Незабутні · “На міжнародному рівні його визнано найдовголітнішим політв’язнем у світі”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Терниста доля
Слово Просвіти, №01 за 2025 рік
110 років тому 28 (30) грудня 1914 року народився борець за Україну Данило Лаврентійович Шумук.
Олександр ВИННИЧЕНКО, журналіст з Донеччини
Є такі особистості, які протягом життя були нетиповими, не такими, як усі, намагаючись не сприймати все на віру, а докопуватись до істини, за що наш герой провів у польських, німецьких і радянських тюрмах і таборах 42 роки, 6 місяців і 7 діб. Історію, кажуть, не можна ні покращувати, ні погіршувати. Інакше вона не буде історією. У його долі знаменним є той факт, що Данило Лаврентійович народився в селі Боремщина на Волині. Видно, пращури його села споконвіку боролися проти польського панування й назвали так село. Тому й він уже в 17 літ розпочав боротьбу з поляками. Через рік одружився з Марусею, трохи старшою за нього, а вже через два роки, 20 січня 1934 року, був заарештований уп’яте. На той час уже був у лавах компартії Західної України. Отримав 8 років ув’язнення за розповсюдження компартійної літератури та організацію селянських страйків. Доньку Віру побачив уперше, коли дружина взяла її з собою на побачення з ним. Тривало воно за тюремними мірками всього 15 хв. У 1939 році радянські війська окупували Волинь, і його амністували. На той час відбув за ґратами 5 років і 4 місяці. Повернувшись додому в Любомльський район, викладав у волинських школах географію, але недовго. 15 травня 1941 року совєти звільняють його з роботи і саджають до тюрми як ворога народу. Та цей арешт тривав недовго, бо на Волині вже точилися бої. Шумука призивають в ряди червоної армії, де він воював у складі штрафного батальйону, добре усвідомлюючи, що відсутність політичного, національного, культурного простору виховує лише пристосуванців, а не бунтарів і будівничих, тому нищення ворогами українців і України продовжувалося шляхом революцій, голодоморів, репресій. Шумук цього стерпіти не міг, тож опинився у “ямі смертників”, що в місті Хорол на Полтавщині, де перебувало на той час 40 тисяч наших військовиків. Данило організовує втечу. Пройшов з однодумцями пішки мало не всю Україну, побачивши на власні очі вимерлі від Голодомору села, де почув ось ці народом складені поетичні рядки: На хаті серп і молот, У хаті нужда і голод,
Онука Шумука Ніна Калач
Ні корови, ні свині Тільки Сталін на стіні. Тоді він остаточно розпрощався з комуністичними ілюзіями. Не міг тільки збагнути, чому Ліга націй відмовилася розглядати питання про кричущий факт винищення українського народу, тобто геноциду? Тоді як Нобелівські лавреати, осліплені славою, як, наприклад, Бернард Шоу, запевняли світ, що ніякого голоду в Україні не було і немає – там процвітає і співає щасливий люд, тим самим спонукавши більшовизм до ще більших злочинів. Йдучи полтавською землею, не міг не пригадати Миколу Міхновського та його спільників – тарасівців з однойменного товариства, які ще в кінці ХІХ століття склали 10 заповідей для України. Четверта з них, зокрема, гласила: “Усюди і завсігди вживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців – гнобителів”. Коли повернувся на Волинь, то дізнався, що на нього чатує німецька поліція, бо організував партизанський загін, який боронив місцеве населення від вивезення до Німеччини. Загін цей 1943 року влився в ряди Української Повстанської Армії. Але й тут він конфліктував з очільниками, відмовляючись брати участь в бойових діях, а лише викладав на військових курсах економічну географію, де готували на вишкіл молодих членів УПА. Улітку 1944 р. совєти повертаються на Волинь. Аби зберегти життя воїнів УПА, Шумук очолив їхню похідну групу, яка з боями пробилася у глибокий тил аж на Житомирщину. З огляду на безвихідь біля селища Малина розпустив товаришів по зброї. А уже в грудні 1944 нквд його арештовує під Богуславом на Київщині. Забігаючи наперед наголосимо, що саме тут після повторного вторгнення москалів на Донеччину отаборяться його внуки, правнуки та праправнуки... У Києві Данила Шумука засудили до смертної кари, але згодом вирок замінили 20-ма роками каторги. Карався нею, зокрема, і в Норильську, де каторжани у вересні 1953-го, вже після смерті сталіна, підняли повстання, яке криваво було подавлене з допомогою танків. З огляду на те, що Шумук і тут був у числі організаторів, йому приплюсовують ще 10 літ суворого режиму у Воркуті, Тайшеті, Мордовії, де він зближується з багатьма відомими
Фото Марічки Твардовської, Гал+Інфо ються до парламенту та уряду Канади з проханням визволити Шумука. Але тільки через майже 10 літ, 1987 року, українська діаспора Канади та США і світова громадськість доможуться цього. Шумук виїжджає до Канади, де живе у притулку для літніх людей у Торонто, що знайшло своє відображення в книзі “З ГУЛАГу у вільний світ”. Не раз по тому запрошують до США, де його особисто вітав президент Рональд Рейган. Кілька разів приїздив і на свою Батьківщину в Україну, зокрема, на презентацію своєї головної книги життя “Пережите й передумане”. Тоді ж у Києві про нього було знято документальний фільм. Все, як у Василя Симоненка: “Все на світі можна вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину”. Туди, до доньки Віри Калач, пориваються весь цей час втомлені життям його душа і тіло. Ця мрія здійснюється 28 листопада 2002 року. Помирає в Красноармійську (нині Покровськ) на Донеччині 28 грудня 2004-го на 90-му році життя. Минуло вже 20 літ, але й донині Данило Шумук неоцінений державою, за яку боровся все своє життя. Хоча на міжнародному рівні його визнано найдовголітнішим політв’язнем у світі. У 2008 році як член Української Гельсінської групи посмертно нагороджений орденом “За мужність” I ступеня. У перший день нашого знайомства я розповів Шумуку про свою подорож велосипедом Україною, яку всю проїхав впродовж чотирьох студентських літ, аби краще її пізнати, а над усе – її людей, особливо із заходу України, бо сам зі сходу. Школа та університет цього мало навчали. Найбільше полюбив гуцулів-горян та волинян, хоча й сам не розумів, чому. Лише тепер, пробувши тут, на заході України, мало не три роки, як переселенець, почав потроху прозрівати. Пам’ятаю, як на початку 2004 року Шумукова донька Віра, з якою ми жили по-сусідськи, як кажуть, двері в двері, змушена була купувати нове житло в старенькому двоповерховому будинку в центрі міста поруч з військкоматом, бо в квартирі, де ми були сусідами з Вірою та її донькою Ніною, їм жилося вже затісно, особливо, коли Данило Лаврентійович остаточно
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
