Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
СТРІЛА Суб’єктивна антологія · с. 8сторінка оригіналу ↗

Микола РУДЕНКО (1920—2004) «Енергія духовної стріли»

Слово Просвіти, №02 за 2013 рік

Упорядник і автор літературно-критичних розвідок лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ Енергія духовної стріли — То є найліпші для народу ліки. М. Руденко Доля Руденка-поета — віддзеркалення консерватизму літературного середовища, критичної думки зокрема. Неготовність їх до сприйняття духовної продукції, що випадає із загального ряду. Надто якщо її новизна постає у шатах традиції і зміст превалює над формою. Це в свою чергу схиляє до розмислів про байдужість суспільства, враженого вірусом споживацтва, про нездатність його пошанувати те, що заслуговує на пошанування. Ім’я Руденка сьогодні майже випало з обігу. Його якщо й згадують, то передусім як дисидента, автора художньої та наукової прози. Факт кричущої несправедливості. Руденко як поет філософської рефлексії — явище рідкісне у своїй цілісності. Глибока поезія немислима без філософії. Але те, що в інших мало вияви спорадичні, для нього стало домінантою, нормою, сутністю і сенсом існування. Жоден із поетів — ні до нього, ні після нього — не переймався Загадка Чи креслив хто, чи хтось із глини Спочатку виліпив модель, — Прообраз першої людини, Яка поселиться між скель? Чи плакав хтось? Чи в краплях поту Терзанням хмурилось чоло, Коли ліпив оцю істоту Собі на радість і на зло? Не зрадив майстра смак художній, І світлий геній не зачах, — Живої думки порух кожний Висвічує в людських очах. марим снами?”. “Що ти чи хто ти, пітьма непроглядна, — в чому твоя нерозгадана суть?”. Поет не довіряє Канту: “Як річ існує — ось питання: для нас, для себе чи в собі?” Перегукуючись з Тютчевим, мотто з якого узяв до свого вірша, і частково йому опонуючи, він твердить: “Оні, гроза — це потрясіння живих небес, живої суші. І сиплеться живе насіння з живих світил у наші душі. І хвилі, зорями зігріті, в собі несуть живу основу, бо тільки у живому світі ти міг живу здобути мову”. І виділяє при цьому: живих, живої, живе, живих, живу, живому, живу. Вірш написаний у пору, коли вже існував російський переклад книги Тейара Шардена “Феномен людини”. Немає сумніву, що Руденко читав цей твір французького мислителя, який стверджував, що Всесвіт — живий організм. Маємо й вірш Руденка під цією ж назвою. Чому саме Шарден? Адже й до нього не раз висловлювалася ця думка. Тому, що в одному з наступних віршів поет говорить про так звану точку Омега, а це виплід уяви Тейара Шардена. Точка Омега — фаза світової еволюції, фінальний період історії, коли людство увійде в світ Божественної досконалості, в лоно вічного Світла. Французький філософ був прихильником ідеї цілісного знання: синтезу науки й релігії. Можливо, саме цей факт спричинився до того, що правовірні марксисти поставилися якоюсь мірою поблажливо до цієї праці. За Шарденом, людство зіллється в точці Омега. Настане Мабуть, в Сонце піду — До братів, І усе там знайду, Що хотів. Хаос Як небо без землі І як земля без неба, Так я в холодній млі Караюся без тебе. Я мовити хотів Не про закони руху — Є хаос почуттів, Є темний хаос духу. Хоч прийдуть до злиття Дві статі неодмінно, Та хаос під життя Вже підкладає міну. О клятий дідуган З обличчям божевільним! Я не терпів доган — Я прагнув бути вільним! Великим жить хотів, А не вузьким обніжком. Та хаос хихотів, Як гном, під нашим ліжком. Наджиття і Надлюдство. Омега — об’єднання без змішування, злиття без поглинання, інакше кажучи, духовна соборність. Припускаємо, що й цей момент міг захопити українського поета, обтяженого знанням безрадісної рідної історії. Так чи ні, а переймання ним цими ідеями не підлягає сумніву. І зрештою, не вельми вже й важливо, що не тільки Шарденом Всесвіт сприймався як Божественна плоть, а природа як таємниця. На вічні питання відповідей немає. Тому вони й вічні. “Дух заперечення, дух великий, — ліва рука зоретворної моці! Ти уособлений чи безликий, де ти живеш у всесвітнім потоці?” “Хіба при ньому відмирає Сила, що в суглинках та у глибинах вод всю безліч форм живого сотворила, програму вклавши в генетичний код?” Ці та інші подібні питання змушують згадати про так звану наукову поезію. Але Руденко не захоплюється тим, що називають романтикою наукових шукань, він розуміє, що досягнення науки й техніки не тільки позитив, ай потенціальна небезпека, на яку, до речі, вказав ще Баратинський. Вони для нього тільки привід, щоб зазирнути за грань видимого, у потаємні глибини Всесвіту. Всесвіт — одна з найулюбленіших його лексем. Він вживає її безліч разів. Називає себе громадянином Всесвіту. Многократно твердить про злиття з ним. Але Всесвіт — це й людина. Івона здатна вмістити його в собі. Одна з кращих поетичних книг Що хотів, що бажав, Брав зі сну… На землі не дожав — Там дожну. 1966 * * * * * * Руденка так і називається “Всесвіт у тобі”. Можна говорити про антропоцентризм автора, можна його й заперечувати. Він так уперто шукає місця людині в Безмежності, що забуває про сказане, повторюється. Це не є недолік. Це впертість хвилі, яка знову й знову йде на приступ, щоб прихопити частину берега. Не кожна правда надається до привласнення чи й наближення, універсальна ж — манить як горизонт, то й поет повертається до неї знову. Філософія у певному сенсі — зачароване коло, вийти за межі якого розуму не дано. Тому й одвічні питання. Та є ще й питання-острахи, питання-сумніви, питання-застереження, питання-зітхання, питання як визнання безпорадності. “Сама безмежність — це жива істота, та як людиною стає земля?”. “Де той граніт, від котрого мене відрубано, щоб витворить людину?”. “Куди веде нас жалібниця-смерть після страждань, яких не оминути?” Є й легші, приземленіші питання: “Чи ми себе не перетворим на мертвий плин радіохвиль?”. “О час земний! Чи ти з людським обличчям? Чи є ще добрі люди на землі?” І навіть: “Скільки ж вона проіснує — криниця, з котрої слово моє витіка?” У Руденка-поета були всі підстави ображатися на сучасників. Його напружені духовні шукання лишилися ними непоміченими. Зокрема й початок сходження на вершину. “Безсмертний дух в мені долає звіра, щоб звір отой не подолав мене”. “Я живу, як живе антена, що приймає світи на екран”. “Є глибінь захованого зміс- В порушення всіх прав Він, як і личить гному, Небесне відібрав, Зіткнувши на земному. Тепер в холодній млі Я сам-один, без тебе. Як небо без землі І як земля без неба. 1969 Я визрів і прозрів — мені нема неволі І слово не вмира на зімкнутих вустах. Душа моя живе, неначе вітер в полі, — Крилатим немовлям шугає по світах. Я бачу крізь сонця — я так далеко бачу, Що байдуже мені до всіх моїх скорбот. У горі не стогну, в розпуці не заплачу І скреготом зубів не закривавлю рот. Я страх відкинув геть, байдужий став до болів. У грудях миготять зірниці потайні. Колись я в світі жив. Тепер, позбувшись волі, Я цілим світом став… І світ живе в мені. 13.11.1977 Життя — це ти. Твої маленькі руки Тримають світ, який живе в мені. Пустельним вітром падають розлуки На наших зустрічей короткі дні.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин