Поезія · “Ой Роде4Сторожо, Святий Білобоже, Гляди ж моїх діток Від очей ворожих”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Вірші війни
Слово Просвіти, №02 за 2023 рік
Валентина КОВАЛЕНКО, м. Канів
Ой люлі ж, люлі, Налетіли кулі З московського бору До нашого двору – Та й діточкам в люлі!
Та й навік приспали – Щоб не виростали; Спалили колиски – Щоб в роду – ні писку.
Ні писку, ні сміху дідам на потіху, ні ладусі-лади бабам на розраду.
Ой люлі ж, люлі! Налетіли кулі, Та в пахучі купелі Натрусили кукілю –
Води отруїли, Землю упоїли, В степи українські Труй-зілля вживили.
Ой враже-вороже, Тебе я стриножу: Нехай місяць вовчий З тебе силу сточить;
Сімома свічками Тебе окільцюю, сімома вогнями тебе окучкую,
на молитву сьому – оберну димами вороже труй-зілля, що зросло степами.
А півні досвітні Скоять в крилах вітер Й дими-духи злії Зметуть в позасвіття.
Я ж світанням вмиюсь Та й майну до лісу: Щоб з калини й явора – Гілля на колиски.
А за другим разом Сяду на осонні, Сплету туго люлі Для синочка й доні.
А за третім разом Сповиточки долі Огорну в біленькі Вишивані льолі.
Сьома рушниками Люлі окільцюю, Духмяним трой-зіллям лози загаптую,
Золоті вервечки Нав’ю з дев’ясилу Та й прадубу-діду Дам гойдать на гіллі:
– Ой Роде-Сторожо, Святий Білобоже, Гляди ж моїх діток Від очей ворожих.
Ой люлі, люлі, Налинули гулі Та й сіли на люлі, Та й стали гадати, Що дитині дати? Чи бубличок, чи калач? Спи дитиночко, не плач. А щоб спало – щастя мало А щоб росло – не боліло На голівку, на все тіло. З колискової
А як візьмуть Сонця Та глибин Дніпрових До свойого духу, До своєї крови, –
Благослови, Роде, І їх на колиски Зі сміхом синочків І донечок писком:
Щоби України Та й не убувало, А кати московські Пропадом пропали!
…Ой люлі ж, люлі, Налетіли кулі… 17-26.09.2022
*** За війною – війна. Знов москаль по степах лиховіє, знов збунтована Русь гонить генами гомін гінкий… Знов збунтовану Русь етапує в нові соловки заколимлена в дріт, визволителька мать-московІя.
А мені в пам’ятку – в три штихи, в три віки глибочать – з Слобожані й Січі моїх пращурів сиві втечі. Визволителько-мать, визволяла ти й їх з-під бича із прарідних земель, нам під сонцем справік наречених.
А мені в пам’ятку мого прадіда дзвонів плач – в несходимий сибір, що сходив його навхрест зОлений. А ще прадід лісник… А ще прадід куркуль-сіяч… А ще... мать твою так! – Всі тобою оголені й голені!
А ще конюх мій дід. А ще й батька – глевку сумУ. Ти від мене й мене визволяла в червоні сурми…. За війною – війна. І твої ж – за тобою тюрми: вже збунтована Русь гонить гени гінкі на штурми – визволяти тебе, мокша-мать, у твою ж колиму! 30–31.05.22
Й на ляк сирен, немовби дзвін-почасник, Серденько кожне лунко відбива… Рівніше дихай, Харкове й Попасна, Чернігів, Бородянка ледь жива…
Ой люлі ж, люлі, налетіли кулі… колискова-плач матері над убитими рашистами немовлятами
Знов гулаги новій фільтраційні нові табори… Та все ті ж воркути, таганроги, бєлмори, норільськи… Й не забуті “дєла” – ті, що “вєчно храніть” – українські – перечитують знов феесбешні нові шулери.
*** Так рясно болю в цій весні – як рясту. Так рясно голосіння і клятьби. Молитвами городим, наче пряслами, Од братовбивць окопи й погребИ.
І Маріуполь – дихай, рідний, дихай; Оклигуй, Бучо, нам ще буть та й буть! Віками присусіджене тут лихо На нас чаїло чорну ворожбу.
Тримайсь, Донбасе, Криме, не зневірся – Ми в українських берегах одних! В літопис неба московитські звірства Вписались кривавицею війни.
І орки вже – над пропастю-напастю. А Україна вся – на блокпостах! Так рясно болю в цій весні – як рясту… І нам цей ряст топтати ще й топтать! 4.04.2022
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
