Добрі новини · “Війна, захист рідної землі акумулюють силу духу, дивовижним чином відкривають натхнення людям, обдарованим талантами”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
На варті правди і світла
Слово Просвіти, №03 за 2024 рік
Зоя КОВАЛЕНКО, правозахисниця, волонтерка
Боже нив і дібров, Ясних зір і захмарного лету, Боже, матір Вкраїну Хоч ти заступи і спаси! Нас укрили сніги І хорунжих, і просто поетів, А Її все терзають Московські розлючені пси. Так молилася, плакала-тужила у своєму “Українському романсі”, присвяченому лицарям війська УНР, які в першій чверті ХХ століття виборювали свою Українську Державу в нерівній боротьбі з московською ордою, Ганна Дениско – заслужена журналістка України, лавреатка премії імені Симона Петлюри, член правління Полтавського обласного об’єднання товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, перша прессекретарка Полтавської крайової організації Народного Руху України, перша очільниця Полтавської обласної організації “Союз українок”, заступниця головного редактора обласної газети “Полтавський вісник”. 25 січня пані Ганні – 75 років. На зламі двох епох, коли розвалювався СРСР, а Україна вперто домагалася незалежності своєї держави, вона разом зі своїм чоловіком – журналістом Юрієм Антиповичем та Олександром Куликом заснували бойову громадську газету “Полтавська Думка”, яка стала на той час єдиним бойовим штиком, відкритим рупором громадськості області у боротьбі проти бюрократії, беззаконня, проти спроб колишніх партократів повернути Україну до совка вже під синьо-жовтими прапорами. Газета мала шалений успіх і була чи не єдиним рупором громадськості Полтавщини. Одночасно пані Ганна була власкором кількох центральних газет, що давало змогу оприлюднювати стан речей на Полтавщині на всю Україну. А в бурхливому 2004 році, коли “бандюкович” вперше зробив спробу дістатися на найвищий пост в Україні – Президента незалежної держави, пані Ганна працювала одночасно у волонтерських газетах: “Твої права” та “Свобода слова”, де нещадно викривала його підступні дії, а також його поплічників на Полтавщині. А ще ж потрібно було ростити трьох синів – трьох соколів, імена яких нині теж добре відомі в Україні. Тепер пані Ганна працює над двотомником родоводів: свого та чоловіка Юрія Антиповича. У свої поважні 75 років вона, як і раніше, не має жодної вільної хвилини. Бо несе своє пророче, натхненне поетичне слово до Полтавської громади, до нас – волонтерів, до відважних захисників на фронті; спонукає нас до дії, до захисту важко здобутої Незалежності, до збереження прадавніх українських звичаїв, традицій, до побудови справжньої європейської держави, здатної відстоювати її на всіх фронтах – мирних і воєнних, особливо в боротьбі проти ординської московської навали. І так актуально звучать сьогодні слова з того ж таки “Українського романсу”: В Київ сунуть нові муравйови,
Хоч були ми орли, Нас новий яничар розпина. Україно, устань! Дай зневіреним сили й любові. Україно, прости, Коли є ще за нами вина. Ці слова доходять до кожного серця, оживляють кожну душу і наснажують наших захисників на героїзм, який дивує весь світ. Її слово живить і підтримує нас – волонтерів, дає віру в перемогу Добра над Злом, Правди над Брехнею, Світла над Темрявою. Воно підтримує нас у хвилини слабкості, коли здається, що вже неможливо витримати це моральне і фізичне навантаження, особливо, коли доводиться проводжати в останню путь полеглих у боях земляків. І в такі хвилини, коли зневіра починає закрадатися в душу, ніби чуємо наших героїв, що промовляють до нас словами пані Ганни: Пом’яніть нас усіх, Ми увійдемо в Божі оселі. Ми за вас Його будемо Денно і нощно молить. За зчужілі міста І засипані стронцієм села, За усе, що так тяжко Вкраїнському серцю болить. Тож, дорога пані Ганно, приймайте найщиріші привітання і побажання від вдячних полтавців. Хай пошлють вам небеса міцного здоров’я ще на довгі плідні роки, невичерпної творчої енергії на благо рідної неньки України. Дай Боже, всім нам разом з вами утвердити справжню сильну, квітучу, заможну Україну в колі дружніх європейських держав.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
