Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 4 (1191), 26 січня — 1 лютого 2023 Передчасна ейфорія на тлі неприхованої контрреволюції ЄВГЕН ДУДАР
Слово Просвіти, №04 за 2023 рік
Павло ГРИЦЕНКО, директор Інституту української мови Національної академії наук України
Українська мова – мова нашої Перемоги. Генерал Валерій Залужний
Збігає рік жорстокої битви України проти російської орди. Українці окрилені успіхами і героїзмом Збройних Сил, самовідданістю і неймовірною жертовністю усього народу. Це посилює нашу віру в перемогу, зміцнює дух, перетворює українців на незнищенний граніт. Народ підносить усвідомлення недаремності, глибинної доцільності поривань багатьох поколінь українців до незалежності, до волі, прагнення побудувати свою державу, забезпечити інший цивілізаційний вибір – демократію, права людини, достойний економічний розвиток. Цивілізація реального людиноцентризму проймає весь світогляд українців, зафіксований у мові, народній словесності, різноманітних проявах культури. Для українців існує один вибір – вибір європейський, людиноцентричний. Захищаючи цей свій вибір, свою омріяну століттям ідею самостійності і самодостатності, українці об’єдналися в пориві втілити свої задуми. Від кінця 1980-х років питання мови, національної ідентичності, історичної пам’яті набули рушійної об’єднувальної сили, інтегрувавши мільйони українців у лавах захисників своєї незалежності. Із відновленою мовою, історичною пам’яттю виростала нова незалежна Україна. Для українців рідна мова, культура, література, постаті Сковороди, Шевченка, Франка, Лесі Українки, Коцюбинського, Грушевського, Антоновича, сучасних письменників і діячів культури були більше, ніж просто мова, художня творчість особистості. Це був надійний інструмент формування і нового профілю нації, шлях торування її майбутнього, шлях у майбутню незалежність. Те, що українська мова відіграла таку роль у здобутті незалежності України, стало закономірною реакцією кількасотлітнього упослідження саме мови, національної ідентичності й гідності українців загарбниками різних мастей з різних держав. Сьогодні прикро читати у дослідженнях деяких високих “фахівців” про те, що не такими вже й тяжкими були національні кайдани українців, мовляв, вони ж могли творити і їм навіть дозволялося дещо друкувати. Ця оманлива поблажливість – ніщо інше, як спроба знівелювати обсяги втрат українців в історичній ретроспективі на ниві мови та культури, а також подати стан, який існував за радянського часу, як незагрозливий і природній. Ще досі в окремих писаннях “науковців” можна прочитати оцінки української мови як недостатньо розвиненої та нездатної забезпечити інтелектуальні й культурні потреби сучасної нації. Такі висновки донедавна часто обґрунтовували (зараз, остерігаючись, до них вдаються рідше) не лише російські дослідники, а й українські. Тому не дивно, що в Україні, попри наявність 10-ої Статті Конституції України про державний статус української мови, попри Закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної” (від 2019 року), реальне удержавлення української мови залишається суперечливим, нерідко – під знаком питання. Це означає, що недостатньо мати законодавчу базу, відійти від російської мови й проголосити статусність української мови. Необхідно все зробити, аби одержавлення української мови стало незворотнім, непідважуваним. Для цього потрібні механізми захисту мови. У цій справі зусиль Офісу мовного омбудсмена вкрай мало. Адже недостатньо жити прагненням змінити мовний код держави, бо є загроза збереженню й далекому зміцненню української мови як державної. Серед реальних загроз дальшому розвиткові української мови є звуження сфери використання української мови в масовій комунікації та у сфері освіти. Приховуючи наміри реставрації російськомовного простору у медійній сфері, виконавська влада упродовж воєнного часу робить усе, щоби українці повернулися до моделі двомовності. І хоча публічно не звучать оцінні моделі на кшталт “какая разніца”, на практиці суспільство перебуває у нахабно нав’язаній ситуації нової російсько-української двомовності. Обсяги присутності російської мови значно зросли і продовжують зростати щодня. Ситуація з використанням української мови у медійній сфері склалася загрозлива. До цього додаймо якість українського мовлення у медіа, зокрема засилля нового англо-українського суржику, масове використання сленгізмів і “ненормативних” виразів, і стане зрозумілим, що, за великим рахунком, українська мова з українських медіа сьогодні на шляху до повного ВИТІСНЕННЯ І ЗНИЩЕННЯ. Як далеке минуле сприймаємо ситуацію, коли мовлення дикторів радіо і телепрограм оцінювали як зразкове, дослухалися до їхніх інтонацій, обираючи за взірець. Аж не віриться, що це все в минулому! Це вже далеко не солов’їна і не калинова… Не менш складна ситуація склалася ів сфері освіти. За 30 років незалежності тенденції посилення українськості освіти змінювалися в регіонах і загалом в Україні спадом, обмеженням цих процесів. Перемоги української інтелігенції у боротьбі за розширення вивчення історії України, української культури, української мови та літератури не тільки в середній школі, а й в закладах вищої освіти й середніх спеціальних закладах, згодом волюнтаристськи перекреслені й заборонені. Цим продемонстровано, що в Україні українська мова, українськоцентричні дисципліни – не потрібні, ба більше – шкідливі. Так, Кремль руками табачників і Ко нищив ідею українськоцентризму
України – виховання українськоментальної молоді, готової будувати українську Україну. Українська інтелігенція, письменники, діячі культури виявилися неготовими до підступного контрреволюційного удару по ідеї українськоцентризму. Не вистачило ні організаційних засобів, ні фінансової підтримки від наших олігархів, не кажучи вже про керівництво держави. Українську мову й українськість знову огорнули крижані вітри адміністративної наруги, волюнтаристських заборон. Маніпулюючи суспільними настроями, вкидаючи у кола інтелігенції “еннорядні” за значенням проблеми, нав’язуючи безкінечні порожні “дискусії”, зверхники-чужинці і рідні запроданці зуміли обнизити українськоцентричні ідеї, ви-смішити їх і зруйнувати в свідомості суспільства. Виявилося, що на якийсь час ми забули, що незалежність і свій вибір необхідно захищати у жорстокому ідеологічному протистоянні, що виховання нового покоління українськоцентричної молоді – це одне з визначальних серед завдань розбудови й творення нової незалежної держави. Зате наші сусіди-вороги завжди розуміли значення формування світогляду молоді за визначеними ідейними лекалами. Сьогодні лише завдяки зусиллям ентузіастів вдається зберегти сегменти українськості в освіті, які, до речі, знову ж таки піддаються усіченню й трансформаціям, фактично – послідовному нищенню. Той факт, що є регіони України, де до 30% учнів (за офіційними даними МОНу з попередніх років) не можуть скласти тести ЗНО з української мови, що є окремі регіони, де зовсім не вивчають українську мову у середній школі, не говорячи про те, що не вивчають українську мову в закладах вищої освіти, окрім філологічних спеціалізацій. Усе це свідчить про цілеспрямоване згортання програми утвердження української мови як державної, знищення перспективи дальшого зміцнення українськоцентризму як основи побудови нової Української Держави. Ставиться під сумнів цінність українськоцентричної ментальності, ставиться під сумнів перспективність вивчення, опанування осягнень української літератури та культури, перед якою схиляються інші народи! Чи має держава, з якої вирвано національне серце, перспективу своєї вітальності, продовження свого буття у часі, у прийдешній цивілізації? Звичайно, що ні. Ніколи! Оцінюючи із цих позицій запропонований МОН України мульти-предметний тест, у якому вкотре поновно знівельовано й обнижено українську мову, літературу, історію, доходимо висновку про його антиукраїнське спрямування, прогнозуємо небачений негативний ефект від його впровадження. Є самоочевидним, що радіти зі зміни мовного коду в Україні під омофором Конституції і закону – передчасно: доки українськомовною і українськозорієнтованою освітою не буде охоплено увесь БЕЗ ВИНЯТКІВ простір України, доки не буде перспективи для всіх молодих громадян України опанувати державну мову як інструмент інтегрування в українське суспільство, соціалізації в українському суспільстві, доти українська мова залишається в Україні ЗАГРОЖЕНОЮ! Розуміння загроз – важливий крок на шляху до Перемоги! А Перемога – наше безальтернативне завтра!
КОСТЯНТИН СУШКО
12–13 ГАЛИНА ДАЦЮК
14–15
ПЕРЕДПЛАТА—2023 Тижневик “Слово Просвіти” (індекс 30617) можна передплатити у відділеннях “Укрпошти” за допомогою Інформаційного листа № 1 (вкладка № 1) додатку до “Каталогу видань України “Преса поштою” на 2023 рік (I півріччя)” з доставкою: 1 міс. – 28,39 грн. 3 міс. – 80,17 грн. 6 міс. – 154,34 грн. Також можна передплатити нашу газету на сайтах “Укрпошти” https://pered- plata.ukrposhta.ua/ та ДП “Преса” http://presa.ua/
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
