Листи з мережі · “Нашому війську, яке зараз веде важкі бої на Донбасі, потрібна допомога. Найкраща допомога – наш наступ”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Найдорожчий скарб нашого непереможного Духу
Слово Просвіти, №04 за 2023 рік
Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ
20 січня побував на урочистому зібрані з нагоди Дня Соборності в обласній філармонії. Керівництво області в особі голови Полтавської ОВА Дмитра Луніна та заступника голови обласної ради Олександра Лемешка вручали посмертні нагороди батькам і вдовам наших героїв. Тяжко було дивитися на це вручення. Не один батько чи мати, чи дружина ледве стримували сльози, і присутні в залі просто фізично відчували їхнє всеохопне горе. Суджу по собі й надіюсь, що всі присутні так само це відчували. Буде воно з ними, поки й житимуть. Жодні нагороди не замінять їм тяжкої втрати. Та нагороджувати необхідно. Для громадян, щоб завжди пам’ятати про їхній немеркнучий у віках подвиг, для рідних, щоб хоч якось послаблювати біль утрати, а діти могли гордитися своїм батьком, що віддав найдорожче – своє життя, щоб і його діти, і всі ми могли жити у свободі у своїй незалежній від московських дикунів державі. Згадалося, як ми, Товариство української мови, нині “Просвіта” та полтавський Рух, проводили свій урочистий вечір з нагоди Дня проголошення IV Універсалу у 1918 році та Дня Соборності України у 1919 році у далекому 1990 році, у цій же залі філармонії. Зала була битком набита полтавцями, і тоді я сказав, що ми ще застанемо час, коли свято Соборності святкуватиметься на державному рівні. Сьогодні ми святкуємо в тяжку й лиху годину. Москва знову хоче нас поневолити, як і сто років тому. Тоді вони знищили нашу державу – Українську Народну Республіку, бо зуміли розділити український на-
Ігор ЛУЦЕНКО
Дев’ять років тому мене разом із Юрієм Вербицьким викрали з Олександрівської лікарні. Під час подій Майдану.
*** Досі в цій справі немає жодного вироку, котрий вступив в силу. Досі більшість із тих, хто причетний до мого викрадення (особливо його організатори), перебувають у Росії або на загарбаних нею територіях. Коли я на судах кажу, що те викрадення – єдина сюжетна лінія з російською агресією проти України, то я не грішу проти істини. Бойові групи тітушок, котрі викрадали і вбивали майданівців, організовували ті ж самі люди, які в наступні місяці зайняли керівні посади в російських військах, котрі пішли на нас війною. Бригадири тітушні стали польовими командирами. Євген Жилін очолив російський батальйон “Оплот”. Потім род, підсунувши йому заманливу ідею соціальних перетворень, яких так очікувало українське селянство, не розуміючи, що провести їх можна тільки будучи незалежними від червоної чи білої росії. Сьогодні ми маємо нерозривну єдність українців, усього українського суспільства, якої москва не очікувала, маючи в Україні потужну п’яту колону (московську церкву, промосковську політичну силу – партію регіонів, потім ОПЗЖ, кума кривавого ката путіна Медведчука, які тримали Схід і Південь в інформаційній та духовній неволі, та й соціальній також). Саме цією єдністю ми й непереможні. У XXI столітті ми візьмемо реванш за зруйновану УНР, за всі перенесені страждання українського народу під московським комуністичним пануванням упродовж майже всього XX століття. І дуже доречним на урочистому зібранні був показаний фільм Тіни Пересунько “Щедрик” проти “русского міра”. З великого екрану до нас промовляв найбільш послідовний і мужній борець з імперією Симон Петлюра, який започаткував явище культурної дипломатії, доручивши своїм розпорядженням створити хорову капелу та пославши її у Європу з надією, що високе хорове мистецтво України, приверне увагу урядів європейських країн до нашої відчайдушної та неймовірно героїчної боротьби на три фронти за свою державність і свободу. Чи не вперше у фільмі відверто і недвозначно прозвучали слова про загарбання України московськими більшовиками і створення нової комуністичної російської імперії. І ці слова мають стати фундаментом світогляду нового українця Сходу, Півдня, Центру. Вони навіки зцементують нашу єдність і приведуть до нового відродження нашої нації в усіх сферах життя. У фільмі розповідь про знаменитого керівника Капели Олександра Кошиця, про гастролі капели по всьому світу, про неймовірний її успіх в країнах Європи та Північної і Південної Америки. Будь моя воля, я б показував фільм перед початком уроків в усіх школах України, починаючи з восьмикласників. А в Полтаві я щось постараюсь придумати, щоб і у школах показати, і щоб якомога більше полтавців подивилися цей напрочуд світлий, розумний і потрібний нам нині фільм. Організував перегляд фільму, приурочивши його до Дня Соборності, голова міської “Просвіти” Тарас Пустовіт. Дякуємо йому і творцям фільму.
На завершення процитую слова великого Симона, на відкриття пам’ятника якому Тіна Пересунько пообіцяла приїхати. Переконаний, що такий пам’ятник буде, а всі оці символи імперського панування у нашому козацькому місті перенесуться на поле Полтавської битви, поближче до російського редуту, щоб вони у Полтаві не смерділи своїм огидним імперським духом. На завершення процитую слова великого Симона: “Як будете в церкві на 12 євангеліях, слухатимете Слово Боже про Страсті Христові, – як будуть носити святу Плащаницю біля церкви, – як співатимуть радісне “Христос Воскрес”, – згадайте про мучеників України. Згадайте всіх, кого розстріляли большевики; згадайте й тих, хто зі зброєю в руках боронив нашу рідну Землю від московських катів й своїх юд-запроданців; згадайте і помоліться за них! Не за горами кари час! Воскресне наша Україна скине з себе московськобольшевицьке ярмо! Не забувайте про мучеників і праведників наших! Не забувайте про невинну кров і готуйтесь до помсти над ворогами, що не дають жити нам по-людському!” Ці слова сказані ним у страсну п’ятницю 1926 року, а які ж вони актуальні та пророчі нині! Російські окупанти вогнем і мечем викорінювали пам’ять про них, наших лицарів з нашого буття і тільки окремі незламні борці зберігали про них пам’ять і донесли її до широких верств нашої вже вільної держави. Згадаймо і помолімося за них, як згадуємо і молимося за наших сьогоднішніх полеглих героїв та героїнь. Бережімо цю пам’ять як найдорожчий скарб нашого непереможного Духу.
дей. Вербицькому, викинутому в глухому лісі, це не вдалося через численні переломи. Для мене це життя, яке я живу, – бонусне. Несподіваний приз, додатковий, незапланований час. Я стараюся з користю його використовувати. У 14-му році пішов воювати з росіянами ще у квітні. І це було запізно, бо треба було йти в березні, коли вони брали під контроль Крим. Але тоді не було зброї і злагодженої бойової групи. У другій фазі війни з ранку 24-го лютого стою на передовій. Коли поруч зі мною пролітає і розривається снаряд, я думаю, що то не моя турбота. Вищі сили організували це додаткове перебування на землі, тож їм вирішувати, як довго воно триватиме.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
