Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “Тільки на мітингу в Києві на Софіївській площі було 550 великих прапорів, а у Львові – 5 тисяч”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

До “подій майбутніх вирішальних”

Слово Просвіти, №03 за 2024 рік

Закінчення. Поч. на стор. 1 Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Михайло Брайчевський, Володимир Василенко, Володимир Черняк, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Віталій Дончик. Всіх не перелічити, але всі вони – опорні постаті нашої нації. Це – люди, які впродовж свого життя оберігали душу свого народу і беззастережно стали на прю з Москвою. І готували народ, за Миколою Вінграновським з поеми “Ніч Івана Богуна”, до “подій майбутніх вирішальних”. Саме із стін цієї будівлі поширилися на всю Україну заклики змобілізуватися для боротьби за волю, за незалежність України. Саме в цих стінах відбулося потужне з’явлення національної символіки, яка нагадала про державницькі часи нашого народу. З делегатів цього з’їзду вийшли десятки політиків, які ухвалювали Акт проголошення незалежності України, і яких сьогодні ми називаємо батьками-засновниками. Про все це можна, а якщо можна, то й треба, прочитати в Стенограмі Установчого з’їзду Народного Руху України, яка надрукована в книзі “Три дні вересня вісімдесят дев’ятого”. Надрукована, на жаль, мізерним накладом. Стенограма цих зборів має стати книгою національної ваги. Вона має бути в кожній бібліотеці. Її треба читати не тільки тим, хто творив історію в ті часи, щоб оживити в пам’яті ті славні минулі дні, але й тим, хто сьогодні навчається в школах і університетах, щоб виховувати себе справжніми громадянами своєї великої Вітчизни – України. Пропоную в Бібліотеці чи Музеї Університету, а ще краще – в цьому палаці створити постійно діючу експозицію про Установчий з’їзд Народного Руху України. Є багато відеохронік про цю подію, які варто ввести в інформаційний простір. То були великі часи і творили їх великі люди. Історія України – велична і славетна. Нам є чим гордитися і ким гордитися. Рух був незвичайною громадською організацією. Рух творився як новітня форма самоорганізації українців на фінальному етапі національно-визвольних змагань, що відразу проявилося не тільки в широкій мережі структур, але й в державницькому спрямуванні всієї діяльності, зокре- Павло Мовчан ма в проведенні масштабних загальнонаціональних акцій, які стрімко поширювали серед найширшого загалу українців ідею власної державності. Сьогодні, коли Україна відзначає День Соборності і, водночас, 105-ту річницю проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР, який спрямовував зусилля українців на об’єднання всіх етнічних українських земель від Сяну до Дону, всього тодішнього українства, я хочу нагадати про одну вражаючу акцію Руху, яка відбулася 35 років тому, всього через чотири місяці після Установчого з’їзду. Це – Ланцюг єдності від Києва до Івано-Франківська – колишніх столиць УНР та ЗУНР, який відбувся 21 січня 1990 року. Ланцюг Єдності став першою потужною загальнонаціональною акцією мобілізаційного характеру в боротьбі за незалежність України. Призначення цієї акції полягало в тому, щоб у масових масштабах поглибити національну свідомість українців як народу державного, збудити бажання українців посилити боротьбу за відновлення власної державності, відмобілізувати патріотичні сили напередодні виборів до парламенту та місцевих органів влади, які мали відбутися в березні 1990 року. Ця акція була спрямована на духовно-культурне відродження Українського народу. І Ланцюг став важливою подією в активізації українців у новітніх змаганнях за Українську державу. Ланцюг творили майже мільйон громадян. Хоч Ланцюг і був головним елементом цієї акції, але ще були заходи, які разом охопили щонайменше півтора, а може, й два мільйони людей. У той самий день відбулося ще 48 мітингів та різних урочистостей з нагоди 71-ї річниці Акту Злуки по всій Україні, а не тільки в населених пунктах, де проходив Ланцюг. Ця акція виявила велику творчу енергію великих мас людей. Чого вартує тільки те, щоб пошити десятки тисяч прапорів в умовах, коли влада вживала заходів для приховування в магазинах матерії синіх і жовтих кольорів, якої й так було обмаль. Тільки на мітингу в Києві на Софіївській площі було 550 великих прапорів, а у Львові – 5 тисяч. А скільки прапорів було в руках того мільйонного люду, що стояв на всьому маршруті Ланцюга! Такої кількості українських національних прапорів Україна не знала ні до того, ні після. Це був прорив у маніфестації наших прагнень до незалежності. Вже на другий день після Ланцюга Єдності, тобто 22 січня 1990 року, міністерство внутрішніх справ УРСР інформувало ЦК КПУ про те, що основний зміст речей промовців на мітингах зводився до увічнення дати возз’єднання УНР і ЗУНР та закликів до активної боротьби за незалежну самостійну українську республіку (влада тоді боялася використовувати слово “держава”). Така ж спрямованість властива була і плакатам та гаслам. Освячення дошки. У центрі Іван Заєць Чому Рух став новітньою формою самоорганізації українців у боротьбі за власну державу? Тому, що дав українському люду три об’єднуючі ідеї: ідею національної держави, ідею демократії, ідею історичного цивілізаційного європейського вибору, яка викристалізувалася в гаслі “Повернемо Україну назад додому в Європу”. Рухівці були послідовними в культивуванні цих державотворчих ідей. І ці ідеї досить швидко прижилися в українському суспільстві. І це привело до проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. Держава – базова цінність для нації. Ніхто і ніколи нам не допомагав збудувати державу. Вона ніким нам не дарована. Наша сучасна державність постала з одвічних національно-визвольних змагань багатьох поколінь українців. Тому ми рішуче відкидаємо міф про дарованість українцям державності. Жертовній боротьбі українців за власну державність завжди була властива спадкоємність поколінь. На основі спадкоємності має відбуватися і захист Вітчизни, і подальша розбудова та модернізація України. Дорога до нашої державності – це страдницький шлях великого народу. Вона рясно полита кров’ю мільйонів українських патріотів, які століттями, часто зі зброєю в руках, виборювали Україні святу волю. Хоча сучасна українська держава творилася в мирний спосіб, її постання все одно вимагало повної мобілізації всіх сил нації, колосальної творчої роботи та твердості духу найкращих її представників. Сучасна українська держава – геополітичне явище з-поза меж можливого. І ми не повинні дати перетворитися цій вершинній історичній перемозі Українського народу на ще одну білу пляму нашої історії. Подія, яка відбулася в цьому палаці культури і мистецтв майже 35 років тому, змінила не тільки долю Українського народу, але й політичну карту світу, бо саме українська незалежність привела до ліквідації комуністичної російської імперії – СРСР, імперії зла, відкрила шлях іншим народам до волі, дала шанс на безпечніший світ. Наша нація нині переживає найтяжчі часи свого новітнього існування. Завершується десятий рік війни, розв’язаної Росією проти України. У цій війні доводиться захищати і нашу державу, і ті цінності, на якій вона будувалася. Нація платить велику ціну за право мати свою державу, за право бути. Росія завжди нав’язувала нам війни екзистенційного характеру. Це завжди були війни на ліквідацію української державності та винищення українців як народу. Нині, після невдалого намагання московитів остаточно вирішити українське питання через швидку війну – так званий бліцкриг, склалася нова реальність, ще небезпечніша. Росія перевела війну в затяжну фазу. Вона намагається виснажити Україну, дестабілізувати ситуацію всередині країни, відірвати від нас західних союзників і партнерів. Ми маємо швидко адаптуватися до цієї нової реальності і відповісти на цю екзистенційну загрозу. Адекватна реакція на такі зміни – це вищий рівень суспільної мобілізації у всіх сферах буття нації – і в політичній, зокрема владній, і в економічній, і в інформаційній, і в духовно-культурній, а не тільки у військовій. Починати треба з консолідації зусиль в політичній сфері. Всебічна суспільна мобілізація вимагає політики та влади єдності, зокрема уряду національного порятунку. Наш народ ніколи не здавався. Не здамося і нині, бо наше бажання волі сильніше від російської зброї і рабського варварства московитів. Мусимо усвідомити, що тільки та нація має майбутнє, яка плекатиме таку постать, якою є воїн. Нині український воїн є суб’єктом як вітчизняної, так і світової історії. Тому молімося за на- Петро Таланчук ших воїнів, шануймо і бережімо їх, і завзято їм допомагаймо. Слава Героям! На завершення я також складаю подяку скульптору Олександру Кузьміну, якому, на моє переконання, вдалося прекрасно втілити задум дошки у справді мистецьку форму. Мистецька концепція дошки відображає оформлення сцени Актового залу під час Установчого з’їзду, де дві смуги над тризубом символізують прапор, який був представлений на сцені двома стрічками матерії синього та жовтого кольорів. Окремо хочу подякувати Віталію Котовському і наголосити на його внеску в реалізацію задуму ініціаторів відзначити подію заснування Руху. Його увагою і енергією позначений кожен етап підготовки сьогоднішнього заходу. Також висловлюю слова вдячності Станіславу Довгому, який створив фінансові можливості для реалізації цього славного і для Університету, і для цілого суспільства проєкту. Слава Україні! Іван ЗАЄЦЬ Фото надано пресслужбою КПІ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин