Український шлях · “Вони довгий час вели бої з ворожими військовими частинами та були провідниками маршових відділів на своїх, так добре їм знаних, верховинах”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
«Ми зродились
Слово Просвіти, №02 за 2013 рік
За час Незалежности, а особливо у рік 70-ліття створення УПА, з’явилося багато матеріялів про бійців нескореної армії. Але хоч скільки про це писали б тепер, ніколи не вичерпається тема, на правдиве висвітлення якої впродовж довгих десятиліть не тільки було накладено табу, ай роль УПА в українській історії оббріхувалася всіма можливими й неможливими способами. Не зайве підкреслити, що, захищаючи рідну землю, Українській повстанській армії доводилося боротися з арміями й иншими збройними формуваннями трьох держав: Німеччини, Польщі, Радянського Союзу. Сьогодні розповімо про молодих патріотів на прикладі лише одного навчального закладу. А такі жертовні та безстрашні юнаки й дівчата прийшли у лави повстанців чи не з кожної школи, інституту, села і міста. Вони не вважали себе ні героями, ні жертвами — вони просто захищали рідну землю.
Вишкіл Вихованці Української учи# тельської семінарії, яка в 1940— 1944 роках з ініціятиви професо# ра Яґеллонського університету
Володимир Кубійович
Володимира Кубійовича діяла у лемківському місті Криниці, бу# ли життєрадісні й талановиті. Во# ни прагнули стати вчителями, але воєнні дії внесли корективи в їх# нє життя. Освіта допомогла мо# лодим людям усвідомити свою належність до нації, свободу якої можна було здобути лише бо# ротьбою з окупантами. Тому по# руч із навчальною програмою студенти поглиблено вивчали іс# торію рідного краю, займалися спортом, а деякі з них стали чле# нами підпільної групи ОУН, яка від весни 1942 року діяла в бурсі (гуртожитку). У своїх пізніших спогадах, пе# ребуваючи в еміграції, тодішній директор семінарії Омелян Цісик писав: “Чи наша, учителів, праця пішла намарне? Чи сліду по ній не осталося? Важко на ці питання відповісти… Частина з них разом зі своїми насильно виселеними батьками пішла у світ із закінче# ною фаховою освітою, а частина
Омелян Цісик
— у чужі світи з невимовним бо# лем по втраченій Батьківщині… Велика частина юнаків заповни# ла лави УПА. Вони довгий час ве# ли бої з ворожими військовими частинами та були провідниками маршових відділів на своїх, так добре їм знаних, верховинах…” Навчаючись, семінаристи не# легально відвідували вишкільні заняття, які на Парковій горі проводив ідейний вихователь мо# лоді Мирослав Котович, а також підпільники з вищого проводу. “Досвітком ми викрадалися з бурси через балкон і йшли на
Мирослав Котович визначене місце. Добре не пам’ятаю всіх, хто був у тій пер# шій групі; пригадую лише деяких хлопців. Це були: Микола Філь, обидва Михайли Федаки, Остап Фака, Василь Дмитришин, — розповідав Анатоль Вороняк. — Хлопці дуже переживали, коли ставали в ряд на “струнко” і по# шепки промовляли Декалог ОУН. Це було небезпечно, бо ко# ли б німці накрили нас, то роз# стріляли б або загнали в концта# бір. Цікаво те, що ніхто з бурса# ків, які не належали до нашої ор# ганізації, не звернув уваги на на# ші нічні#досвітні відлучення. По вишколі кожний із нас мав уже свою групу, з якою проводив за# няття, але це відбувалося вже в кімнатах бурси”. Розповімо про деяких із них.
Анатоль Вороняк (псевда “Хмара”, “Богун”) Народився 1925 року в с. Чер# мно на Холмщині, повіт Тома# шів, у селянській родині. Навча# ючись в Українській учитель# ській семінарії (1940—1944 рр.), був активним учасником худож# ньої самодіяльности і спортсме# ном, головою (старостою) шкіль#
ної самоуправи й очолював шкільний курінь молоді. Зі спогадів учительки Наталії Волошинської: “З хлопців добри# ми і серйозними учнями були Анатоль Вороняк, молодший і старший Федаки та багато ин# ших… Мені особливо запам’ятав# ся Шевченківський концерт, на якому директор Омелян Цісик підготував з учнями містерію “Великий льох”. Ведучим у цій містерії був Анатоль Вороняк. Він також дуже гарно декламував “Кавказ”, за що отримав бурхли# ві оплески”. Ще підлітком Анатоль бачив, як польські банди нападали на українські села, вбивали людей, руйнували церкви. Тому 1940 ро# ку вступив в ОУН, у 1942— 1943 рр. пройшов оргвишкіл. 1944 року — він уже в активному підпіллі під псевдо “Хмара”, бере участь у роззброєнні німецької поліції у селах Гладишів і Крам# пна. Пройшов спецвишкіл під# пільної праці. Улітку 1945 р. за дорученням райпроводу ОУН спільно зі “Смирним” (товари# шем із семінарії Михайлом Феда# ком) організував групу на Захід# ній Лемківщині. 1945 року заарештований ен# каведистами, які передали його польському уряду безпеки. За два місяці звільнений через брак до# казів. Разом зі “Смирним” ство# рив бойову групу самооборони й роз’яснював лемкам політику пе# реселення українців зі своїх пи# томих земель до УРСР. Райпровід “Бескид” (після реорганізації — “Верховина”) у вересні 1945 р. доручив молодому підпільнику очолити відповідаль# ні реферантури під проводом “Пугача” (Миколи Філя, ще од# ного товариша із семінарії). Ви# конуючи завдання, 29 червня 1946 р. Анатоль потрапив у засід# ку прикордонної застави поль# ського війська. На щастя, встиг знищити всі документи і вдавав із себе “невинного” хлопця. “Тож мене не передали до уряду безпе# ки, — розповідав пан Анатоль, — а тільки до штабу 32#го полку польського війська, де я викону# вав функції перекладача”. Досвід підпільника, впевнена поведінка і прихильність польського офіце# ра#антикомуніста зробили свою справу: після піврічного ув’яз# нення “Хмару” звільнили. Оселився у Любліні. Працю# вав чорноробом на залізничному двірці й навчався у вечірній шко# лі, згодом закінчив загальноос# вітній ліцей і Вищу економічно# кооперативну студію і працював у споживчому кооперативі.
1956 року брав участь у І з’їзді Ук# раїнського суспільно#культурно# го товариства в Польщі. Був авто# ром Альбому українських церков, який вийшов друком у Лондоні.
Микола Філь (псевда “Пугач”, “Думич”) Народився в селянській роди# ні 1923 року (с. Жапалів Любачів# ського повіту). В Українській учительській семінарії організу# вав камерний бурсацький хор, в якому співало 15—20 семінарис# тів, був його диригентом. 1944 р. став командиром бо# йової групи УПА, а в січні 1945 р. призначений провідником ОУН у надрайоні “Бескид”. Обійшов усю Західну Лемківщину (повіти Коросно, Ясло, Горлиці і Новий Санч). 1947 р., коли збройні загони УПА були майже розбиті, про# бився з частиною проводу в аме# риканську окупаційну зону в Ні# меччині. Оселився в Мюнхені. Працював у різних редакціях ук# раїнських видавництв. Навчався в Українському Вільному Універ# ситеті, захистив ступінь магістра, а опісля — доктора гуманітарних наук. Тривалий час очолював ре# дакцію часопису для молоді. Тяжкі літа у підпіллі, великі зу# силля в праці й науці підірвали здоров’я. Помер 1983 року.
Євген Мельничук (псевдо “Білий”) Народився 1926 р. в с. Моло# дятичі на Холмщині. Початкову школу закінчив у рідному селі, з 1943 до 1944 рр. навчався в Укра# їнській учительській семінарії в Криниці. Член підпільної ОУН від 1943 р. Пройшов спецвишкіл конспірацій і дій у підпіллі. Уліт# ку 1945 р. заарештований НКВС і переданий у руки польської без# пеки, яка змушена була випусти# ти його через брак доказів вини.
Майже два місяці арешту не зла# мали юнака, який, захищаючи лемківську землю, продовжив боротьбу тепер уже проти кому# ністичної влади. Був у бойовій групі “Смирного” (Михайла Фе# дака), за наказом райпровідника перейшов до праці в проводі ОУН надрайону “Бескид”, про# відником якого був “Пугач” (Ми# кола Філь). Коли об’єднані дії прокому# ністичного польського й чесько# го військ розбили збройні сили УПА, Євген із групою бійців про# бивався в американську зону. Не# далеко від австрійського кордону в сутичці з чеською безпекою був важкопоранений і потрапив у по# лон. Підлікувавши полоненого, чехи віддали його в руки НКВС. Допити у в’язницях Львова, Киє# ва, Харкова, вирок — 25 років концтабору. Перейшов етапами до різних гулагів Сибіру і Казах# стану. 1955 р. звільнили по амніс# тії. Помер у Тернополі на 36#му році життя.
Михайло Федак, син Теодора (псевда Смирний”, “Бриль”) Народився 1923 р. в с. Роп’ян# ка на Лемківщині. Батьки — се# ляни. Навчався в Українській учительській семінарії в Криниці з 1940 до 1943 рр., займався спор# том, співав у шкільному хорі. Був товариський і веселий на вдачу. Хлопці#семінаристи називали його “Кайзер”, а дівчата — “Ба# раболька”. Вони й не здогадува# лися, що юнак — член ОУН (з 1940 р.), співорганізатор мережі ОУН на Західній Лемківщині, сотник у курені “Хріна”. Мав псевда “Смирний” і “Бриль”. 1945 р. зорганізував групу са# мооборони для захисту лемків# ських сіл від нападів польського війська, брав активну участь у бо# йових діях. 1946 рік — провідник куща ОУН, з 1946#го — командир бойової групи самооборони і зв’язку з закордоном у надрайоні “Верховина”. Його боївка, яка за# безпечувала зв’язок і вихід під# пільників ОУН#УПА до амери# канської зони, діяла на Лемків# щині найдовше — до осени 1947 р. Опісля еміґрував до Канади. Працював директором Україн# ської школи в Торонто, був ак# тивним діячем в Об’єднанні лем# ків у Канаді. Автор багатьох ста# тей, репортажів, нарисів.
Михайло Федак, син Миколи (псевдо “Сокіл”) Михайло, син селянина зс. Роп’янка, що на Лемківщині,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
