Тільки в “СП” · “На ловця і звір біжить! Нещодавно в Інтернеті мені трапилася репродукція акварелі Тараса Шевченка”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Презентуємо нову книжку письменницьких розвідок Антонії Цвід “Таємниці Тараса Шевченка: Кохані жінки. Міфи і правда” Фрагмент
Слово Просвіти, №02 за 2023 рік
Від авторки. На основі архівних матеріалів, споминів сучасників, творів поета, новаторських досліджень сучасних шевченкознавців та авторського розслідування матеріали книжки відтворюють правдиві сторінки потаємного життя Тараса Шевченка. Невідомі документи, які розшукала дослідниця, гіпотези та міфи, зібрані в одному дослідженні, додають до образів жінок у творчості поета та художника неповторних і неочікуваних барв… Науково-популярне видання для освітян, істориків, шевченкознавців, молоді, а також для всіх, хто цікавиться життям і творчістю Тараса Шевченка.
Дівчина з Лаврських пагорбів – мати прямого нащадка Шевченка? Дмитро Павличко, тримаючи в руках мою трилогію “Возлюбленик муз і грацій”, запитав: “А Ви згадали в романі про ту дівчину, з якою Шевченко прогулювався на Лаврських пагорбах? Хто вона?” А й справді – хто вона була? Це спонукало мене до пошуку. Мої письменницькі розслідування вдалося зрештою підтвердити деякими архівними матеріалами, та ще й віднайденими таємними родинними реліквіями в самому Седневі. Отже, біографи Шевченка досі гадають, хто була та загадкова дівчина “с замечательным личиком”, з якою, за спогадами О. Афанасьєва-Чужбинського, поет зустрічався на Лаврських пагорбах. Висувалися різні версії. Вочевидь, може існувати невідома пряма Тарасова родинна гілка? Про ці трепетні побачення поета з милою дівчиною на Лаврських пагорбах у своїх спогадах О. Афанасьєв-Чужбинський, який мешкав тоді з Шевченком у хатині на Козиному болоті, писав: “По вечерам Шевченко начал пропадать и не говорил, где просиживал до полуночи... На живописной дикой тропинке, ведшей из Царского сада на Подол прямо через скалистый берег, я однажды нечаянно увидел Т. Г. в незнакомом обществе, состоящем из двух старух, нескольких детей и очень хорошенькой девушки. Последняя откинула вуаль. Раскрасневшееся личико ее, окаймленное светлыми волосами, было замечательно”. Евріка! “Через скалистый берег” – сьогодні між цими скелями прокладений місток закоханих, де молодята зав’язують червоні стрічки, навіть не здогадуючись про цей випадок у житті молодого Тараса. Чим не містика?! Але це – між іншим. На мій погляд, Тарас був таві мав „ожениться”! А фраза: „не дав мені докончить віку короткого на нашій любій Україні!” – явно вказує на причину того, що весілля Тараса не відбулося саме через арешт! “Весной они приехали, но я уже был далеко”, – напише він в біографічній повісті “Близнецы”, і саме ця Шевченкова фраза підтвердить, що йдеться про останню симпатію перед арештом. У повісті “Близнецы” читаємо про “лаврський” період: “Однажды я, давно как-то, отслужив раннюю обедню в Лавре, вышел по обыкновению на типографское крыльцо. (...) И только было начал сравнивать линии и тоны пейзажа с могущественными аккордами Гайдна, как услышал тихо произнесенное слово: “Мамо!.. Мне, мамо, всегда кажется, что я на этом крыльце как бы слушаю продолжение обедни”. Зачарований, він ішов за жінками аж до трактиру, де вони зупинилися, а згодом чаював у них в номері, а також на їхнє замовлення
Марія Стадниченко (за версією А. Цвід). Портрет невідомої в бузковій сукні (Офіційна назва). Т. Шевченко. Акварель (1846–1847)
намалював пейзаж з Лаврських пагорбів. “Рисунок акварельный был у меня давно начат. Я его тщательно окончил и на первом плане между липами нарисовал моих незнакомок и себя тоже нарисовал...”. Вочевидь, про цих седнівських жінок і йдеться у творі! На ловця і звір біжить! Нещодавно в Інтернеті мені трапилася репродукція акварелі Тараса Шевченка, на якій зображений пейзаж з персонажами на передньому плані на лаврських пагорбах, яка чомусь підписана “Невідомий рисунок Т. Шевченка” (Просто дивно, чому його не включили в офіційний перелік Шевченкових робіт, адже він саму повісті описує цей пейзаж?! Але у нас, а надто за тих часів, а нині за інерцією, багато що лишається поза бар’єром). Я зрозуміла, що дві дами, старша й молода, зображені між двома липами, це і є жінки, згадані в повісті і в спогадах О. Чужбинського. “Голова накрыта была, вместо обыкновенной женской шляпы, белым широким, без всяких украшений чепцом”. Так і є! Якийсь білий довгий покрив на голові жінки. На акварелі Шевченко трохи осторонь спілкується, можливо, з О. Чужбинським, з яким і зустрівся на пагорбах, а ще одна чоловіча фігура, либонь, належить другому співмешканцю по Козиному болоту, художнику Михайлу Сажину. Жінка в повісті називала дівчину Глафірою. І зустріч ця трапилася на початку літа. Хочу додати родзинку від письменника й шевченкознавця В. Жадька, який у своїй книзі “І я лину у віки давноминулі” ось як описує Царський сад у Києві: “Художник Т. Шевченко прямував до Києво-Печерської лаври через Царський сад, щоб змалювати храми, внутрішній вигляд Ближніх і Дальших печер, цікаві типи прихожан. Оскільки Царський сад, а нині – Міський, розташований між Маріїнським та Хрещатим парками, де Шевченко малював і відпочивав, буде не зайвим згадати дещо з його історії. Закладений 1743 року за проектом італійського архітектора Вартоломея Растреллі (1700–1771) на основі старовинного Регулярного саду біля царського палацу, заснованого Петром І, у парку за участю садових майстрів Д. Фока й Л. Гофмейстера висаджено плодові дерева, розбито різнорівневі оранжереї”. Цікаво, репродукція, що мені трапилася, була підписана, як невідома робота Тараса Шевченка, але раптом я натрапляю в книзі В. Жадька на іншу її назву – схоже, що йдеться тут про одну й ту ж акварель: “На Тарасовій картині “Краєвид старого Києва з боку Царського саду” бачимо попереду тополі, а за ними – храми Києва: Софійський собор, Михайлівський Золотоверхий монастир, Олександрівський костел та
Київський сад (за версією А. Цвід). Т. Шевченко. Акварель. 1846
дві дерев’яні церкви поблизу Софійської площі – Іоанна Златоустого і Троїцьку, розібрані 1885 року в зв’язку з побудовою Присутствених місць”, – пише В. Жадько. В. Жадько також коментує Шевченкову згадку про Царський сад в повісті “Близнецы”: “Розповідаючи про зустріч з двома незнайомцями, що приїхали на прощу до Києво-Печерської лаври, художник намалював на передньому плані трьох молодих “джентльменів”, серед яких упізнаємо Шевченка з друзями, ймовірно, Сажином й Афанасьєвим- Чужбинським, які проходжаються алеєю саду, захоплюючись його красою. На картині не важко впізнати руку Шевченка – натурально змальовані дерева на передньому плані, й тополі – Тарас Григорович майже на всіх картинах “садив” ці дерева”. Отже, назва таки є! І все ж я схильна цю акварель називати так, як називав сам Тарас Григорович, позаяк певна, що не стільки види міста цікавили його, зображені на дальньому плані, скільки дві особи жіночої статі на передньому. До речі, якось неприродно великими в білому зображені косарі – як боги, ніби їм надана особлива честь. Лише Шевченко й міг так величати трударів! Зізнатися, чула, буцім, це не Шевченків малюнок, мовляв, і стиль не його, і ніде в збірниках його творів не зазначено. Може, й так, тільки там багато ще чого не зазначено. Тому формую власну думку. Порівнюю з “Садом”, написаним у Мангишлаці й іншими роботами, й, хоч я й не фахівець в галузі мистецтва, але не бачу особливої стильової різниці. Я на акварелі бачу самого Шевченка і його друзів, жінок, і гадаю, що одна з них дівчина, яку описав О. Чужбинський, а друга – та, яку описав Шевченко в повісті разом з дівчиною. Бо в повісті читаю майже опис цієї картини: і дівчину, і її матір, і навіть одяг, який вони носили. Гадаю, лише Шевченко міг піднести ко-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
