Арт"калейдоскоп · “Ви створюєте справжнє мистецтво і завдяки широкому діапазону дивуєте”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
У 95 все лише починається
Слово Просвіти, №03 за 2025 рік
– Напевно, маєте досвід роботи в кіно? – Не можу назвати свою роботу в кіно медійною. Знімаюся з 2008 року. Були головні ролі в серіалах, повнометражні фільми. Вдячний долі, що мав досвід роботи з Богданом Ступкою, грав його сина у фільмі “Платон Ангел”. Також, як я сказав раніше, був зайнятий у дубляжу. Моїм голосом говорить головний герой мультфільму “Літачки”. Було багато невеликих епізодів у різних фільмах. На сьогодні вже не запрошують. Я розумію, що для того, аби запрошували, треба постійно цим займатися. А в мене багато роботи в театрі і не завжди є час, аби до цього повертатися. – Чи доводилося ще грати в інших теат) рах? – У 2018 році робили зі своєю дружиною “Гостини у Маланки”. Жанр визначили як карнавал-гулянка. Спершу показали на “Сцені 6”. А через рік у Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України. Також грали у Будинку офіцерів у Вінниці, на жаль, цей будинок знищила російська ракета. Це була спроба відродити українські традиції, український карнавал. Сьогодні такі традиції здобувають все більшу популярність. – Бували на гастролях? – Раніше театр вів активну гастрольну діяльність. Багато їздили по Україні, бували в Мюнхені, Лондоні, гастролювали по Канаді. За кордоном відчувався мовний бар’єр. Якщо у Канаді грали на україномовну та російськомовну публіку, то там нас розуміли, а в Мюнхені та Лондоні вже були субтитри. У кожної нації є свій гумор. Вже після початку повномасштабного вторгнення театр їздив на гастролі до Ірландії з виставою “Переклади” у постановці Кирила Кашлікова. У їхньої публіки сміх виникав зовсім в інших місцях, ніж в українського глядача. – Маєте захоплення? – Останнім часом подобається працювати на городі. Ще до повномасштабного вторгнення наша сім’я побудувала будинок, ми посадили дерева. На жаль, цього будинку вже немає, його знищила російська ракета. Наш будинок був у селі Мощун поблизу Гостомеля. Під час бою за це село більшість будинків були знищені. Але благодійна організація поставила нам тимчасовий будиночок. Це невеликий вагончик, в якому є всі умови для проживання. А ми протягом минулого року стали частіше там бувати. – У доньки не виникає бажання продов) жити справу батьків? – Коли вона була маленькою, то говорила, що хоче бути балериною, потім уподобання змінилися. Ми з нею весь час співали українські пісні і світовий репертуар. У 9 класі вона вступила на фахового молодшого бакалавра на естрадний спів до Естрадно-циркової академії. З початку минулого року продовжує навчатися за цією спеціальністю вже на бакалавра. Можна сказати, що вона продовжує нашу справу, але пішла трішки іншим шляхом. Їй подобається займатися вокалом. – Над чим працюєте зараз? – Репетируємо виставу “Брати”, за мотивами фільму Лукіно Вісконті “Рокко та його брати”, режисер Олександр Кобзар. Я гратиму старшого брата. Дату прем’єри ще не визначено, але сподіваємося, що вона відбудеться у середині весни на основній сцені театру. – Чи є ролі, про які мрієте? – Не ставлю якихось забобонних мрій, що хочу щось зіграти більш за все. Радію тим ролям, які пропонують, і завжди роблю їх з великим задоволенням незалежно від того, велика це чи мала роль. І мені щастить. Маю чимало ролей зі світового репертуару. – Що б ви хотіли сказати на завершення нашої розмови? – Театр сьогодні потрібен. У Києві і в Україні загалом нині справжній театральний бум. Живе мистецтво стало дуже затребуваним. Бачимо це на прикладі нашого театру. Молоді режисери вивели український театр на інший рівень, вони наблизили його до сучасної молоді. Це можуть бути як суперсучасні постановки, так і класика, прочитана по-новому. Тож ходіть до живого мистецтва.
Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО Фото із сайту театру
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Едуарда МЕЖУЛА
У далекому 1924 році одним із перших різновидів коннекту, який тоді передавало Українське радіо, була музика. А першим колективом, який грав на хвилях Українського радіо, став квартет. Вже через п’ять років був створений симфонічний оркестр Українського радіо – нащадок колективу цього вечора виступав на сцені. Багато років він мав назву Оркестр народних інструментів Українського радіо. Там були найрізноманітніші музичні інструменти – мандоліни, лютні, концертини. Але не було звичних сьогодні віолончелей, контрабасів, фаготів. Все це у складі оркестру з’явилося набагато пізніше – у 1959 році. Про ті зміни, яких зазнав колектив, про ту музику, яку він грав, про тих видатних титанів, які стояли за диригентським пультом оркестру йшла мова цього вечора. 23 лютого 2004 року на базі Оркестру народних інструментів був утворений Оркестр народної та популярної музики Українського радіо. А 2006-го оркестр став академічним, тоді Міністерство культури та мистецтв України включило його до провідних мистецьких колективів. З оркестром працювали Дмитро Гнатюк, Євгенія Мірошниченко, Анатолій Солов’яненко, Микола Кондратюк, Олександр Таранець, Анатолій Мокренко, Микола Шопша. За кожним з цих митців стоїть ціла епоха. Звісно, цього вечора колектив отримав чимало теплих та щирих привітань. – Маю велику честь від нашої родини – об’єдання художніх колективів “Музика” вітати вас з ювілеєм, – сказав художній керівник та головний диригент Симфонічного оркестру Українського радіо, лавреат Шевченківської премії Володимир Шейко. – І маю велику радість бути з вами сьогодні на одній сцені. Ваш оркестр пройшов великий і особливий шлях у мистецтві. З оркестром працювали великі особистості. Цей шлях наповнений як радощами, так і трагедіями. Ми раді, що попри всі перипетії нашого життя, страшну війну – оркестр так само натхненний, віртуозний, дружній, завжди несподіваний на сцені, завжди чарує публіку. Ви створюєте справжнє мистецтво і завдяки широкому діапазону дивуєте – то граєте джаз, то оперу. Якщо почитати історію колективу, то можна побачити імена багатьох видатних диригентів, які надихали публіку своїм мистецтвом, своєю енергією. І вже більше десяти років з вами працює Михайло Святославович Пікульський – мій колега, з яким разом навчалися у консерваторії. Дай Боже, щоб оркестр проіснував до свого століття і жив далі. Ніс цю прекрасну духовність, це натхнення, яке завжди передається публіці. З ваших концертів люди йдуть зачаровані, збентежені й щасливі. – Сьогодні, в цей святковий день, ми хочемо привітати чудовий оркестр з 95- річчям, – зазначила народна артистка України Тетяна Маломуж, – і побажати великих творчих злетів, щастя, здоров’я всім учасникам колективу. Митецьких вам успіхів на благо нашої України, прекрасних програм, незабутніх концертів.
– Історія цього колективу дуже велика і дуже славна, – наголосив багаторічний художній керівник оркестру, народний артист України Святослав Литвиненко. – З оркестром працювали видатні виконавці і композитори. Серед них присутній сьогодні в залі Віктор Степурко. А ще Анатолій Гайденко, Юрій Щуровський, Євген Льонко, багато інших композиторів, які спеціально для оркестру писали свої твори. До фондів Українського радіо записані кантати, ораторії, опера Петра Омельчука “Опришки” та інші великі форми. Дуже розширили можливості колективу аранжувальники Андрій Іваниш, Володимир Марунич. З цим колективом залюбки йдуть співати найкращі солісти, які є в Україні. Саме завдяки оркестру путівку у велике творче життя отримало багато видатних сучасних виконавців, серед яких Ігор Борко, Сергій Магера, Людмила Монастирська. Тут починав свою кар’єру Андрій Ільків. Вдячний Михайлу Пікульському за збереження традицій оркестру. Колектив зараз на підйомі. Музикантам під силу виконати будь-який твір. Розпочали концерт з другої частини “Української симфонії” Михайла Калачевського. Цього вечора на гостей чекало ціле сузір’я солістів-інструменталістів, солістів-вокалістів, які отримали величезне задоволення від роботи з цим чудовим оркестром. Прозвучало два твори композитора, без якого важко уявити будь-яку концерту програму жодного з колективів Українського радіо. Звісно, це Микола Лисенко. І пісня Тараса з опери “Тарас Бульба” – “Гей літа орел” та українська народна пісня “Одна гора високая”, які виконав соліст Національної опери, заслужений артист України Володимир Тишков (бас). Свято пісні продовжила солістка Національної опери, заслужена артистка України Наталія Николаїшин (сопрано), яка подарувала українську народну пісню “Іванку, Іванку”. Далі зазвучав музичний інструмент, без якого неможливо уявити українську народну музику, зокрема ту частину, що пов’язана з Гуцульщиною. Солістка Наталія Лігоцька (цимбали) разом з оркестром виконала “Березневий хоровод” Григораша Дініку. Після цього у програмі була пісня Дениса Бонковського “Чорнії брови, карії очі”, яку заспівав лавреат всеукраїнських та міжнародного конкурсу, соліст Національної філармонії України Сергій Бортник (тенор). Потім до нього долучився соліст Національної опери Олександр Бойко (баритон) і вони разом виконали стрілецьку пісню “Повіяв вітер степовий”. Українське радіо неможливо уявити і без тріо бандуристок у складі народної артистки України Тетяни Маломуж та заслужених артисток Катерини Коврик і Ольги Нищоти. Цього разу вони виступили як вокальне тріо з піснями “Над рікою тільки вишні” (музика Івана Карабиця, слова Бориса Олійника) та “Намалюй мені ніч” (музика Мирослава Скорика, слова Миколи Петренка). Ще одна українська народна пісня “Як ніч мя покриє” пролунала з вуст Олександра Бойка. А наступний твір міг здатися дещо незвичайним тим слухачам, які мало обізнані з репертуарним розмаїттям оркестру. Це був дует Церліни й Дон Жуана з опери В. Моцарта “Дон Жуан”, який разом з музикантами оркестру виконали Наталія Николаїшин та Олександр Бойко. Під час концерту відбулася прем’єра твору Луї Дезорма “Тарантела” – солістка Ірина Підперигора (мандоліна). У цій музиці були тонко передані італійські мотиви та італійський темперамент. Після італійських прозвучало два іспанських твори – Мануель Понсе “Зіронька” та уривок з сарсуели Херонімо Хіменеса “La Tempranika”. Вдячні слухачі оплесками вітали солістку Національної філармонії, заслужену артистку України Єлизавету Ліпітюк (сопрано). Далі тривало знайомство з музикою західних композиторів, а сам концерт рухався до кульмінації. Справжнім сюрпризом для багатьох присутніх став виступ співачки, якій аплодували Metropolitan Opera, La Scala та інші провідні оперні театри світу, народної артистки України Людмили Монастирської, яка записала багато творів для фонду Українського радіо. Подарунком для київської публіки стали виконані нею разом з оркестром “Ave Maria” Франца Шуберта, “Нащо мені чорні брови” (Дениса Бонковського на слова Тараса Шевченка) та українська народна пісня “Ой я знаю, що гріх маю”. А завершальним акордом концерту стала “Молитва за Україну” Миколи Лисенка на слова Олександра Кониського, яку виконали всі його учасники.
У Будинку звукозапису Українського радіо відбувся ювілейний кон" церт Академічного оркестру народної та популярної музики Українського радіо “95 років в ефірі”. Захід відбувся у рамках відзначення 100"річчя Українського радіо. Про історію та сьогодення оркестру розповів ведучий Роман Коляда.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
