Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Поезія · “Ой Роде4Сторожо, Святий Білобоже, Гляди ж моїх діток Від очей ворожих”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Вірші війни

Слово Просвіти, №02 за 2023 рік

Валентина КОВАЛЕНКО, м. Канів Ой люлі ж, люлі, Налетіли кулі З московського бору До нашого двору – Та й діточкам в люлі! Та й навік приспали – Щоб не виростали; Спалили колиски – Щоб в роду – ні писку. Ні писку, ні сміху дідам на потіху, ні ладусі-лади бабам на розраду. Ой люлі ж, люлі! Налетіли кулі, Та в пахучі купелі Натрусили кукілю – Води отруїли, Землю упоїли, В степи українські Труй-зілля вживили. Ой враже-вороже, Тебе я стриножу: Нехай місяць вовчий З тебе силу сточить; Сімома свічками Тебе окільцюю, сімома вогнями тебе окучкую, на молитву сьому – оберну димами вороже труй-зілля, що зросло степами. А півні досвітні Скоять в крилах вітер Й дими-духи злії Зметуть в позасвіття. Я ж світанням вмиюсь Та й майну до лісу: Щоб з калини й явора – Гілля на колиски. А за другим разом Сяду на осонні, Сплету туго люлі Для синочка й доні. А за третім разом Сповиточки долі Огорну в біленькі Вишивані льолі. Сьома рушниками Люлі окільцюю, Духмяним трой-зіллям лози загаптую, Золоті вервечки Нав’ю з дев’ясилу Та й прадубу-діду Дам гойдать на гіллі: – Ой Роде-Сторожо, Святий Білобоже, Гляди ж моїх діток Від очей ворожих. Ой люлі, люлі, Налинули гулі Та й сіли на люлі, Та й стали гадати, Що дитині дати? Чи бубличок, чи калач? Спи дитиночко, не плач. А щоб спало – щастя мало А щоб росло – не боліло На голівку, на все тіло. З колискової А як візьмуть Сонця Та глибин Дніпрових До свойого духу, До своєї крови, – Благослови, Роде, І їх на колиски Зі сміхом синочків І донечок писком: Щоби України Та й не убувало, А кати московські Пропадом пропали! …Ой люлі ж, люлі, Налетіли кулі… 17-26.09.2022 *** За війною – війна. Знов москаль по степах лиховіє, знов збунтована Русь гонить генами гомін гінкий… Знов збунтовану Русь етапує в нові соловки заколимлена в дріт, визволителька мать-московІя. А мені в пам’ятку – в три штихи, в три віки глибочать – з Слобожані й Січі моїх пращурів сиві втечі. Визволителько-мать, визволяла ти й їх з-під бича із прарідних земель, нам під сонцем справік наречених. А мені в пам’ятку мого прадіда дзвонів плач – в несходимий сибір, що сходив його навхрест зОлений. А ще прадід лісник… А ще прадід куркуль-сіяч… А ще... мать твою так! – Всі тобою оголені й голені! А ще конюх мій дід. А ще й батька – глевку сумУ. Ти від мене й мене визволяла в червоні сурми…. За війною – війна. І твої ж – за тобою тюрми: вже збунтована Русь гонить гени гінкі на штурми – визволяти тебе, мокша-мать, у твою ж колиму! 30–31.05.22 Й на ляк сирен, немовби дзвін-почасник, Серденько кожне лунко відбива… Рівніше дихай, Харкове й Попасна, Чернігів, Бородянка ледь жива… Ой люлі ж, люлі, налетіли кулі… колискова-плач матері над убитими рашистами немовлятами Знов гулаги новій фільтраційні нові табори… Та все ті ж воркути, таганроги, бєлмори, норільськи… Й не забуті “дєла” – ті, що “вєчно храніть” – українські – перечитують знов феесбешні нові шулери. *** Так рясно болю в цій весні – як рясту. Так рясно голосіння і клятьби. Молитвами городим, наче пряслами, Од братовбивць окопи й погребИ. І Маріуполь – дихай, рідний, дихай; Оклигуй, Бучо, нам ще буть та й буть! Віками присусіджене тут лихо На нас чаїло чорну ворожбу. Тримайсь, Донбасе, Криме, не зневірся – Ми в українських берегах одних! В літопис неба московитські звірства Вписались кривавицею війни. І орки вже – над пропастю-напастю. А Україна вся – на блокпостах! Так рясно болю в цій весні – як рясту… І нам цей ряст топтати ще й топтать! 4.04.2022

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин