“Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні”. · 8 Крути — 100 · с. 8сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Пам’яті тридцяти», с. 7
Пам’яті тридцяти
Слово Просвіти, №04 за 2018 рік
Закінчення. Початок на стор. 7
ворога багнетною атакою, залишала окопи. Зазнавши втрат, був смертельно поранений і їхній командир. Забравши поранених, вони відходили до потяга для подальшого відступу. Станція Крути була вже за кілометр, перебуваючи під гарматним обстрілом червоногвардійців, які, крім всього, обходили далеко лівий фланг. Ситуація ставала дедалі критичнішою, і надійшов наказ відступати. Під вечір, коли бій почав вщухати, сотник Гончаренко, який очолював добровольців, наказав поступово відходити, починаючи з лівого крила до потяга, що стояв по другий бік станції Крути. Пізніше сотник Гончаренко доживатиме віку в США і в своїх спогадах напише: “Мусив вивести своїх з бою без подальших втрат і подбати, щоб за всяку ціну з’єднатися з чорними гайдамаками Петлюри: вони вже були на станції “Бровари” і там готували позиції”. Він із захопленням описував вміння молодих вояків опанувати себе, вони майже не відрізнялися від добре вишколених війною старшин і офіцерів, що так вправно і віддано керували боєм до цілковитої темряви. Після цього залишки резерву відступили з поля бою до будинку школи. Бій тривав, але потім виявилося, що зникла частина Студентської сотні, близько 30 осіб. Відступаючи, вони, певно, пішли коротким шляхом на станцію Крути, де їх схопили більшовики. Там і розігралася трагедія. Сповнені люті і ненависті до українських “братів”, більшовики не розстріляли юнаків, а закололи багнетами прямісінько в серце. Мемуари і документи свідчать, що в бою брали участь 420 осіб: 250 офіцерів і юнкерів 1-ї Української військової школи, 118 студентів та гімназистів з 1-ї сотні Студентського куреня, близько 50 місцевих вільних козаків — офіцерів і добровольців. Проте у своїх спогадах Д. Дорошенко наводив цифру лише 200 захисників і в усьому звинувачував військового міністра М. Порша, описуючи події під Крутами так: “Побачивши небезпеку, ті, що знаходилися в потягу, поквапилися дати сигнал до відходу, не зупиняючись ні на хвилину, щоб захопити з собою когось з тих, що бігли за потягом”. Історичні факти також свідчать, що Головний отаман Петлюра того дня і тієї години був далеко від подій, що відбувалися на станції Крути, тому з’єднатися з чорними гайдамаками, як спочатку планувалося, не вдалося. Досі історики ретельно вивчають джерела, оскільки встановити реальний перебіг подій неможливо. Уряд Центральної Ради влаштував пишний похорон і урочисте поховання 27 замордованих героїв Крут в історичному місці — на Аскольдовій могилі у Києві. В радянський час молодий поет П. Тичина написав вірш “Пам’яті тридцяти”, але, певна річ, з політичних міркувань він не увійшов до збірки його творів. Лише в 1990-ті рр. вперше про героїв згадали представники Народного Руху України і встановили на місці їх загибелі дерев’яний хрест. У роки незалежності України для увічнення пам’яті захисників на місці їх загибелі було встановлено пам’ятник. І лише через 88 років, 25 серпня 2006 року нарешті відкрито Меморіал пам’яті на залізничній станції Крути. Сторінками книги “Сулими: спадщина предків”, 2-й том
Людмила СУЛИМА
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
