Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Наші обереги · “Краса, створена з любов’ю до своєї землі, може стати безсмертною”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Українська хустка: звичаї та традиції

Слово Просвіти, №02 за 2025 рік

Те, що на Львівщині називають “рантух”, “плат” чи “убрус”, на Покутті знають як “ру# бець”, тоді як на Лемківщині це “півка” чи “завійка”, на Рівненщині – “рубова хустка”, ана Поліссі цей головний убір зветься не інакше, як “старовіцька хустка”. Ось такі тради# ційні назви в різних регіонах України належать практично одній і тій самій полотняній хустині домашнього виробництва. Мирон ФЕДОРІВ Як зазначають автори Великого тлумачного словника: “Хустка – це шматок тканини або в’язаний трикотажний виріб, переважно квадратний, який пов’язують на голову, шию, накидають на плечі”. Хустки на українських теренах, починаючи з ХVI століття, увійшли в побут і почали використовуватись українками поряд із намітками. “Намітка – це традиційний вид головного убору одружених українок княжої Русі для виходу в люди у вигляді полотняного або тонкого прозорого видовженого відрізу тканини, довжиною до 5 м, шириною близько 50 см, який зав’язували навколо голови поверх очіпка або кибалки. Виготовлялася переважно з льону, рідше – з бавовни, конопель або шовку”. А вже в ХІХ столітті хустка повністю витіснила намітку і стала обов’язковим головним убором заміжньої жінки. До речі, щез тих часів молоді жінки за традицією носили білі або яскраві хустки, жінки ж старшого віку вбиралися в темні хустки, а вдови – в чорні. Влітку жінки носили хустки полотняні, а взимку – виткані з вовни. Хустки з вовни теж мали розмаїття назв. Наприклад, хустку з білої вовняної тканини на Поділлі називали “турпан”, на півночі Галичини – “бавницею”, а на заході тієї ж Галичини величали “проміткою”, що на Лемків- Портрет “Гуцулка Ксеня”. Автор Петро Стахевич щині зветься просто “довга хустка” або “хустя”. Наприкінці ХІХ та протягом ХХ століття хустки власного виробництва хоча й лишалися в тих місцевостях, де було розвинене домашнє ткацтво, проте фабричні зразки своїм різноманіттям і дешевизною витіснили з ярмарків та крамниць домоткані. Фабричні хустки заполонили міста, а згодом і села України. Зав’язування хусток на голову чи поверх очіпка українки робили тоді й тепер із віртуозною винахідливістю. Декілька способів, ми впевнені, є в арсеналі кожної української жінки. ження мисткині Національний музей декоративного мистецтва України запросив відвідувачів завітати на виставку “Марія Примаченко. Невідоме”. Гості мали можливість не лише побачити оригінальні роботи художниці, а й зануритися у віртуальну галерею завдяки сучасним цифровим технологіям. Мультимедійне шоу “Примаченко. Рік дракона” оживило героїв її картин під музичний супровід відомого гурту “ДахаБраха”. За допомогою VR-окулярів гості побачили 72 роботи з двох альбомів Марії Примаченко, створених у 1940-х роках, та виконали квестові завдання. Виставку відвідала заступниця міністра культури та стратегічних комунікацій України Анастасія Бондар, яка відзначила важливість популяризації творчої спадщини мисткині як частини національної культурної ідентичності. Мультимедійні проєкти є результатом співпраці творчої команди ЄМУЗЕЙ Production, Національного музею декоративного мистецтва України та Фонду родини Примаченко. Марія Примаченко залишила нам спадщину, яка й досі надихає, дивує та захоплює. Її творчість – це свідчення того, що краса, створена з любов’ю до своєї землі, може стати безсмертною. Із сайту Міністерства куль% тури та стратегічних комунікацій України Про деякі способи зав’язування хустки розповідає український вчений О. Г. Босий у книзі “Священне ремесло Мокоші”: “Хустку на свята пов’язували ошатніше, ніж у будні, поєднували її з квітами. На Лубенщині при вінкоподібному пов’язуванні голови квітку застромляли з правого боку. На Західному Поділлі у Теребовлянському районі дівчата пишно прикрашали голову квітами. В селах Довге, Деренівка, Скоморохи незакрите хусткою волосся прикрашали живими, а взимку штучними квітами. У селі Кровинка навколо голови викладали вузенький віночок. У Городоцькому районі Львівщини хустку прикрашали квітами над чолом, від вуха до вуха, у вигляді підкови”. Хустка супроводжувала жінку від першого і до останнього дня життя. З давніх-давен на українських теренах існує звичай: “Коли в родині народжувалася дівчинка, хустку невеличких розмірів в’язали на ворота. Якщо хлопчик, ґудзували вишитий рушник”. На хрестинах хустками перев’язували руки кумам і священникові. Можна припустити, що впродовж XVII–XVIII століть, коли на Гетьманщині масово будувалися православні храми та посилювався вплив православ’я на суспільно-побутові відносини українців, такий звичай хрещення дітей серед краян набув масового характеру по всій території України. Українська хустка. Фото Ladna Kobieta В Україні приблизно від ХІХ століття існують звичаї, коли хустку використовували при заручинах і у весільному обряді. У деяких місцевостях обряд заручин називали “хустки”. Українські етнографи стверджують, що “під час сватання дівчина дарувала по хустці старостам і пов’язувала хлопцеві, якщо давала згоду на шлюб. Нареченому молода дарувала хусточку, виткану та вишиту власноруч”. Так, на Буковині “кожна дівчина мусила вишити і подарувати своєму нареченому “ширинку” (це така буковинська обрядова хусточка розміром приблизно 50 на 60 см, у кожному куті якої була вишита геометрична або стилізована квітка, а краї підрублені різнобарвною вовною). Саме з ширинок починалось виготов- Хустки. Фото із сайту “Про Львів”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин