Слава Героям! · “Встановлення інформаційних табличок – ще один крок у формуванні нашої культурної ідентичності та збереженні історичної пам’яті”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Вшанували пам’ять захисників
Слово Просвіти, №01 за 2025 рік
Нещодавно в Полтаві на фасаді будинку по вул. Олександра Оксанченка за участі воїнів ЗСУ, секретаря міської ради Катерини Ямщикової, ГО “Історична платформа”, представника Українського інституту національної пам’яті (УІНП) в Полтавській області Олега Пустовгара відкрили інформаційно-просвітницьку табличку про льотчика першого класу, Героя України (посмертно) Олександра Оксанченка. Він був закоханий у небо, а польоти обрав своїм фахом, пілот-ас, знаний у світі за надзвичайну майстерність, переможець багатьох авіашоу. Заступник командира з льотної підготовки, інструктор-пілот 831-ї Миргородської бригади тактичної авіації, уважний, справедливий до підлеглих та учнів, воїн, який першим піднявся в небо у 2014-му – у перший рік новітньої російсько-української війни. На табличці є QR-код з посиланням на сторінку, де вміщена інформація про Олександра Оксанченка. Кожен охочий турист, мешканець громади або конкретно вулиці Оксанченка завдяки цьому QR-коду може прочитати текст та прослухати аудіорозповідь про Героя, що підготовлені Платформою пам’яті “Меморіал”, яка збирає дані про полеглих Героїв російсько-української війни в межах проєкту “Герої наших вулиць” за підтримки Українського культурного фонду (УКФ). Ганна Оксанченко, донька полеглого Героя, розповіла: “Батько народився у невеличкому селі на Дніпропетровщині. Змалечку мав велику мрію: підняти в небо літак і здійснити вищий пілотаж. Він довів, що українці мають що показати, мають великий досвід. Що українці на рівні зі світовими країнами, у яких і на той час, і зараз є сучасна техніка. Він зміг довести всьому світу, що нам є ким і чим пишатися. Полковник Олександр Оксанченко, знаний як “Сірий вовк” – не тільки майстер повітряних маневрів, а й символ відваги та самопожертви”. У церемонії відкриття дошки взяли участь захисники України, воїни ЗСУ із ескадрильї 18-ї окремої бригади армійської авіації ім. Сікорського. Заступник командира Юрій Писанка поділився думками і спогадами: “Саме за Олександра Яковича скажу: це людина, яку знає не лише мікрорайон Авіамістечко у Миргороді, не лише Полтавська область і не лише Україна. Людина, яку знає весь світ через не просто за участь у авіашоу. Це неодноразові перемоги. Людина робила з цього шматку металу те, що комусь просто незрозуміло”. “Всі наші герої гідні такого вшанування, адже саме завдяки їм ми є, і боремося за свою країну. Встановлення таких інформаційних табличок – ще один крок у формуванні нашої культурної ідентичності та збереженні історичної пам’яті. Завдяки “Стріткодам” історія стає ближчою і доступнішою, а кожна вулиця – нагадуванням про тих, завдяки кому маємо наше сьогодення”, – зазначила Катерина Ямщикова. “Вулицю Степового фронту рішенням сесії міськради перейменовано на честь Оксанченка. Це була не лише ініціатива нашої робочої групи з деколонізації топонімії при Інституті розвитку міста та від побратимів-захисників, але й вибір громади – так проголосували полтавці на інтернет-платформі “Едем”. Оксанченко глибоко – душею і розумом усвідомлював, що історія україно-російських стосунків – це історія постійних війн, спроб поневолити українців, вбити нашу ідентичність. Переконував, наскільки важливо інвестувати в авіацію, про які б величезні кошти не йшла мова. Казав, що аби це розуміти, потрібно просто вивчати історію. Бачимо зараз, що він не помилявся. Проєкт “Стріткод” – це приклад, як популяризувати нові назви вулиць сучасно. Тому УІНП активно його підтримав і для цього тісно співпрацює із громадською організацією “Історична платформа” у Києві і Вінниці. А тепер і у Полтаві, де до кінця року планується встановити ще 15 інформаційних табличок на перейменованих вулицях”, – наголосив у виступі представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар. “Наші таблички з QR-кодом ідентичні, але їх стилізують під символічні кольори кожного міста. Ми створили платформу, долучили волонтерів, які готують і пишуть тексти, це історики, які вивчають і перевіряють тексти. А якщо говоримо про Героїв війни з росіянами, то ця інформація надана родинами, близькими, побратимами, от як ми, зокрема, працювали з інформацією про Олександра Оксанченка”, – сказала Інна Крупник, голова ГО “Історична платформа” і координаторка проєкту. Серед масиву інформації за QR-кодом на табличці розміщено й таку розповідь: “Оксанченко – людина-легенда, людина честі, офіцер, для якого людяність посідала чи не найперше місце в житті. Олександр Якович народився й виріс на Дніпропетровщині, в невеличкому селі Маломихайлівка. Закінчив школу із срібною медаллю. Малим хотів бути і прикордонником, і комбайнером, але покликом душі стала авіація: Сашка звабило небо. Юнак пішов за своєю мрією “літати”: вступив до Харківського вищого військового авіаційного училища. По закінченню навчання з 1989 року проходив військову службу на льотних посадах – свого роду кадровий шлях пілота. Від льотчика-інструктора в Дніпропетровську (до 1996 року), до заступника командира військової частини з льотної підготовки та інструктора-пілота в Миргороді Полтавської області (1996–2022 роки). Коли Оксанченко потрапив на службу у Миргород, його наставниками стали видатні українські аси вищого пілотажу – полковники Іван Черненко, Федір Тищук і, безумовно, льотчик-снайпер генерал-лейтенант Василь Нікіфоров. Завдяки спільним старанням заслужених пілотів та молодого Оксанченка, який зібрав із числа найкращих льотчиків-винищувачів групу охочих освоювати вищий пілотаж, як він сам, тоді вдалося відродити пілотажну школу. Підлеглі та побратими Олександра Яковича з його рідної 831-ї Миргородської бригади тактичної авіації відзначали його як мудрого, скромного, доброго, уважного офіцера з напрочуд тонким почуттям гумору. На своїй улюбленій “пташці” – винищувачі Су-27 – Оксанченко весь час удосконалював професійну майстерність. Він став першим пілотом за часів незалежності, який зміг опанувати всі фігури вищого пілотажу. У 2016 році на міжнародному авіашоу в Словаччині в складі команди Повітряних Сил України тоді вже полковник Олександр Оксанченко здивував публіку надскладною програмою з фігурами вищого пілотажу й косими петлями під 90 градусів. Потім були тріумфальні виступи і в інших країнах. Після 2016 року віртуозний пілот неодноразово представляв Повітряні Сили України й перемагав на міжнародних авіашоу в Європі. Чи не найбільший ажіотаж серед публіки українські пілоти спричинили на шоу у Великій Британії. Свого часу Олександр Якович скромно коментував свій виступ: “Міжнародний авіаційний показ “The Royal International Air Tattoo” – один із найпрестижніших у світі. Свої пілотажні програми на ньому показують найкращі фахівці на найновітніших та найсучасніших видах авіаційної техніки. Ми виконували віражі на повних форсажах, проходи на малій та великій швидкостях, бойові розвороти з поворотом у внутрішній бік, проходи з випущеним шасі та бочка з випущеним шасі, бойові розвороти з бочками. Англійська погода внесла свої корективи в програму польотів, але ми показали гарний результат”. Військовий пілот-ас мав багато учнів, яких по-батьківськи любив та яким по-менторськи передавав свою майстерність. Пройти вишкіл в Оксанченка мали за честь усі молоді пілоти України. Як кадровий військовий льотчик Олександр розумів важливість авіації у війні. Тож у 2014- му, коли російська армія розпочинає війну на сході України, він одним із перших піднімається в небо на захист країни. Виконує десятки бойових вильотів зі знищенням противника до моменту, коли активна фаза протистояння призупиняється. До 2018 року, свого 50-річчя й граничного строку перебування на військовій службі, Олександр Якович налітав понад 2000 годин. Із таким багажем того року вийшов у запас, на парадному кітелі літуна – орден Данила Галицького та медаль “За військову службу Україні”. Він встиг трохи посмакувати цивільним життям: у 2016-му став людиною року в Миргороді й почесним громадянином міста, а протягом 2020-го був депутатом Миргородської міської ради. Втім, із перших годин повномасштабного вторгнення Олександр Якович повернувся в небо й узяв удар на себе, вірний країні й побратимам. Він став одним із перших “Привидів Києва” – асів, які захищали нас в перші дні війни після 24 лютого 2022 року й наводили шалений страх на ворога. Не в останню чергу оберігаючи не тільки небо та країну, а й молодих пілотів від передчасної загибелі. Він дав їм можливість набути досвіду та продовжити його справу. Останнім для Олександра Яковича став політ 25 лютого 2022 року, на другий день повномасштабного вторгнення в небі над Києвом, яке він тримав до останнього подиху. Відволікаючи на себе ворожу авіацію й даючи можливість врятуватися своїм побратимам, легендарний пілот Олександр Оксанченко героїчно загинув у повітряному бою. Вже 28 лютого 2022 року йому було присвоєно звання “Герой України” з удостоєнням ордена “Золота Зірка” посмертно. Поховали захисника 6 березня 2022 року на військовому цвинтарі в Миргороді”.
*** На фасаді Полтавської загальноосвітньої школи № 24 відкрили меморіальну дошку Володимиру В’язуну (позивний “В’язь”), випускнику цього навчального закладу, полеглому сержанту 49-го окремого штурмового батальйону “Карпатська Січ” імені Олега Куцина. Участь в урочистій події взяли рідні та близькі воїна-націоналіста, представники Ветеранського центру Полтавської міської територіальної громади, Українського інституту національної пам’яті (УІНП). Народився 18 вересня 1994 року у Полтаві, тут і мешкав. Навчався у 24 школі з 2001 по 2010 роки, після її закінчення зарахований до Кременчуцького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, в якому опановував фах військовика по 2012 рік. Служив у ЗСУ з 2015 по 2017 роки. Навчався в Харківському національному університеті Повітряних Сил. Після повномасштабного вторгнення російських варварів Володимир одразу добровільно став на захист рідної держави. Головний сержант другого штурмового взводу сотні “Білі демони” 49 окремого штурмового батальйону ЗСУ “Карпатська Січ”. 24 січня 2024 року Володимир В’язун при штурмі ворожої позиції першим прийняв нерівний бій з російськими окупантами і героїчно загинув за незалежність України поблизу населеного пункту Макіївка Сватівського району Луганської області. За життя нагороджений “Золотим хрестом” Головкома ЗСУ Валерія Залужного,
“Захиснику України” – відзнакою Ради національної безпеки і оборони України, “За вірність Українській нації” іменною холодною зброєю ОШБ Карпатська Січ, нагрудним знаком “Ветеран війни”. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” III ступеня. Володимир народився і прийшов у цей світ захищати дітей та всіх українців. Він розумів тільки одне – бути воїном. Був Героєм, який віддав своє життя заради наступних поколінь, заради дітей, яких він дуже любив. Бувало, я з ним розмовляв по телефону, каже: “Ми зайшли в якесь село. Я взяв на руки дитину й заплакав. Я йтиму до кінця. Це моя мета”. Він жив військовою справою, був справжнім воїном. Як кажуть його побратими, Володимир завжди був першим, виконував найтяжчі завдання, підтримував своїх, завжди, коли виходив на бойові завдання, піклувався про підлеглих. У його підрозділі майже не було “200-х”. Пам’ятаю, як Володя приїхав у відпустку на декілька днів. Йому зателефонував побратим і сказав, що його підрозділ перекидають у населений пункт Макіївка. Це слово для нього стало останнім. При виконанні останнього завдання біля Макіївки мій племінник врятував чимало життів побратимів. Завдяки таким, як він, переможемо російську нечисть”, – розповів рідний дядько захисника Андрій Гонтовий. “Історія російсько-українських стосунків-це історія постійних війн і спроб загарбати України, знищити нашу ідентичність, мову, віру, культуру, пам’ять. Лише протягом 20-го століття російсько-комуністичний режим українську націю хотів вбити кілька разів… “Ви русскіє”, – зараз кажуть українським дітям на окупованих територіях. А тих, хто говорить українською, ледь не до психлікарень відправляють. Тож цінуйте те, що ви живете в українському місті Полтаві, що ви – громадяни незалежної держави Україна, що ви маєте можливість на своїй Богом даній землі говорити рідною, українською, мовою. Завдяки кому? Завдяки таким, як Володимир В’язун, якому сьогодні відкривається меморіальну дошка. Москалів просто плющить від того, що ми бережемо пам’ять про таких героїв. Це дуже важливо”, – зазначив представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар. Захід продовжився показом у школі документального відео полтавського телеканалу “ІРТ” (автор Іванна Димова), присвяченого В. В’язуну і створеного за ініціативи Офісу УІНП та рідних Героя.
Полтавський офіс УІНП
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
