Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “Вдома ти твердо стоїш на своїй землі і відчуваєш, що перебуваєш там, де й повинен бути”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Побувати в довоєнному Херсоні

Слово Просвіти, №01 за 2025 рік

У Мистецько-концертному центрі імені Івана Козловського Національної оперети України відбулася прем’єра вистави “На трьох”, яка, немов машина часу, повертає глядачів у Херсон до повномасштабного вторгнення. Це спільний проєкт митців з Києва та Херсона. Едуард ОВЧАРЕНКО Історія про молоду пару – Олю та Володю, які намагаються побудувати своє родинне щастя та звити сімейне гніздечко, але їм на заваді стає хтось третій – то мама, яка приїхала з-за кордону і виселяє їх із квартири, то господиня оселі, яка живе у другій половині найманої ними жилплощі і постійно підносить молодим квартирантам капосні “сюрпризи”… Але краще про виставу розкажуть люди, безпосередньо причетні до її створення. Альона Мовчан, авторка п’єси: “Зі мною зв’язалася режисерка Надія Агєєва-Швед і запропонувала написати легку п’єсу на кількох виконавців. Перед цим вона бачила в соцмережах, що йде вистава за моєю п’єсою “Котигорошко проти вікінгів”. Я кілька днів думала, і врешті вирішила, що це буде комедія про Херсон до повномасштабного вторгнення. Я й зараз живу у Херсоні, ходжу вулицями цього міста. Ходжу близько біля Дніпра, дивлюся на цю річку, на набережну, до якої так хочеться підійти. А спогади постійно повертають у минуле. Мрію, що знову ходитиму цією набережною, зустрічатимуся з друзями, ми гулятимемо, як раніше. Зробимо фестиваль, відчуємо мирне життя в мирному Херсоні. Це мрія кожного жителя міста, яке постійно перебуває під обстрілами. П’єса “На трьох” – це повернення в колишній мирний час. Я пишу про молоду пару, яка тільки починає жити разом. Молоді люди стикаються з певними труднощами. Я використала випадки, які траплялися з моїми знайомими. Думаю, що не треба нічого вигадувати, найцікавіше те, що вже було в нашому житті або житті знайомих. Після прем’єрного показу до мене підходили дівчата і розповідали, що під час вистави вони ніби поверталися у студентські роки. Бо жили у такої ж господині, як жінка, змальована в п’єсі. А одна моя землячка навіть захотіла передзвонити своїй колишній хазяйці до Херсона. Хотілося показати, як було і як буде, коли деокупують лівий берег і ми переможемо. У п’єсі – знайома багатьом ситуація, коли молоді доводиться шукати житло. Але йдеться не лише про це. Ще до повномасштабної війни багато людей їхали на заробітки за кордон. У кожного є вибір – залишитися вдома чи шукати кращої долі деінде. Зараз я обираю життя в рідному Херсоні. Нехай і під обстрілами, але вдома ти твердо стоїш на своїй землі і відчуваєш, що перебуваєш там, де й повинен бути. Імена героїв вибрала невипадково. Проте нехай це залишиться загадкою. Процес створення цього проєкту тривав недовго. Переговорила з Надією, деякий час виношувала ідею. Потім була на тренінгу в Києві. Тут у мене з’явилося натхнення. Почала писати п’єсу і завершила роботу буквально за кілька днів. Після цього ще допрацьовувала багато моментів, вже коли почалися репетиції. Вносили пропозиції і самі артисти. Вони по-своєму відчувають персонажів, по-своєму бачать ролі. Ця п’єса про відчуття себе у певному віці, про створення родини. Така тема близька молодим артистам, а Олександра Тарновська як мама відчуває цю тему по-своєму. Я була лише на першій читці. Далі – робота режисерки та команди. Для мене було сюрпризом побачити допрем’єрну здачу. Враження круті. Вийшло навіть краще, ніж я уявляла, коли писала. Зізнаюсь: коли я дописую якийсь твір, то кажу собі, що більше ніколи цього не робитиму. Люблю писати вірші, хоча й там інколи треба довго шукати вдале слово. Але процес написання прозових чи драматичних творів значно триваліший. Тому, коли дописала п’єсу “Котигорошко проти вікінгів”, то думала, що вже ніколи не писатиму. Потім з’явилася п’єса “На трьох”. А невдовзі мені зателефонували з херсонського радіо “Х. ОN”. У них військові і пожежники начитували дитячі казки. Запросили почитати і мого чоловіка, який працює пожежником-рятувальником. Запитали, чи я не пишу. Ау мене вже давно була задумка написати дитячу книжку “Рятівнички-бурундучки” про бурундуків-пожежників. Показати правила пожежної безпеки, поговорити про добро і дружбу. Вже написала першу історію. Думаю, що загалом їх буде близько п’ятнадцяти”. Надія Агєєва-Швед, режисерка-постановниця: “З Альоною Мовчан познайомились заочно на Міжнародному театральному фестивалі “Мельпомена Таврії”. Разом із директором Херсонського театру імені Миколи Куліша Олександром Книгою проводили цей фестиваль у Львові у перший рік повномасштабного вторгнення. Потім Альона змогла вибратися з окупації і ми познайомились особисто. Далі була моя перша співпраця з театром Куліша – вистава “Джива” Анатолія Матвійчука, яка вже понад рік іде на Камерній сцені ім. Івана Козловського Національної оперети України. Коли ставилась наша п’єса, Херсон було звільнено і Альона допомагала нам саме в Херсоні збирати автентичні голоси поетів Херсонщини, котрі використані в цій виставі. Під час спілкування з нею я дізналась, що вона пише вірші, п’єси. Напевно саме у цих діалогах й виникла ідея написання нової історії – легкої комедії, котра б на деякий час давала людям можливість перепочити й привнести у їхнє життя трохи позитиву. Моє життя тісно пов’язано з Національною оперетою України з дитинства. Саме тут були мої перші театральні кроки, а очільник театру Богдан Струтинський був моїм першим режисером на професійній сцені у виставі “Білосніжка та семеро гномів” ще в дитячі роки. Мабуть, випадковостей у житті не буває, і я знову маю чудову нагоду бути дотичною до Національної оперети. Під час роботи над виставою вносили зміни до п’єси. І це природно. Адже навіть найгеніальніший текст треба оживити, щоб актори могли знайти кожен свою органіку. Особливо коли йдеться про сучасну історію, більшість жартів народжуються тут і зараз. Під час всіх показів актори мають можливість імпровізувати. Зрозуміло, в межах лінії ролі своїх персонажів і відповідно до завдань. Звісно, є і фіксовані репліки, від яких персонажі не відходять. Будь-який репетиційний процес – це пошук, цікаві знахідки, котрі втілюються у твій задум, і ти спостерігаєш, як цей скелетик обростає новими ідеями і переростає у неймовірний, неочікуваний результат спільної творчості. Адже театр – це мистецтво колективне, і коли в команді є така синергія – це надихає. Тоді створюється цікавий мистецький продукт, котрий відгукується у серцях і душах глядачів. Щодо виконавців. Олександра Тарновська – заслужена артистка України, відома актриса Херсонського театру імені Миколи Куліша, у виставі виконує одразу дві ролі Тамари Степанівни та Вольдемари Іванівни. Поліна Еккерт та Іоланта Богдюн – молоді, але доволі цікаві й неординарні виконавиці ролі Олі. Андрій Карпов – знаний актор театру і кіно, який має надзвичайно цікаве амплуа та харизму, співпрацює з багатьма театрами Києва, засновник Арт просто- “На презентації спільного проєкту Херсонського театру імені Миколи Куліша та Київського театру “Колесо”, в якому я беру участь, була акторка та режисерка Надія Агєєва-Швед. Після цього вона запропонувала мені зробити ще один спільний проєкт з Херсонським театром. Цього разу за участі Арт-центру імені Івана Козловського Національної оперети України. Я погодилася. Наприкінці серпня ми зустрілися. На той час завідувачка літературно-драматичної частини Херсонського театру Куліша Альона Мовчан написала п’єсу, яка має назву “На трьох”. Саме за цим твором ставили нашу виставу. У процесі роботи ми дещо переробили п’єсу і зробили замальовку про довоєнний Херсон. З режисеркою я познайомилася минулого року під час ХХV Міжнародного театрального фестивалю “Мельпомена Таврії”, на якому вона представляла свою виставу “Джива”. Потім вона запропонувала мені взяти участь у проєкті “Римова війна”, який відбувся на сцені Національної філармонії України. Там я читала вірші українських поетів. Мала можливість ближче познайомитися з творчою діяльністю Анатолія Матвійчука, спілкувалася з Євгеном Нищуком, якого вже добре знала раніше. Це була яскрава творча подія. Вже тоді з Надією Агєєвою-Швед зрозуміли, що наша творча співпраця має обов’язково продовжитися. Протягом своєї театральної діяльності мені пощастило співпрацювати з різними режисерами. Тож маю можливість порівнювати. Під час роботи над новою виставою була створена неповторна атмосфера. На репетиціях Надія надавала акторам максимальні можливості для імпровізації. Звісно, потім відсікала деякі моменти, але загалом чимало наших пропозицій, замальовок увійшло до вистави. Вважаю, що це перспективна талановита дівчина з амбіціями. Знаю про їхній спільний проєкт з артистом Анатолієм Сухановим у Музеї Марії Заньковецької. У цих акторів вийшов потужний творчий тандем. Я в усьому намагалася дослухатися до її режисерського задуму. Якщо все ж щось не подобалося, то ми це виносили на загал і вирішували разом. Крім Києва встигли показати виставу “На трьох” у Прилуках, де нас дуже тепло зустрів глядач. У мене у виставі дві ролі – Мами і Вольдемари Іванівни. Що стосується першої, то здається їй треба було б приділити більше уваги у виставі. Натомість Вольдемара Іванівна виписана більш об’ємно та яскраво. Я сама уродженка Херсона і знаю цю тітку, її звати тьотя Роза. Вона продавала насіння на ринку, а ще гадала на картах. Оце і є справжній Херсон!”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин