а цій дітві хоч кіл на голові теши. Богородиця. Знову приходив Городов, забрав “Псалтир” і зошити, що я в них співанки та казки списував. Таже, кажу, знаєте, панетоваришу Городов, що мені тої книжки треба, й так уже “Біблію” сте забрали. “Треба,— скривився,— із тєбя тєпєрь дьяк, што із… карабін. Поп твой сбєжал в банду, тєпєрь о церкві ми позаботімся”. А солдати, псяюхи, вкрали тютюнець, що я насік і сушив на припічку. Прости їх, Господи! Здвиження. Гаддя сьогодні в землю ховається, а людині хіба йому завидувати — нема перепочівку. Вбили голову сільради в Зеленому, а з Красника вчительку з собою в ліс забрали. Кажуть, Заведія. Покрова. Батьки їли квасне, а оскома в синів на зубах. Прийшли діти зі школи, а Михайлик годину упослідь, забився в кут і плаче. Давали в школі одежину бідним і з багатодітних, хотіли і йому куфаєчку дати, але чоловік з району вчув, що син дяка, і заказав то. Луки. Забув сказати сьогодні Парасці, аби часник-лук посадила під зиму. Як бабі не напімни, то не здогадається до самого пришестя. Найшли в Черетові сховок, але всі повтікали, тільки сестра Жвавого, що з ними була там, не умклася від пса — догнав її в чагарях,— то розбезпечила гранату й лягла на неї. Загинув також один солдат. Упокій їх, Господи, душу! Дмитрія. Сьогодні капітан повіншував Дмитрика з іменинами. Перестрів коло школи й допитувався за отця Ординського. “Поп, каже, бандіт, отєц твой пріхвостєнь і ти бандеровскоє отродьє…” Михайла. Таки прибув Михайло на білім коні — вчора Кострича забілілася, а сьогодні й у нас зима приймилася. Люд ще не весь буришку* впораїв, будуть тепер ватри на городах палити, лопатами ряди відкопувати. Біда. Михайликові на свято купив куфаєчку, аби за тою не кривду-вав, та й решті п’ятьом щось мус було дати. Пилипа. Буде й душі моїй піст, а не лиш тілу. Прийшов учора Заведія з трьома боївкарями, та й баба з ними. Бійтеся, кажу, Бога — до мене Городов, як у корчму, ходить, за “связі” з отцем допитує. А вони мені — не бійся, вже не буде, Ординський вмер у Космачі на тифус. Фото Олеся Дмитренка Фото Ксенії Гладишевої Прости, Боже, його душу, але чи пастиреве то діло — збрійно по лісах блавучити? Андрія. Баба сидить у кутку й лиш очима світить, а ми в одно ворота дозираємо. Лиш би хто намкнувся — бабу під піл, у тьму єгипетську. Це ж бо смерть моя! Вчора ще раз набігав один із тих боївкарів, приніс харчів для баби, автоматом помахав — дивись, дяче, впаде хоч волосок із голови старої!.. Ніби я без нього, йолупа, не розумію, що то є — мама Заведії. Миколи. Забув сьогодні діточкам від святого Николая дарунки покласти. Такий мені Заведія, Бог би ’му заплатив, дарунок залишив! А вони, сарачата, попросиналися, мац кожне ручкою під подушку, та й… по яблучку в кожній! Вже мало я в дари Николая сам не повірив, коли дивлюся — баба із запічка тихонько беззубим ротом оскиряється. І розтопився мені лід у грудях. Різдво. Перший раз у життю не хотів пускати колядничків до хати, аби баба була не впросила. Таж, кажу, хоч на святу вечерю не лізьте у яму. А вона мені — мой-мой, то вже послідний раз! Я собі буду відти слухати й гадати, що то мене віншують. Своїх не пустив з хати. У школі за коляду зицирують, а мені це тепер ні до чого. Василія. Йванко і Михайлик просиділи цілий вечір коло вікна, хотіли видіти, як небо отворяється. Так, бідачата, на підвіконні й позасинали. Маланок не було. Тепер інші маланки в білому по горах лавустять. Одні вдень, другі вночі. Смертей багато, а псалми читати нема по кому, ото як умерла стара Васильчучка з осени, то більше мене й не кликано. Водохрестя. Хто по водичку свячену, а Юричко старий — у ліси, в Костричу. Забрали Василя Юричкового уночі на вчора, а дідо, сиротисько, спозаранку, як пес, сліди по снігу розпутував. Гай-гай, чи хто коли найшов, як вони до лісу взяли… Баба чула нашу з жінкою бесіду й молилася від полудня до смерку, поклони била. Трьох святих. У горах сніги, у снігах хати, а в хатах слабують і вмирають люде. Тифус таки вихопився з-поміж тих бідаків і шибнувся по селах. Умерли в нас Нявчук, та й Бедзюк, та й син його Дмитро вмер. Читав псалми, котрі вмію напам’ять, а хтось то Городову розказав. “Нєбось, дьячок, пєрєвіраєшь? Нєпорядок! — та бух на стіл мій “Псалтир”.— Дєржі свою кніжіцу!” А я — по хаті бігаю, та шемраюся, та “спасібо!” кричу як на ґвалт, та ніяк місця не нагрію… “Совсєм, дурак, спятіл”,— буркнув уже з порога, а я лиш собі сів, та й сидів так, без духу й без слова, аж доки баба з ями не вилізла. “Ти,— кажу,— сліпото порохнява, не можеш тихо обернутися, таже в мене діти!” Баба в плач, Михайлик з Дмитром собі, жінка бідочиться — то я винна, відро з бураками лишила на приступці… А бий вас, сила Божа! Мені здавалося, що від гуркоту в ямі щось у мені самому вибухло. Як воно обійшлося?! Власія. Так що мені до своїх шістьох іще одного дітвака підсунули. Тільки й того, що йому за вісімдесят. Вертаюся рано зі стайні в хату — всі семеро труть буженицю. Мої м’ясо рвуть, як вовченята, а баба одним зубом поре та тішиться, на них позираючи. Агій! Таже най — малі, але старші добре знають, що на Власія м’ясо їсти — вірний спосіб на літо вовка до своїх овечок кликати. Ніколи того в моїй хаті не робилося. Але! Ти їй толкуй, а вона: “Бійтеся Бога, ґаздику, через три дні піст, а діточки ростуть, м’яса хочеться…” Тай знову за новим шматком до своєї торби сягає. А в дітви очі блищать — ми вже другу зиму без свіжини — а, думаю собі, вже й так пропало. Лигнув слину й пішов із хати. “Один законодавець і Суддя, який може спасти й погубити”. А ти хто такий, що осуджуєш ближнього? На Ільцях сеї ночі завісили Йвасюка, а з Прислопа дві родини в Сибір загриміли. Тифус помалу втихає. Середопістя. Здулася чорна земля, де вчора ще сніг був утоптаний — буде в цей рік великий урожай і біда на злодіїв. Все потайне виявиться й наверху стане. Баба просилася на призьбу — погрітися проти сонечка, але я не позволив. Ану ж якась біда здалеку заздрить? То вона дочекалася дітей із школи та й їх, видно, намови-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин