Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “Про кожну виставу можна сперечатися, наскільки вона вдалася, але завжди приємно працювати в талановитій команді творчих людей”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Погляд на еміграцію

Слово Просвіти, №03 за 2024 рік

Після початку повномасштабного вторгнення у Київському академічному драматичному театрі на Подолі відбулася низка прем’єр, які стали помітними подіями у культурному житті не лише столиці, а й усієї країни. А першою за ці майже два трагічних роки у театрі поставили виставу “Емігранти” за п’єсою польського письменника Славоміра Мрожека. Едуард ОВЧАРЕНКО Фото із сайту театру За сюжетом твору дослідник душі, письменник та лектор оселяється у підвалі зі своїм земляком, який наполегливо працює, аби втілити свою мрію. Та чи на правильному він шляху? Вистава – притча про життя двох емігрантів, які згадують свій дім, але не кожен з них зможе туди повернутися. Проте краще про виставу та свою роботу за останні два роки розкажуть її творці. Володимир Кудлінський, ре5 жисер-постановник: “Після початку повномасштабної війни всі ми опинилися в однаковій ситуації – розгубленості. А вже на початку червня 2022 року наш колектив зібрався, аби вирішити, що робити далі. Передусім, привезли машину піску і під звуки сирен стали набирати мішки, аби захистити скляний центральний вхід театру від руйнувань. Ці мішки і досі там, сховані за афішами. Стали відновлювати вистави з тими акторами, хто залишився на той момент в Києві. Життя у театрі почало відроджуватися. Я думав про прем’єру. Давно знав про п’єсу Славоміра Мрожека “Емігранти”. І коли у перші місяці війни з України виїхало понад п’ять мільйонів людей, які опинилися у стані вимушеної еміграції, ця тема стала дуже болючою. У серпні ми почали репетиції. Саме репетиції допомогли нам вийти з того важкого психологічного стану, в якому ми всі перебували. Робота над виставою спонукала повернутися до театру, і ми з натхненням почали працювати. Познайомилися з художницею Єлизаветою Скурською, яка тоді була студенткою Сергія Маслобойщикова. Ліза на той момент повернулася з-за кордону і мала власний досвід перебування в еміграції. Вона зробила сценографію і костюми. Матеріал складний, мені як режисерові було непросто визначитися з концепцією вистави. Хотілося говорити про сьогодення сучасною мовою, а в п’єсі два поляки, які перебувають у Західній Європі, і це 70-ті роки минулого століття. Все-таки я вирішив не осучаснювати п’єсу і не робити з поляків українців. Ми пішли за автором і спробували розкрити світ його героїв. Але режисерська пунктуація, вирішення сцен, а головне асоціації і алюзії роблять виставу сучасною, гострою і потрібною глядачам, аби легше пережити все, що з нами усіма відбувається. Із Сергієм Бойком та Михайлом Кришталем раніше працював, коли був асистентом у Віталія Малахова. У моїй виставі вони грають вперше. Деякий час ми звикали один до одного, але в результаті, як на мене, у Сергія та Михайла вийшов прекрасний акторський дует. Думаю, перший досвід був успішний. Я щасливий, що в нашому театрі є такі талановиті актори, і переконаний, що далі буде. Сергій Бойко починав разом із Віталієм Юхимовичем. Це актор з тієї плеяди, що стояла біля витоків Театру на Подолі. Важко навіть перерахувати ролі, які він зіграв за ці роки. Грав майже в усіх прем’єрах Віталія Малахова, Ігоря Славінського та інших режисерів, які ставили в цьому театрі. Надзвичайно досвідчений, безмежно талановитий актор, який має потужний драматичний хист і прекрасне почуття гумору, неперевершений в імпровізації. Вважаю, що для будь-якого режисера щастя працювати з таким актором. Михайло Кришталь – по-своєму унікальний актор. Він прийшов до театру значно пізніше. У Михайла був певний період адаптації, бо він мав іншу школу, працював у Донецькому академічному українському музично-драматичному театрі задовго до трагічних подій 2014 року, там отримав звання заслуженого артиста України. Він теж обожнює імпровізацію, прекрасно володіє голосом. Озвучує багато фільмів. За своєю природою Михайло людина інтелігентна, як то кажуть, з тонкою душевною організацією. Втім, в “Емігрантах” він грає роль заробітчанина, людини недалекої, неграмотної, жадібної і підступної. Вийшло цікаво і неочікувано. Варто прийти на виставу і переконатися в майстерності перевтілення цього чудового актора. Сергій Бойко грає рефлексуючого письменника – надзвичайно тонко, гумористично і водночас драматично. У цього актора є свої шанувальники, які, впевнений, будуть у захваті від його мистецтва. Вистава вийшла акторською. Я не став мудрувати з концептуальними режисерськими рішеннями. Створив ігрове середовище, розібрали мереживо діалогів, акторам залишалося опанувати величезний обсяг тексту. Ми прибрали деякі повтори, зайві політичні мотиви. Залишили саме те, що нам болить сьогодні. Зараз вистава грається легше, текст, так би мовити, “входить у м’язи”, тому актори думають на сцені, тримають хороший темп, ловлять кураж. З часом вистава, як гарне вино, лише кращатиме. Наступною моєю роботою в минулому сезоні стала вистава “Комедіанти” за п’єсою Автанділа Варсімашвілі. Матеріал мені запропонував Богдан Михайлович Бенюк, який очолив наш театр. Спочатку були певні сумніви, чи братися за сучасну п’єсу про війну. Але сталася одна трагічна подія, яка вплинула на моє рішення. Ми розпочали роботу натхненно і на одному диханні зробили прем’єру. Це історія акторської родини, яка під час сьогоднішньої війни опинилася в евакуації, як і десятки тисяч українських сімей – без власного житла, елементарних побутових умов, а головне – без улюбленої справи. Найстрашніше в цій історії – втрата на війні дитини. Попри горе і непомірну втрату, вистава дає сили і натхнення продовжувати жити, займатися улюбленою справою і наближати перемогу. Над виставою працював прекрасний акторський ансамбль: Богдан Бенюк, Олександр Данильченко, Георгій Хостікоєв, Анна Саліванчук, Ірина Грищенко, Артем Атаманюк, молоді актори – Анна Троцько, Дарина Проценко, Олександра Барсток, Ольга Марфіна, Артур Пісковський, Дар’юш Есламі, Петро Зузяк. У виставі звучить пісня “Темні кімнати” Даяни Кульбіди в аранжуванні Тимура Полянського. Балетмейстером була Ольга Семьошкіна, а художником – Марія Погребняк. Як бачите, товариство потужне. З першого дня вистава йде з величезним успіхом, глядач і сміється, і плаче, і, сподіваюсь, іде з театру з бажанням жити, боротися і вірити в наш народ, наш незламний дух. Зараз розпочав роботу над новою виставою “Сон” за однойменною новелою Михайла Коцюбинського. Це надзвичайно

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин