Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Український шлях · с. 7сторінка оригіналу ↗

із крови народу»

Слово Просвіти, №02 за 2013 рік

біля Кросна, народився у 1922 р. Навчаючись в Українській учи# тельській семінарії, співав у хорі. Друзі називали його “Старий”, бо був на рік старший від иншого Михайла — сина Теодора. Член ОУН з 1941 р. Мав псев# до “Сокіл”. Після матури, з 1943 р., вчителював. У 1945 р. пе# рейшов у підпілля, був учасни# ком збройної групи самооборо# ни. 1946 року отримав дозвіл ви# йти з підпілля. Виїхав за кордон. Помер 1974 р. в Чикаго. Іван Щерба (псевдо “Соловей”) Народився 1925 р. в с. Свір# жова Руська, повіт Ясло Краків# ського воєводства, в селянській родині. З 1941 до 1944 рр. навчав# ся в Українській учительській се# мінарії в Криниці. У серпні 1944 року, з набли# женням фронту до Дукельського перевалу, вступив в УПА. Тут зус# трів своїх друзів із семінарії: те# пер уже сотенного Михайла Фе# дака, командирів відділів УПА Миколу Філя, Анатоля Вороняка і одержав наказ очолити мережу зв’язку й розвідки під псевдо “Соловей”. Спільними силами повстанці роззброїли поліцію в селах Крампній і Гладишові, обо# роняли лемківські села від наско# ків польських шовіністичних формацій та більшовицьких пар# тизанів, які грабували та палили лемківські села, вбивали свяще# ників, учителів, національно сві# домих селян. Після переселення в УРСР за# кінчив Львівський університет. Працював директором школи, завідував кабінетом іноземних мов Львівського інституту вдос# коналення вчителів. Нагородже# ний численними грамотами різ# них рівнів, медалями. Іван Омелянович із родиною живе у Львові, безмежно любить рідну Лемківщину й Україну. Постійно читає і дописує в періо# дичні видання (“Наше Слово”, “Дзвони Лемківщини”, “Лемків# щина”, “Ватра”), збирає лемків# ські пісні, легенди, вивчає доку# менти з історії Лемківщини й на# ціонально#визвольної боротьби УПА, участь у ній лемків. Заступ# ник голови і голова наукового відділу Братства ветеранів націо# нально#визвольної боротьби іме# ни Романа Шухевича. Микола Мишко (гулагівський №740) Миколі Мишкові не було й двадцяти, коли він вступив в ук# раїнське підпілля. За спиною за# лишилися початкова школа в рід# ному селі Святкова Мала (повіт Ясло на Лемківщині), семирічка у Святковій Великій, учительська семінарія в Криниці. Заочно нав# чався у Технічно#господарському інституті в Подєбрадах (Чехосло# ваччина) і вчителював у селі Но# виця Перегінського району Іва# но#Франківської (тоді Станіслав# ської) области. Його батько, унтер#офіцер австрійської армії, пізніше укра# їнський Січовий стрілець, у своїй хаті давав притулок членам під# пілля. Внаслідок провокації 1947 року Миколу разом із дружиною Василя Андрусяка (полковника УПА “Різуна”—“Ґрегота”) Євге# нією і їхнім сином заарештували. За участь у національно#виз# вольній боротьбі молодого під# пільника засудили на 10 літ. Си# дів у тюрмі №1 Станіслава, в тюрмі на Лонцького у Львові, від# бував покарання в гулагах Пів# нічного Уралу, Казахстану, у Вор# куті, після страйків — у штраф# них таборах “Сарань”, “Кебас# жук”, на шахтах №№3, 11, 62, на будівництві ТЕЦ#2, потім — зас# лання під недремним оком ко# мендатури міста Воркути, де кожних 15 днів мусив відмічати# ся. Гулагівський №740. 1956 р. повернувся в Україну. Проживав у Самборі Львівської области, працював слюсарем. Ні# коли не шкодував, що пов’язав свою долю з УПА, не опускав руку найважчі хвилини, до останніх днів життя був оптимістом і мав почуття гумору. Відважна розвідниця “Тетяна” Анні Черешньовській було 15 років, коли вона приїхала з рід# ного села Стежниці, що коло Ба# лигорода на Лемківщині, до міста Криниці, щоб вивчитися на вчи# тельку. Здібна, кмітлива, старан# на, товариська, Ганнуся була од# нією з найкращих семінаристок і, мабуть, стала б добрим педаго# гом, але вона хотіла жити і пра# цювати у своїй незалежній дер# жаві, свободу якої ще треба було здобути. Тому 1943 року стала членом підпільної сітки ОУН Лемківського надрайону, а з 1944#го — розвідницею у відділі командира “Чорного” під псевдо “Галина”. Часто вбрана як селян# ка, вивідувала важливу інформа# цію і попереджала повстанців про небезпеку. Так, уночі 23 жовтня 1944 р. побачила, що в сусідньому селі з’явилися більшовицькі танки і військо та повідомила сотні ко# мандирів “Чорного” і “Хоми”, що ворог готує облаву на село Лі# щаву Горішню. Повстанці ви# йшли назустріч двотисячному війську й 24 жовтня відбувся ве# ликий цілоденний бій, у якому загинуло 17 вояків, серед яких поручник “Хома”, шестеро були поранені. У цьому бою брала участь і відважна дівчина. Коли прийшов наказ проводу демобілізувати сотню “Чорного”, Ганнуся перейшла на теренову роботу. Під псевдо “Тетяна” пра# цювала провідником Українсько# го Червоного Хреста в околиці Команчі аж до 1947 р. Опікувала# ся пораненими стрільцями, за# безпечувала 96#й відтинок ліка# ми, бандажами, ходила в розвід# ку. В жіночій сітці ОУН виховува# ла молодь і жіноцтво. Якось у селі Мичківцях її спіймали поляки, але завдяки приготованому алібі і впевненій поведінці відпустили. Тим часом надійшло повідомлення з Ліська, що це українська підпільниця, за нею вислали погоню, та спритній дівчині вдалося втекти. І ще не раз, заскочена ворогом, під куле# метним вогнем вона виривалася з обіймів смерти. Під час облави на село Ца# ринське вивезла на санях хворого на тиф стрільця до с. Сухі Ріки, дорогою ледве не втопившись у глибокому потоці. Іншим разом, коли переїжджала з хворим через ріку, заломився лід, і вони впали у воду. Дівчина винесла вояка до берега, хоч покалічила об кригу руки і ноги. Під час найбільших облав на# весні 1947#го, обдерта, боса, ви# холоджена, підтримувала на дусі стрілецтво. 14 серпня, взявши провід на себе, разом із друзями (“Марійкою”, “Мартою”, “Сти# ром” і “Дунаєм”) вирушила на велику Україну. Без мапи і зв’язку йшли навмання, аж поки не на# лагодили контакт із місцевими повстанцями. Восени 1947 р. Ганнусю пере# вели на роботу в штаб. Вона швидко навчилася друкувати на машинці й виконувала особливо відповідальні доручення проводу. За зиму вивчила військову літера# туру (польову і внутрішню служ# би, зброєзнавство, міномети і мі# нування, партизанську тактику). Переписала дві книжки коман# дира “Хріна” — “Крізь сміх залі# за” і “Зимою в бункері” та “Спо# гади чотового Островерха”. Зі спогадів Степана Стебель# ського: “Бойова подруга “Тетяна” особливо відзначилася під час наскоку більшовицької старшин# ської школи МВС дня 18 серпня 1948 р. В хвилини найсильнішого ворожого вогню з кількох куле# метів на крило, де знаходилися поручники “Кармелюк” і “Хрін”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин