Про-читання · “Кожен зі своїх днів наповнювала змістом, красою й силою свого мудрого серця і дарами, що їх щедро відкрив для неї Господь.”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Гануся Косів. Обрана для Cвідчення
Слово Просвіти, №03 за 2024 рік
Олена БОНДАРЕНКО
2 січня 2024 року о 5.53 почалася чергова повітряна тривога. Вона тривала 3 години 53 хвилини. Протягом цього часу ворог застосував без однієї 100 ракет різних типів. Переважно – для ураження Києва. Щойно заволала сирена, я постелила килимок у коридорі, тихенько уклала онука, забрала кота і давно спаковані документи й теж пішла до нашого “укриття”. Ромчик одразу заснув. А я стала замовляти собі книжку в інтернеті. Монографію Ганни Косів (4 січня 1976 – 27 травня 2019) “Віра Річ. Творчий портрет перекладача”. Гепало майже безперестану. Щоразу від вибухової хвилі панічно гепали двері, що ведуть на сходи – водночас на всіх шістнадцяти поверхах. Ніколи дотепер не чула такого моторошного синхрону. Тоді я пошепки стала докоряти Богові: мовляв, Він бачить, що москалі нас убивають, і не хоче втрутитися. Зненацька мене охопило несамовите бажання саме зараз, під цей божевільний акомпанемент, поговорити з Ганусею*. Я повернулася до кімнати, підійшла до шафи і взяла з полиці книжечку “Хочу ходити з Богом. Свідчення Гануcі Косів”.
Ганна з мамою, с. Недільна
Книжечка наче сама розкрилася на 79-й сторінці: “02.02.2018. Господь іде воювати із вашими ворогами, щоб дати вам перемогу. Бог не йде воювати просто з ворогами чи зі своїми ворогами, в Нього бо нема ворогів. Він – Переможець. Він іде зі мною воювати з моїми ворогами, з тими, яких породила моя грішна природа. Він знає мене досконало і знає, що мене му$ чить і не дає мені жити. Він хоче дати мені перемогу, хоче мене звільнити від моїх ворогів”. Насправді в цьому житті ми не зустрілися жодного разу. Однак Гануся завжди була присутня у наших розмовах із Марусею та Михайлом, її батьками. Я молилася за її одужання, бо знала, що вона і вся її родина змагаються з лютою хворобою, яка спіткала дівчину в зовсім молодому віці. Хвороба відступала, щоб напасти з новою силою. І так 17 років. День при дні й ніч при ночі. Як це – знали тільки сама Гануся та найближчі… Я гадаю, вона жила кожною миттю. Кожен зі своїх днів наповнювала змістом, красою й силою свого мудрого серця і дарами, що їх щедро відкрив для неї Господь. Грала на скрипці. Блискуче знала мови – в її перекладі вийшли друком “Дорога додому” Ж. Ваньє, “Подружжя” Д. фон Гільдебранда, “Чотири любові” К. Люїса, “За межею” Ш. Дрейпера, документи Церкви, праці Г. Ноумена, Д. Востерманса. Кандидатка філологічних наук, авторка ґрунтовних наукових праць із перекладознавства. У 2014-му почала займатися писанкарством. Неймовірно талановито, як і, зрештою, все, чим займалася. Створені нею колекції писанок ”Трипільські мотиви” та “Полтавські мотиви” причаровують аж до перехоплення подиху. “31.01.2016. Коли ходиш з Богом і все від$ даєш в його руки, і Він стає па$ ном твого життя, тоді часто помічаєш, ніби зі сторони, як речі ідеально складаються, ми$ нулі і давно минулі події складаються, як пазли, як все має свій сенс. Тоді залишаєть$ ся тільки дякувати”.
*** Серпневе надвечір’я в Карпатах прохолодне. Сидимо біля грубки, що пашить теплом майже просто неба. Десь унизу безугавно воркотить річечка. Пан Михайло час від часу підкидає дровець, і тоді мерехтливі іскри розсипаються у присмерку, вихоплюючи для очей сільську хатину, і гори просто за нею, й увесь химерний світ, що, здається, розташувався зовсім близенько до нашого Бога. Котроїсь зими тут випало стільки снігу, що він засипав товстим шаром і подвір’я, й дерева мало не до крон, а кучугури аж дах підперли. Ганусин вуйко Ярослав, згрібаючи сніг із покрівлі, оступився й шубовснув просто в намет. Всім це так сподобалося, що і Гануся, й Юрко – її чоловік – і сам пан Михайло стали стрибати з даху просто в кучугуру! Як же було весело, як щасливо. На цьому подвір’ї, в клекотінні річечки, в усіх пахощах і звуках, у кришталевому повітрі, у стишених голосах тата й мами – скрізь була Гануся. Здавалося, простягнеш руку – і торкнешся її теплої ніжної долоньки. Тоді я подумала, що Ганусю обрав Бог – аби ми вкотре отримали приклад відваги і служіння. Cлужіння не лише у більш звичному для нас розумінні – як, скажімо, активності в товаристві “Віра і світло”, що дбає про людей з особливим потребами, чи неодмінна десятина на Церкву, хоча, зрештою, й до такого служіння готові далеко не всі з-поміж нас. Мені видається, Ганусине служіння стало тим осяянням, що поєднує в собі глибоку, від цілого серця, віру – і невтомні духовні вправи, які є потребою, а не принукою. Це життя однієї людини з тих, кого обирає Бог для втілення своїх батьківських задумів щодо людства. Моє прагнення говорити з Ганусею таки здійснилося – відколи переді мною розкрилася унікальна книга її свідчень “Хочу ходити з Богом”, що її дбайливо впорядкував Ганусин чоловік Юрій Підлісний. “Ходи перед лицем моїм і будь непороч$ ний. Буття 17:1. Ходити перед лицем Божим – це велика ласка, яку постійно мали люди в раю. Тільки коли вони згрішили, то почали ховатися від Божого лиця. Для того, щоб споглядати Бога, треба жити без пороку”. Роздумами, що постають на папері, рядками з листів до свого духівника Гануся Косів говорить із кожним і кожною з нас. І якщо ми готові почути – нам відкриється
Гануся з батьком
Писанки Ганни Косів. З приватної колекції родини неосяжний світ духовного пошуку, де ми знайдемо відповіді для себе, опертя і сили для прийняття. Зрештою – знайдемо Шлях. Бо ж “Я є Шлях, Істина й Життя, – відповів Ісус. – І ніхто не прийде до Отця інакше, як через Мене” (Від Іоана 14:6-7). Розмова, що її веде з нами Гануся, настільки щира й відверта, якою може бути лише розмова з найріднішими. “Цікаво, що в моєму житті почали з’яв$ лятися чуда, коли серце почало змінювати$ ся. Тобто вони, напевно, постійно є, але по$ мічаю я їх не завжди. Так хочеться багато чудес, але насправді потрібно плекати чис$ тоту і простоту серця – тоді життя буде чудом”. Сьогодні мені було дуже страшно. Летіла ціла зграя ракет, усе двигтіло й гепало, а я нависла, напівзігнута, над онуком, сплячим на килимку в коридорі – щоб встигнути його затулити собою, в разі чого. Тоді Гануся мені нагадала: “Господь мені каже: “Нічого не бійся”. A може: “Нічого не бійся, донечко. Нічого ні$ коли не бійся. Я завжди з тобою”.
*** Одного дня я попросилася піти з пані Марією на Личаків. Високе літо стояло в розпалі, буяли зела і квіти. Пам’ятник над місцем вічного Ганусиного спочинку – в кольорі ніжного піску й так само ніжний і теплий на дотик. Наче жива людська долоня. А далі, трохи в низовині – поле хрестів над могилами борців за волю України, що полягли минулого століття. І поруч – поле синьо-жовтих знамен, які лопотять на гарячому вітрі, наче хочуть злетіти услід за душами новітніх українських героїв. Інші часи, інші герої – ворог той самий. “Добре кажуть, що Церква на землі – це воююча Церква. Вміння воювати набува$ ється в процесі війни. Воювати – це складно. Хоча, якщо пам’ятати, що за мене воює Бог, то чого тут боятися? Я також на війні, і я також маю вигра$ ти битву. Господь дуже добрий до мене і дає мені всього вдосталь. Це Він воює і перема$ гає. Даруй, Господи, мені мир і тверду віру. Якщо Господь виряджає мене на війну, то для того, щоб перемогти, принести перемогу. Все, що стається, все – від Ньо$ го, тому є добрим. Коли війна, то вагатися не дово$ диться. Чи нарікати, чи плакати. Це все – ні до чого, лише сили підто$ чує. Хоч-не-хоч, треба йти воюва$ ти. Йти, тримаючись Господа”. В часи війни, в часи горя і сумнівів так важливо залишатися сильними духом і непохитними у вірі. Ганусине слово – розрада серцю, пожива для розуму, особливо нині. Може, Бог обрав її саме для цього. 2 січня 2024 р. __________________ *Гануся – з одним “н” – від Ганя. Так говорять у Вільхівці, рідному селі Ганусиного тата. Так називали її вдо$ ма, а також друзі й подруги. Так і в нашій оповіді.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
