Постать · “Ювілейні програми в кожному окремому випадку реалізовувалися коштами місцевих громад”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Маркіян Шашкевич — сьогодні
Слово Просвіти, №02 за 2013 рік
Роман ЛУБКІВСЬКИЙ
“Державне” незнання чи ігнорування знакових по$ статей національного від$ родження? У перед’ювілейні дні (особли# во тоді, коли наближається важ# лива (кругла) річниця, виникає багато питань. Чи ювілей відзна# чатиметься лише за “місцевою” схемою? Чи матимуть до нього стосунок державні структури? А який буде резонанс? Загальноук# раїнський? Міжнародний? На превеликий жаль, у нас від якогось часу склалася й зак# ріпилася чи не єдина форма від# значення важливих загальнона# ціональних дат і подій — риту# альна. За буденною суєтою, без# конечними політичними перего# нами, в пасивному, збайдужіло# му ставленні до нав’язуваних суспільству совкових і кічевих “вартощів”, ми, здається, приза# були, задля чого потрібно пере# читувати календарі, утворювати ювілейні комісії, підписувати укази й розпорядження. А коли все#таки директиви не “заляга# ють”, а виконуються, — пам’ят# ники споруджують, музеї рестав# рують і будують нові, меморіаль# ні таблиці врочисто освячують, а полум’яні промови виголошу# ють не тільки письменники, — чи задумуємося про те, який вплив мають (і матимуть) юві# лейні заходи на наше життя, чи можуть чогось навчати, чимось зараджувати, щось залишати в серцях дітей, які з квітами в ру# ках зустрічають таких бажаних і дорогих гостей у селі чи в містеч# ку, святково прибраному з наго# ди великої події? Так, ювілей Маркіяна Шаш# кевича, ювілеї інших учасників “Руської Трійці” належно не по# шановано. Враховуючи те, що ці дати збіглися з 20#річчям віднов# лення суверенної, соборної дер# жави, український народ прини# жено в болючий спосіб. Завдано кривди, якої не можна затулити жодними найвигадливішими програмами та врочистими за# певненнями. Державні інститу# ції, окрім того, нічогісінько не зробили для видання творів Мар# кіяна Шашкевича, популяризації його творчості серед української діаспори. Тим часом громадськість до 200#ліття Шашкевича почала го# туватися заздалегідь. Ініціативні групи чи окремі особи подавали листи до колишнього та “діючо# го” Президентів України, до Мі# ністерства культури та багато до кого. Повторюю: щодо ювілею Шашкевича ми не почули жодної відповіді. Сподівалися на допо# могу від дуже багатьох людей, — свідомих, інтелігентних, які зай# мали високі посади. Очікування завершилося тим, що був прове# дений невеличкий вечір у сто# личному Будинку вчителя, і то за рахунок групи львів’ян, активіс# тів Шашкевичівської Комісії. Алей за те спасибі… Правда, деякі ін# ші місцевості долучилися до по# шанування, але “велика преса” того не помітила. Або промовча# ла. Та підкреслюю: ювілейні програми в кожному окремому випадку реалізовувалися кошта# ми місцевих громад, зусиллями патріотів, ентузіастів і добровіль# них помічників, людей різних за професіями та належністю до конфесій, зате об’єднаних лю# бов’ю до Апостола українського національного відродження — Маркіяна Шашкевича і його поб# ратимів із “Руської Трійці”.
ним роком, із кожним поколін# ням набуває міцності народна традиція щорічного пошануван# ня пам’яті Маркіяна Шашкевича на Білій Горі, яку паломники під# носять до символу, порівнюючи її з Чернечою горою біля Канева. Люди старшого покоління добре пам’ятають, що майже до середи# ни 60#х років минулого століття в кожній селянській хаті й помеш# канні священика можна було по# бачити портрети Шевченка, Шашкевича і Франка поряд із об# разами#іконами. Ідеологічний терор супроти учасників пошану# вання Шашкевича в Україні три# вав понад півстоліття, і тільки по# чаток 1960#х, коли внаслідок по# літичної “відлиги” в нашу літера# туру повернулися Пантелеймон Куліш, Борис Грінченко, Олек# сандр Олесь, коли мотив захисту рідної мови став визначальним у творчості Максима Рильського, Андрія Малишка, Дмитра Пав# личка та наймолодших “новоб# ранців” поезії — Василя Симо# ненка, Івана Драча, Миколи Він# грановського, актуалізуються і творчість Маркіяна Шашкевича, і його патріотичний чин, а це, своєю чергою, внесло нові моти# ви в Шашкевичіану за межами України. Пригадую дуже добре, аж до подробиць, деякі етапи відзна# чення 150#річчя Шашкевича. Пам’ять сягає 60#х років, коли в Підлиссі Золочівського району на Львівщині було закладено гра# нітну стелу на місці садиби, де півтора століття тому народився Будитель національної свідомос#
ті, борець за рідну мову, творець нової української літератури в Га# личині. Ювілейний тон задавав Львівський університет на чолі з великим ректором — ученим і патріотом Євгеном Лазаренком. Завдяки його ініціативності й на# полегливості скульптор Дмитро Крвавич створив знамените пог# руддя Маркіяна, котре було від# лите в кількох екземплярах і вста# новлене в Підлиссі, Львові, а од# не передане в м. Бережани (Тер# нопільщина). З’являються перші скромні експозиції (наприклад, при сільській бібліотеці в Підлис# сі, Львівській середній школі №34, названій іменем Шашке# вича ще в другій половині ХІХ ст. До пісенного репертуару повер#
нулася знаменита “Веснівка”, ана сценах — міських та сільських — зазвучали поезії “Хмельниць# кого обступленіє Львова”, “О Наливайку”, “Руська мати нас родила”… З’явилися друком пер# ші (після кількадесятилітньої пе# рерви) наукові дослідження, статті в журналах і часописах. Через чверть століття, у трав# ні 1986 р. проблему відзначення 175#річчя від дня народження М. Шашкевича було порушено під час письменницького — т. зв. “чорнобильського” з’їзду. На ви# могу львів’ян було створено Рес# публіканський ювілейний комі# тет на чолі з Олесем Гончаром. Львів’янам випала честь органі# зувати всю підготовчу роботу. Кожен із нас добре розумів: рі# шення про “ювілейні заходи” — ідеологічне, отже, має двобічний характер: формально — буде від# значено ювілей людини, чий внесок у скарбницю національ# ної культури великий, а фактич# но — будуть спроби “нейтралізу# вати” патріотичні настрої в мо# лодіжному середовищі за раху# нок вигідних режимові тлума# чень. Але наша злагоджена пра# ця, оперта на велику традицію народного пошанівку до Шев# ченка, Франка, Шашкевича, принесла щедрі плоди. У Підлис# сі фактично на пустельній місци# ні воскресла з небуття старосвіт# ська будівля#музей. У Львові — відбудовано неповторної краси дзвіницю церкви Святого Духа, а фундаменти самого храму про# трасовано на майбутнє. А ще че# рез два роки біля дзвіниці (відто#
ді — музею “Русалки Дністро# вої”) встановлено пам’ятник Маркіянові Шашкевичу. До речі, освячення і відкриття його відбу# лося того ж дня, коли перед Оперним театром демонтували монумент Леніну… Ось такий промовистий збіг обставин! Щодо врочистостей, то вони відбувалися і на Львівщині, і в Ки# єві, і навіть у Москві та Мінську. Крім того, вийшло в світ багато ювілейних публікацій. Уперше здійснили наукове перевидання альманаху “Русалка Дністровая”.
Яка краса — народження музеїв!.. Перефразовуючи слова кла# сика: “Яка краса — відродження країни!”, я хотів провести анало# гію — бо ж кожен повноцінний музей — це історія країни в мініа# тюрі, відродження в масштабі кількох експозиційних кімнат ці# лих пластів нашого національно# го буття. Важливо, що відкрита 1986 ро# ку меморіальна садиба в Підлиссі стала місцем паломництва, утвер# дилася як музей#символ. За чверть століття він збагатив свої фонди, які колись починалися з Маркіянового камертона, першо# го видання альманаху “Русалка Дністровая”, етнографічних рари# тетів і побутових предметів ХІХ ст. Через чверть століття виникла потреба відремонтувати самі бу# дівлі — головну та допоміжні. На допомогу прийшов директор філії “Магістральні нафтопроводи “Дружба” Тарас Батенко. У Львові капітально відремонтовано і тех# нічно переобладнано Музей “Ру# салки Дністрової”. Велика заслуга в цьому народного депутата Укра# їни Петра Писарчука. Найважливішими здобутками 2011 року можна вважати ство# рення двох нових музеїв: у с. Не# станичі Радехівського району та с. Новосілки Буського району. Три роки (1838—1841) пере# бування в Нестаничах, далекому, вбогому селі на межі з Волинню були для молодого священика та його дружини суворою життє# вою випробою. Про це дізнаємо# ся з Маркіянових листів і пере# казів, що дійшли з тих часів. У Нестаничах народився син Мар# кіяна — Володимир Шашкевич (продовжувач батькової справи,
2011 року я виступив на сторінках “Слова Просвіти” з нотатками під заголовком “Ювілей у зоні відчуження”. Ішлося про 200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича. Жодної реакції з боку найвищої державної влади. А коли голова “Просвіти”, народний депутат України Павло Мовчан через парламентську комісію таки “пробив” проект постанови, то Верховна Рада ухвалила …аж два документи, мабуть, з однією метою: відмахнутися від набридливих “національно стурбованих” людей. Ніякими виявилися й зусилля Уряду, покликаного їх реалізувати. Спрацювало одверте неприйняття Маркіяна Шашкевича в умовах… незалежної України. Пам’ятаємо: ініціатори злочинної “мовної” кампанії саме в цей час “протягували” сумнозвісний антиконституційний закон, і їм аж ніяк не хотілося, щоб — через ювілей Маркіяна Шашкевича — лунало слово на захист рідної мови та національної гідності українського народу: виявляється, якийсь слабосилий священик через голови поколінь подає нащадкам разючу зброю!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
