Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Письменники і час “Війна не забрала єдину зброю – слово”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Відзначили 100 років Донецької обласної організації НСПУ Від “Забою” до війни

Слово Просвіти, №03 за 2025 рік

Олег МАКСИМЕНКО, відповідальний секретар Донецької обласної організації НСПУ, м. Краматорськ Наприкінці минулого року в Києві в Національному музеї літератури України відбувся урочистий мистецький захід, присвячений 100-річчю Донецької обласної організації Національної Спілки письменників України. Вели цей вечір членкиня НСПУ, поетка Наталія Ковальська і професорка, історикиня Галина Докашенко. Після відкриття вечора слово надали голові НСПУ Михайлу Сидоржевському. Він акцентував свій виступ на створенні Донецької письменницької організації “Забой”, на етапах її розвитку до сьогодення. А також згадав такі потужні постаті письменників з Донеччини як Володимир Сосюра, Василь Стус, Іван Дзюба, Леонід Талалай. За внесок у розвиток української літератури Михайло Олексійович вручив письменникам з Донеччини Почесні грамоти: Юрію Доценку, Наталії Ковальській, Олегу Максименку, Володимиру Глущенку, Майї Ключовій. Раїса Сеннікова — заступниця директорки Національного музею літератури України у своєму виступі згадала про творчість Володимира Сосюри на Донеччині, про історію створення журналу “Забой”, а також про виставку робіт з Майдану. Це були картини, які безпосередньо писалися на Майдані 2014 року. Зробила вона також акцент і на рушниковій виставці і подарувала Донецькій письменницькій організації вишитий рушник від Національного музею літератури України. Галина Докашенко зробила своєрідний акцент на письменниках, які стояли біля витоків створення Донецької письменницької організації. Свій влучний вірш “Донецький степ” прочитала Наталія Ковальська. А потім продемонструвала на екрані обкладинки пер- Ігор ЗОЦ Продовжуючи тему відзначення ювілею Донецької письменницької організації, хотів би сказати добре слово про тих, з ким знався особисто чимало років і хто не розгубився, не втратив себе в період випробувань російсько-української війни. Нагадаю, що українські митці сходу стали першими, хто постраждав від агресії заклятого сусіда ще в 2014 році. Вже влітку 2014-го багатьом патріотичним людям з Донецька, зокрема письменникам, довелося виїхати, щоб не потрапити “на підвал” до терористів. Але були й ті, хто залишився в місті та з Україною в серці. В їх числі – Станіслав Жуковський, відомий український поет, колишній голова Донецької облорганізації НСПУ, уродженець Севастополя і Почесний громадянин Єнакієвого. В окупації він писав не тільки в шухляду. До поважного ювілею Станіслава Віталійовича влітку 2018-го “Часопис Донеччина” друкує його вірш “Комендантський час”. Ось рядки з нього: Життя висить на волосинці, Ніхто тебе не захистить. Із автоматами чужинці Похмуро споглядають світ. І ти ідеш, мов у тумані, Під гострим поглядом солдат В такім пригнобленому стані, Що й світу білому не рад. І все ж він вірить у перемогу, що яскраво звучить у рядках вірша “Прощавай, Севастополь... Та тільки до тебе я ще повернусь... Та народ мій, як вітер розкутий, у покорі свій стан не зігне!”. Пригадується, як на одній із зустрічей з письменниками з Киших чотирьох номерів журналу “Забой” за 1923 рік. Олексій Сосюра — правнук Володимира Сосюри, розповів, як у місті Дебальцево розпочинали проводити поетичний конкурс “Любіть Україну”, як туди прийшла окупація і місцем проведення фестивалю стали спочатку Слов’янськ, а потім Краматорськ. Правнук поета акцентував увагу, що незважаючи на повномасштабну війну, конкурс “Любіть Україну” проводиться й зараз. Юлія Педенко — представниця Донецького обласного навчально-методичного центру культури при Донецькій ОДА, вручила подяку колективу Донецької облорганізації НСПУ за багаторічну плідну роботу у складі журі Всеукраїнського фестивалю-конкурсу читців, поетів, художників та фотохудожників пам’яті В. Сосюри “Любіть Україну”, підтримку талановитої молоді Донеччини, високу оцінку творчості поетів-аматорів регіону та з нагоди 100-річного ювілею створення організації. Мелодію з пісні “Плакуча верба” за роялем виконала Оксана Писарєва. Голова Донецької облорганізації (2011–2019 рр.) Павло Кущ особливий акцент зробив на історії організації після 2014 року. А також розповів про трагічні долі письменників, що залишилися в Маріуполі під час повномасштабного вторгнення. Це, зокрема, Євген Баль, Богдан Слющинський, Катерина Карабєн-Фортун, Валерій Кіор та інші. Також Павло Кущ подарував Національному музею літератури України два томи довідника про письменників Донеччини. А родзинкою подарунків музею була печатка Донецької облорганізації НСПУ на 2014 рік. Це вже як історична пам’ять. Виступ онука Максима Рильського був побудований на спогадах, як у післявоєнні роки зустрічалися Володимир Сосюра з Максимом Рильським, брали своїх онуків і йшли на демонстрацію. Поетка Раїса Талалай розповіла про Леоніда Талалая. Про те, як вони познайомилися на літературному об’єднанні, про творчий шлях свого чоловіка. Її розповідь була дуже цікава з точки зору життя творчого подружжя. Після свого виступу Раїса Талалай подарувала Олегу Максименку дві своїх книги “Життя без жодної підказки” та “Не розділяючи живі і мертві води”. В останній поетичній збірці є вірш про потяг “Київ — Краматорськ”. А директорка Броварської центральної бібліотеки свій виступ супроводила віршем Леоніда Талалая. Очільник Донецької облорганізації НСПУ Микола Сіробаба зосередив свій виступ на виданні та презентації книги “Біля лінії зіткнення” в Краматорську. Він розповів про презентації в Літературно-меморіальному музеї Максима Рильського поетичної творчості Олега Максименка, Петра Гайворонського, Майї Ключової, Наталії Ковальської в 2024 році і висловив подяку директорці цього музею Вікторії Колесник. Також Микола Сіробаба розповів про творчість Богдана Кривобока. А присутні на заході слухали з екрану вірш Богдана Кривобока у виконанні автора. Наталія Бугир розповіла про свою поетичну творчість, про історію Горлівського міського літературного об’єднання. На заході виступила також секретар НСЖУ Ліна Кущ. Вона висловила надію, що попри війну, на теренах Донецької області ще будуть зростати талановиті письменники. Науковиця Тетяна Дейнегіна у своїй розповіді торкнулася розвитку літературного руху на Луганщині. Згадували на заході і нинішнього головного редактора газети “Слово Просвіти” Ігоря Зоца. Протягом багатьох років він — головний редактор газети “Донеччина”, друкував на шпальтах цієї газети твори донецьких письменників. Щира подяка Ігорю Зоцу від донецьких письменників. Щира подяка і лавреату Шевченківської премії Любові Голоті, яка багато років на посаді головного редактора “Слово Просвіти” друкувала твори донецьких письменників. Звертаючись до присутніх, автор цих рядків передав всім учасникам зустрічі вітання від письменників, які не змогли приїхати до Києва: Василя Голобородька, Юрія Доценка, Валерія Романька. Далі розповів про те, як з допомогою Михайла Сидоржевського та головного бухгалтера НСПУ Віри ни поцікавилися змістом літератури, звільненої з окупації. Запропонувала почитати. “А ми поета Білого знаємо”, – сказав один із хлопців. І це було так само приємно, як і розповісти про хвилюючий епізод самому поету. У слухавці ще довго бринів голос розчуленого донеччанина. І справді, хто міг уявити, що і XXI століття випробовуватиме українських поетів на стійкість. Не стало члена НСПУ Івана Омеляновича Білого в грудні 2019-го. Залишенцем став і поет Петро Бондарчук, уродженець Вінниччини, патріарх української поезії Донеччини, автор багатьох поетичних збірок і прозових творів. Серед них збірки поезій “Осінні човни”, “Грань”, “На чистім овиді зорі”, творів для дітей “Оля малює”, “Хто запалює сонечко”, “Шахтарські вогники” та ін. А ще член НСПУ Петро Бондарчук – один із сучасників Василя Стуса, адже обидва вчилися в одному педінституті Сталіно, писали вірші і відвідували літературний гурток “Обрій”. Як згадував потім Петро Федотович, зі Стусом він зустрічався в Києві тоді, коли це робити було небезпечно – Василя відрахували з аспірантури, і за ним наглядала радянська спецслужба... За словами Бондарчука, у таких особистостей, як Стус, “ми вчилися не втратити себе”. І хоча більшість учасників Стусового кола з Донеччини зазнали утисків у своїй професійній діяльності, житті і творчості, ніхто з них не зламався, не зрадив. Помер Петро Бондарчук в окупованому Донецьку на 85 році Саламахи здійснив перереєстрацію Донецької облорганізації НСПУ на території, підконтрольній Україні. А також розповів про журнал “Забой”, адже вдалося із 145 номерів знайти і опрацювати 137 номерів цього видання. У своїй доповіді не залишив поза увагою Олександра Лозикова, члена НСПУ, який ще на початку 2000-х років видавав у Хабаровську журнал “Далекосхідна хвиля”, де друкував твори багатьох письменників з Донеччини. А сам Олександр Лозиков родом з Макіївки. Згадав творчість Василя Іваніва (Краматорського), який у 1928 році був заступником головного редактора журналу “Забой”. Презентував книгу “Українські літератори Краматорська. Довідник-антологія 1868–2023 рр.”, матеріал на яку він збирав 25 років. І нарешті, в цьому році вона побачила світ. Книга має біля 700 сторінок. У ній вміщені біографії та твори 150 краматорських літераторів, які друкувалися українською мовою у різних виданнях за 155 років існування Краматорська. А ще додав, що в 2024 році виповнилося 90 років Краматорському міському літературному об’єднанню, яким він наразі керує, і прочитав свій вірш “Є у світі козацька земля”. життя. Тривалий час перебував у захопленому ворогом обласному центрі і продовжував творчу діяльність сатирик і драматург, член НСПУ Анатолій Наумов. Зрештою він переселився до Вінниці, де й став на облік в обласній організації НСПУ. До свого 85-ліття працьовитий письменник видав збірник п’єс “Усипальниця для невмирущого” обсягом 799 сторінок. Ще за життя високо поцінував творчість побратима Олег Чорногуз у статті “Драматург нашого часу”: “На особливу увагу в літературному доробку Анатолія Наумова заслуговують п’єси на воєнну тему, які написані ним в окупованому Донецьку, де він вимушено перебував п’ять років поспіль і де в будь-яку мить могли постукати в двері чи влізти у вікно й цинічно запитати: “Што пішем на украінской мовє?!”. Адже і в мирний час московіти душили все правдиве та українське – то що вже казати про окупацію дикою ордою Великого Козацького Лугу, як історично називався Донбас?!”. Помер Анатолій Наумов у 2024 році. Триває творчий шлях колишніх донеччан, членів НСПУ, відомих вчених Анатолія Загнітка та Віталія Павловського, поета Юрія Доценка. Про долі цих достойних людей я написав у книжці нарисів “Донбасія”, що побачила світ у 2021 році з передмовою незабутнього Івана Михайловича Дзюби, який трепетно відстежував творчість письменників Донеччини. Їхні імена добре відомі і читачам “Слова Просвіти”. Учасники зустрічі в Національному музеї літератури України

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин