Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Слово многоцінне · “Обрав собі за маєток “сопки, воленьку святу”, за приятеля – вбогість, за ідеал – багатство духу і чисту, як кришталь, совість”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Золото свободи Григорія Сковороди

Слово Просвіти, №03 за 2025 рік

Володимир АНТОФІЙЧУК Десь у середині 1750-х років Григорій Сковорода написав вірш “De Libertate”, що становить, за припущенням деяких дослідників, уривок із якогось його більшого твору. Поет славить гетьмана Богдана Хмельницького, який підняв український народ проти чужинського ярма і домігся вкрай необхідної перемоги: Що є свобода? Добро в ній якеє? Кажуть, неначе воно золотеє? Ні ж бо, не злотне: зрівнивши все злото, Проти свободи воно лиш болото. О, якби в дурні мені не пошитись, Щоб без свободи не міг я лишитись. Слава навіки буде з тобою, Вольності отче, Богдане&герою! Ідеї вірша “De Libertate” – традиційні для української барокової літератури. З одного боку, в ньому звучить мотив “золотої вольності”, а з іншого – прославляється Богдан Хмельницький, який приніс Україні свободу. Ця ж думка сконкретизована лаконічним повідомленням і в “Епітафії Богдану Хмельницькому” з рукопису “Три книги про мистецтво поетичне” (1714): “Той, що здобув для Русі волю”. Показово, що образ гетьмана українські барокові автори прагнули осмислити в контексті вирішальних подій світової історії. Так, у “Сказанні про Малу Росію і про біди, які в ній були” (1763) Максим Плиска назвав Богдана Хмельницького “новим Мойсеєм”, ставлячи подвиги українського національного героя задля політичних інтересів рідної Вітчизни в один ряд із заслугами єврейського політичного та релігійного лідера, який вивів свій народ із єгипетської неволі. Такою ж думкою перейняті й “Героїчні вірші” (1784) поета на ім’я Іван: Бог, немов Мойсею, і по вірі, й роду, Дав Богдану ревність, щоб вернув свободу Під поляків ігом стогнучій родині, Віру православну вірній Україні. У написі на портреті Богдана Хмельницького з “Історії Русів” підкреслено, що гетьман “Вітчизні сином був, достойний став їй отець” і своїми воєнними походами він рівняється знаменитим полководцям Античності: Цей образ зобража козацького героя, Подібний грекам тим, од котрих впала Троя. Помпею й Цезарю, що славнії у Римі, Хмельницький рівний став ділами в нас своїми. Політична діяльність і бойові звитяги Богдана Хмельницького надихнули наступних українських гетьманів на збереження й захист Української держави від подальшої зовнішньої агресії. “Після важких збройних звитяг гетьмана Богдана Хмельницького, рішучих батальних поривань до свободи Івана Виговського, Івана Мазепи, після доби Руїни, яка знесилила Україну, та методичного поневолення української людності в системі Російської імперії, – зауважує академік Микола Жулинський, – вільна духовно, внутрішньо суверенна людина для Григорія Сковороди була ідеалом. Можливо, він усвідомлював, що взаємне поборення під час Великої Руїни породило ворожість між людьми, насильство, недовіру й призвело до того, що чужа сила користалася з братовбивства і губить надію на досягнення свободи збройною боротьбою. Чи не тому Григорій Сковорода обстоював ідеал вільно мислячої, внутрішньо незалежної, морально відповідальної людини, що замислив сприяти формуванню нового суспільства з людини, з її моралі й духовності. Це формування він розпочав із себе, власним прикладом закликаючи до самовдосконалення. Обрав собі за маєток “сопки, воленьку святу”, за приятеля – вбогість, за ідеал – багатство духу і чисту, як кришталь, совість” (Жулинський М. Нація. Культура. Література : Національно&культурні міфи та ідейно&естетичні пошуки української літератури. Київ : Наук. думка, 2010. С. 268–269). “Золота вольність” і образ Богдана Хмельницького – це дві внутрішньо поєднані однією ідеєю теми в різних варіаціях, що набули значного поширення в усіх жанрах українського барокового письменства. Так, автор анонімної драми “Милість Божа” (1728) в уста “преславного гетьмана” Богдана Хмельницького вклав промову, звернену до всіх українців. У ній народний улюбленець закликає своїх співвітчизників до злагоди і єдності, радить їм більше любити не золото, а залізо, тобто зброю, якою можна здобути найвищу цінність – самостійність держави і свободу для кожного її громадянина: Залізо добре важте, цінуйте над злото, Без нього стане злото неначе болото… Отим шляхом ідіте, науку пізнайте: Шукайте славу, гроші в ніщо завше майте, Не славний, хто численні стада власні має, А той, що супостата у пекло вганяє. Тож на залізо майте надію єдину, А золото і срібло веде до загину. Вірш Митрофана Довгалевського з трактату “Сад поетичний” (1736), що побудований на основі складних алегоричних образів і понять, закликає людину до здобуття духовної свободи через встановлення міцного внутрішнього зв’язку з Ісусом Христом, а отже, до відновлення своєї початкової сутності, даної їй Господом Богом: Був виноградним кущем я, ніхто не зри& вав з мене ягід, Був я потоком, ніхто з мене води не напивсь. Деревом став я, ніхто не бажав собі тіні моєї. Став я вожатим, ніхто слідом за мною не йшов. Фебом я став, і ніхто теж не сяяв від нашого світла. Став пастухом, за моїм стадом ніхто не пішов. Що ж мав робити Ісус, коли золото люблять всі дуже? “Щоб полюбили мене, золотом стану”, – сказав. Занепад свободи духовної призводить до втрати свободи фізичної як індивідуальної, так і колективної, а то й до поневолення народу, до небажання спільно боротися проти захланних сусідів-ворогів. Такі думки навіває вірш “Всі покою щире прагнуть…”, автор якого – поет і гетьман Іван Мазепа – закликає всіх співвітчизників до єдності, щоби ціною заліза здобути золото свободи: Озміться всі за руки, Не допустіть горкой муки Матці своєй болш терпіти! Нуте врагов, нуте бити! Самопали набивайте, Острих шабель добувайте, А за віру хоч умріте, І вольностей бороніте! Нехай вічна буде слава, Же през шаблі маєм права! Тема золота свободи як найбільшого блага кожного народу, що розгортається в чітко окресленому колі різних політичних питань, з усією силою актуалізується в памфлеті “Історія Русів” (кінець ХVІІІ ст.). У ньому Богдан Хмельницький постає не лише як безстрашний полководець і мудрий політик, а й управний дипломат, що вміє знайти необхідні слова, щоби переконати козацьке військо у правомірності національно-визвольної війни проти агресивного ворога: “Ми підняли зброю не задля користолюбства якого, або порожнього марнославства, а єдино на оборону Вітчизни нашої, життя нашого і життя дітей наших, а так само і ваших! Всі народи, що живуть на світі, завжди боронили і боронитимуть вічно життя своє, свободу і власність; і навіть найнижчі на землі тварини, які суть худоба і птаство, боронять становище своє, гнізда свої і немовлят своїх до знемоги; і природа з волі Творця всіх і Господа дала їм різне для того знаряддя в самих членах їх. Пощо ж нам, браття, бути нечулими і волочити тяжкі кайдани рабства в дрімоті й ганебному невільництві ще й по власній землі своїй?” Поступово в українській бароковій літературі склався її наскрізний мотив – мотив “золотої вольності”, який бере свій початок з “Віршів на жалісний погреб… Петра Конашевича-Сагайдачного” (1622) Касіяна Саковича. У ньому із цілковитим переконанням стверджується одвічне прагнення людини до найціннішого, даного їй самою природою: Вольність – ось найважніша річ поміж усіми, Гідність їй уступає речами своїми. Тож освідчити можуть цю думку народи, Бо вони до свободи ідуть од природи, Золотою у світі її називають, Доступитись до неї всі пильно жадають. Свій надзвичайно важливий висновок автор ілюструє безперечними аргументами, наголошуючи, що “мужньо рицар <…> не грішми, але кров’ю свободу купує”. Крім того, наведений фігуральний вислів виявляє ще одну ознаку “золотої вольності” і водночас вказує на домінантну рису образів ідеальних рицарів-оборонців – нащадків славетного князя Володимира, які “віру несхитно тримають, статечно, / Бо за неї вмирати готові конечно”. Розпочинається твір Касіяна Саковича геральдичною епіграмою, основу якої складає символічний опис зображення козацького лицаря з шаблею при боці та мушкетом на плечі. При цьому автор концентрує читацьку увагу на чеснотах воїна-оборонця: Вітчизні він готовий завжди послужити І за її свободу голову зложити. А треба, то землею він пройде, водою, До всього має вправність і прудкий до бою. Основні ідеї “Віршів…” Касіяна Саковича розкриваються у тлумаченнях понять вольності і вітчизни, які незмінно пов’язуються з особою Петра Конашевича-Сагайдачного й послідовно творять ідеал українського гетьмана. У передмові, яка йде за епіграмою, автор славить вірність воїнському обов’язку, завдяки чому здобувається вольність. Хоч “золотою у світі її називають” (мотив, який у різних варіантах часто розроблявся українською бароковою літературою) і всі прагнуть її здобути, але відкривається вона не кожному, а лише тому, хто у війнах виявляє мужність і відвагу. Бо ж “не грішми, але кров’ю” та вольність здобувається, що не раз демонструвало козацьке військо. Водночас автор “Віршів…” ідею “золотої вольності” мислить значно ширше, ніж його попередники та сучасники. Адже свобода, на його думку, повинна належати не лише шляхетському станові, ай кожному, хто ціною власної крові виборює волю для цілої вітчизни, тобто усьому запорозькому війську, яке “ту вольность здобуло”. Тож Касіян Сакович славить українське козацтво – вірних, мужніх і самовідданих захисників рідної землі, бо Україна тим військом себе захищає, Де ж нема запорожців – татарин гуляє… Для Вітчизни козаки – тверда оборона, Від татар і від турків надійна заслона. Поет величає запорозьких лицарів і як носіїв високих гуманістичних принципів, що виявляється насамперед у визволенні братів-одновірців із бусурманської неволі. Для українських доблесних звитяжців найбільша нагорода – дарувати свободу невільникам. Завершальні рядки передмови служать оригінальним роздумом про важливість непохитної єдності й взаєморозуміння гетьмана та його війська, що й сьогодні сприймається як золоте правило військової справи: Не особою гетьман, а військом є славний, Також гетьманом – військо, і доказ то явний. Що є гетьман без війська чи військо без нього? Ні, не важать нічого одне без одного. Крім того, наведений висновок становить своєрідний вступ до декламацій дев’ятнадцяти студентів, у яких глибше й усебічніше розкривається образ гетьмана Сагайдачного, а також осмислюються пов’язані з його часом філософські, суспільно-політичні та культурно-освітні проблеми. У декламаціях студентів розкривається основний об’єкт поетової уваги – постать гетьмана Петра Сагайдачного. Так, у першій із них висловлюється сум з причини того, що “смерть гіркезная” завчасу забрала непереможного рицаря, слава якого “в багатьох краях процвіла”. Для возвеличення героя автор майстерно послуговується влучними міні-характеристиками: праведний гетьман “завжди сильним воїнством мудро керував”; у зовнішній політиці він неухильно дотримувався принципу не йти війною проти християнських країн, а воювати змушений був тільки для того, “щоб свої і людськії кривди відвернути”. Ця ж думка про справедливі війни, які вів гетьман Сагайдачний, підтверджується і промовою другого студента, а також висловлюється унікальна для тієї епохи філософія сенсу війни, яка зберігає свою актуальність і в наш час: За вітчизну&бо краще і голову скласти, Ніж піддатись ганебно, навколішки впасти, Тож коли хто не хоче за край умирати, Той з вітчизною згодом піде погибати. Касіян Сакович першим в українській бароковій поезії створив монументальний образ ідеального національного героя, щоби кожен рицар – оборонець вітчизни – навчався у нього хоробрості, стійкості й таланту полководця, вірному служінню рідному народові та його культурі. А Климентій Зіновіїв першим в українській літературі створив колективний образ козаків У давній історії України найвищий злет національного духовного розвою припав на добу Бароко (кінець ХVІ – ХVІІІ ст.), ознаменовану інтенсивним містобудуванням, розквітом науки, освіти, різних видів мистецтва, особливо літератури. З"поміж усіх правових норм, що забезпечували благополуччя сус" пільно"політичного буття, барокові письменники найбільший пошані" вок віддавали свободі – як індивідуальній, так і колективній. Тому те" ми волі, вольностей, державної суверенності, лицарської звитяжнос" ті в боротьбі проти нашестя зовнішніх ворогів, законного права укра" їнського народу на збройну оборону від воєнних інтервенцій та інші посіли у їхніх творах – і світських, і релігійних – найпочесніше місце.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин